Beta

Уривок з книги «Хороша економіка для поганих часів» Естер Дуфло, Абхіджіта Банерджі

Photo: depositphotos / ozimicians
30 Квітня 2021
FacebookTwitterTelegram

Чи правда, що імміграція негативно позначається на зарплатах місцевих працівників? Що таке «китайський шок» і як він впливає на світову економіку? Що переважить на терезах штучного інтелекту: допомога людству чи зникнення багатьох професій і безробіття? Про це й не тільки ви довідаєтеся з книжки, яку радять почитати Білл Ґейтс, Дарон Аджемоґлу й Тома Пікетті.

Автори Абхіджіт Банерджі та Естер Дуфло з 2003 року досліджують, як знижувати нерівність і боротися з бідністю, а 2019-го навіть отримали за це Нобелівську премію.

Публікуємо уривок з книжки, яку готує до друку видавництво «Наш Формат». Передзамовлення книжки можна зробити за посиланням.

Із пащі акули

Міграція — це сенсація, достатньо потужна, щоб впливати на політику більшої частини Європи та США. Поміж уявними (але неймовірно важливими) ордами кривавих мексиканських мігрантів президента Дональда Трампа та антимігрантською риторикою «Альтернативи для Німеччини», французького «Національного об’єднання» та команди Брекзиту, не кажучи вже про правлячі партії в Італії, Угорщині та Словаччині, це, мабуть, чи не єдине найвпливовіше політичне питання в найбагатших країнах світу. Навіть політики з провідних європейських партій намагаються примирити ліберальні традиції, яких вони хочуть дотриматися, із загрозою, яку бачать біля своїх берегів. У світі, що розвивається, вона менш помітна, але конфлікти через зімбабвійських біженців у Південній Африці, криза рогінджа у Бангладеш і протести проти поправок до закону про громадянство в Ассамі, що в Індії, були так само жахливі для тих, хто став їхніми жертвами.

У чому причина цієї паніки? 2017 року частка міжнародних мігрантів у населенні світу була приблизно така сама, як 1960 або 1990-го — 3%. Щороку Європейський Союз поповнюють у середньому 1,5–2,5 мільйона мігрантів з решти світу. 2,5 мільйона — це менше, ніж 0,5% населення ЄС. Більшість із них — легальні мігранти, люди із запрошенням на роботу або ті, хто приєднується до своїх сімей. Незвичайний наплив біженців відбувався у 2015–2016 роках, але до 2018 року кількість шукачів притулку в ЄС зменшилася до 638 тисяч, і з поданих прохань було задоволено лише 38%. Тобто на кожні 25 тисяч мешканців ЄС припадає 1 біженець. От і все. Навряд чи це можна назвати потопом.

За расистським панікерством, спричиненим страхом перед змішуванням рас і міфом про чистоту, неможливо приховати факти. Опитування 22,5 тисячі корінних мешканців шести країн, де імміграція стала визначальною політичною проблемою (Франція, Німеччина, Італія, Швеція, Велика Британія та США), зафіксувало поширеність хибних уявлень про кількість і склад іммігрантів. Наприклад, в Італії справжня частка іммігрантів у складі населення становить 10%, але в уявленні місцевих мешканців цей показник дорівнює в середньому 26%.

Респонденти явно перебільшують частку мігрантів-мусульман, а також прибулих із Близького Сходу та Північної Африки. Вони вважають, що іммігранти менш освічені, переважно безробітні, живуть на державні виплати частіше, ніж це буває насправді.

Політики підтримують ці страхи, зловживаючи фактами. Напередодні президентських виборів 2017 року у Франції Марін Ле Пен заявляла, що 99% іммігрантів — дорослі чоловіки (насправді 58%) і що 95% мігрантів, які оселилися у Франції, «утримуються державою», тому що не працюють (насправді 55% мігрантів у Франції були зайняті на ринку праці).

Два нещодавніх експерименти показують, що це виграшна передвиборча тактика навіть у світі, де систематично перевіряють достовірність інформації. Під час одного дослідження, проведеного у США, науковці працювали з двома списками питань. Перший був спрямований на те, щоб отримати думку респондентів про міграцію, другий мав показати їхню справжню поінформованість про кількість і характер мігрантів. Ті, чию думку спитали після відповіді на запитання на основі фактів (тим самим нагадавши про їхні спотворені уявлення про мігрантів), були більше налаштовані проти мігрантів. Коли їм повідомили справжні цифри, сприйняття опитуваними фактів змінилося, але ставлення до міграції в підсумку залишилося незмінним.

Паралельний експеримент у Франції показав дещо подібне. Люди, яким свідомо продемонстрували фальшиві заяви Марін Ле Пен, були більше схильні голосувати за неї. На жаль, це ставлення збереглося і після того, як її заяви перевірили на достовірність. Правда не вплинула на їхні переконання. Саме лише розмірковування про мігрантів виділяє їх з-поміж інших людей і робить у певному сенсі невільними. Вони не дозволяють фактам ставати їм на заваді.

Нехтування фактами має під собою важливу причину, що ґрунтується на економічному аспекті, настільки самоочевидному, що багато хто вважає, що його неможливо не помітити, навіть якщо докази кажуть про протилежне. Економічний аналіз імміграції часто зводиться до оманливого силогізму. У світі повно бідних людей, які, очевидно, заробили б значно більше, якби могли дістатися сюди (неважливо куди), де ситуація явно краща; тому, якщо їм дати шанс, вони залишать свій край і приїдуть до нашої країни — це знизить зарплати і погіршить наше становище.

