Україна нарешті з’явилась на німецьких мапах

Думка про те, що Східної Європи – за винятком росії – насправді не існує, має давню традицію в Німеччині, особливо серед нинішнього покоління політиків, чия історична освіта в школах була сильно зміщена в бік Західної Європи. Фактично багато людей у Німеччині виходять зі школи – деякі після семи років вивчення історії – так і не почувши про Велике князівство Литовське чи Річ Посполиту, не кажучи вже про Україну.

У багатьох школах східноєвропейські держави вперше згадують лише на останніх етапах їхнього існування: різні етапи поділу Речі Посполитої наприкінці XVIII століття, наприклад, вивчаються дуже детально. У той самий час практично не виділено часу на вивчення чотирьохсотлітнього періоду існування Польської та Литовської держав до їх розпаду. Це важливо, оскільки розподіли Польщі представляють росію та важливі центральноєвропейські держави (Пруссію та імперію Габсбургів) як єдиних дійових осіб. Це змушує думати, що територія між ними – це просто те, щодо чого потрібно торгуватися. Місця посередині насправді не існує − воно просто зникає.

Наступною нагодою згадати про Східну Європу на уроках історії в Німеччині є Перша світова війна. Війна на сході, однак, не висвітлюється дуже докладно; основна увага приділяється тому, що сталося на західних фронтах. Єдиний факт щодо сходу, який викладається, окрім територіальних втрат для Німеччини, звичайно, є більшовицька революція в росії, яка вивчається досить детально. Знов-таки, це зображує росію як єдиний центр політичної сили на сході.

І справи виглядають не краще, коли доходить до викладання Другої світової війни. Уроки історії змушують німців визнати, що нацистська Німеччина була головним винуватцем початку війни. Учні також вивчають звірства Німеччини у Східній Європі, включаючи концтабори. Проте ці звірства не мають реального місця на карті, і немає серйозного обговорення національностей людей, які постраждали. Насправді мало хто в Німеччині знає, що більша частина війни Німеччини на сході велася на території України та білорусі.

Натомість поширена думка, що під час Другої світової війни Німеччина воювала в росії та проти неї. І щодо цієї війни, як не дивно, є консенсус з післявоєнною росією. Обом націям зручно вважати і погодитися, що росіяни були жертвами і переможцями в Другій світовій війні, а Німеччина була агресором, але таким, який засвоїв урок з історії. Знову-таки, це розуміння залишає поза увагою всі території між ними і викривлює історію: порівняно з чисельністю населення найбільше жертв було в білорусі та Україні, і саме росія разом із Німеччиною як союзником розв’язала Другу світову війну. 

Коли росія вторглася в Україну в 2014 році та окупувала Крим та інші українські території, переважна більшість німців не розуміла значення цих подій. Вони не знають історії Криму, якої не викладають у німецьких школах, де навіть Візантії та монгольським ханствам не приділяється багато уваги. У результаті німці підтримали російський наратив про те, що Крим фактично є російською територією, оскільки його «віддав Україні» радянський лідер Микита Хрущов. Той факт, що сама росія не має реальних історичних прав на Крим і тому не могла просто «віддати» його комусь іншому, не був зрозумілий широкому загалу. Знову-таки території посередині просто ніколи не мали особливого значення на уроках історії в Німеччині.

Це говорить про те, що Німеччині потрібно переглянути викладання історії в школах. Навчальна програма з історії має належним чином включати історію Східної Європи, під якою я маю на увазі суб’єктність територій на захід від росії. Не брати їх до уваги вже неприпустимо. Це має велике значення для здатності розуміти поточну політику.

Як так сталося, що погляди, яких дотримувалися стільки років, могли раптово змінитися за останній рік? Це відбулося через неймовірне: країна, якої насправді не існувало (тобто Україна), раптом зуміла зупинити – на полі бою – країну, яка уособлювала Схід (тобто росію). Це в поєднанні із сумнівами щодо власної здатності зробити те саме, дало зрозуміти, що найпоширеніша точка зору упускає щось надважливе. Як і у випадку з багатьма неправильними уявленнями, усе почалося з викривленого погляду на історію.

Історія, яку викладають в Німеччині, відображає історію російської колоніальної імперії. Але так само, як світ відійшов від імперій в Африці, Азії та Америці ми повинні визнати суб’єктність України та інших колишніх російських колоній. Зокрема, ми маємо розуміти, що агресія росії є значною мірою колоніальною війною. Тому Україна заслуговує на кожен євро допомоги на шляху до справжньої незалежності та визнання. В Європі не може бути свободи, поки ми не покінчимо з імперіями в усіх сенсах – від підручників історії до агресивних воєн.