У цьому твердженні дивує відданість стандартному тлумаченню закону попиту й пропозиції, який вивчали у старшій школі на уроках економіки. Люди хочуть мати більше грошей і тому їдуть туди, де найвищі зарплати (пропозиція зростає). Цю думку обстоює президент Трамп, коли наполягає на тому, що країна «заповнена». Ця логіка проста, приваблива і неправильна. По-перше, різниця в зарплатах у різних країнах (або зазвичай місцевостях) насправді мало пов’язана з тим, мігрують люди чи ні. Хоча, як ми побачимо, багато людей у відчаї кидають рідні місця. Залишається загадкою, чому велика частина населення не переїздить, маючи можливість.

По-друге, немає достовірних свідчень, що навіть відносно великий приплив низькокваліфікованих мігрантів шкодить місцевому населенню, у тому числі тим його представникам, які мають навички, як у мігрантів. Насправді міграція, здається, покращує рівень життя більшості людей — і мігрантів, і місцевих. Це багато в чому пов’язано з природою ринку праці. Він практично не вписується у стандартну історію про попит та пропозицію.

Що такого особливого в іммігрантах?

Чому класична теорія попиту та пропозиції (що більше ти чогось маєш, то нижча його ціна) не застосовується до імміграції? Важливо докопатися до суті цього питання, бо, хоча відсутність впливу імміграції на зарплати низькокваліфікованих працівників і підтверджена, не знаючи причини, ми завжди будемо дивуватися: що ж такого особливого в цих обставинах або даних.

Виявляється, існує кілька чинників, що мають до цього стосунок, і базова схема теорії попиту та пропозиції їх не розглядає. По-перше, приплив нової групи працівників зазвичай зміщує криву попиту вправо, що допомагає нейтралізувати вплив падіння на графіку. Новоприбулі витрачають гроші: відвідують ресторани, ходять до перукарів та за покупками. Це створює робочі місця здебільшого для інших низькокваліфікованих людей. Це приводить до підвищення їхніх зарплат і, можливо, таким чином компенсує зміни в пропозиції на ринку праці, залишаючи зарплати та рівень безробіття незмінними.

Насправді є докази того, що в разі закриття каналу попиту міграція справді матиме «очікуваний» негативний вплив на місцевих. На короткий період часу чеським робітникам дозволили їздити через кордон на роботу до Німеччини. Був момент, коли у прикордонні містечка Німеччини із Чеської Республіки приїздило до 10% робочої сили. Зарплати місцевих мешканців тоді мало змінилися, але помітно знизився рівень їхньої зайнятості, бо, на відміну від описаних вище випадків, чехи поверталися додому і витрачали зароблене там. Тому опосередкованого впливу на попит на працю в Німеччині не відбулося. Іммігранти не спричиняють зростання для нових громад, якщо не витрачають там гроші; якщо гроші повертаються разом із ними на батьківщину, громада, яка приймає іммігрантів, утрачає економічні переваги імміграції. 

Друга причина, чому низькокваліфікована міграція може підвищити попит на працю,— це сповільнення процесу механізації. Через перспективу мати надійне джерело постачання низькооплачуваних працівників працеощадні технології менш привабливі. У грудні 1964 року мексиканських «заробітчан», брасерос, вигнали з Каліфорнії — саме на тій підставі, що вони знижують заробітки місцевих. Їхній виїзд нічого не дав місцевим: зарплати і кількість робочих місць не зросли. Причина полягала в тому, що відразу після вигнання брасерос місцеві ферми, які наймали їх, вдалися до двох заходів. По-перше, вони механізували виробництво. Наприклад, збиральні машини для томатів, що могли подвоїти виробіток на одного робітника, існували з 1950-х років, але впроваджувалися дуже повільно. У Каліфорнії темпи введення в експлуатацію зросли від майже 0% 1964 року, саме тоді, коли виїхали брасерос, до 100% 1967-го, тоді як в Огайо, де брасерос не було взагалі, цей показник зовсім не змінився за той самий період. По-друге, фермери відмовилися від культур, до яких неможливо було застосувати механізацію. Таким чином Каліфорнія, принаймні тимчасово, відмовилася від таких ласощів, як спаржа, свіжа полуниця, салат-латук, селера й корнішони.

По-третє, роботодавці можуть планувати реорганізацію виробництва для раціонального використання нових робітників, створюючи нові посади для місцевого низькокваліфікованого населення. У випадку Данії, що обговорювався вище, місцеві низькокваліфіковані робітники зрештою виграли від напливу мігрантів почасти тому, що це дозволило їм змінити професію. Там, де було більше мігрантів, більше місцевих низькокваліфікованих робітників перейшли від фізичної до нефізичної праці та змінили роботодавців. Зробивши це, вони одночасно перейшли на посади з більш складними завданнями, які вимагали більше комунікації та технічного вмісту; це пояснюється тим, що іммігранти практично не розмовляли данською і не могли конкурувати за ці робочі місця. Таке саме професійне зростання відбулося під час великої європейської міграції до США наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття.

Загалом це свідчить про те, що низькокваліфіковані місцеві та іммігранти не конкурують безпосередньо. Вони можуть виконувати різні завдання: іммігранти спеціалізуються на роботах, що вимагають менше спілкування, а місцеві — там, де спілкування потрібно більше. Доступність іммігрантів може навіть заохотити фірми наймати більше працівників; іммігранти виконують простіші завдання, а місцеві переходять на додаткову, більш оплачувану, роботу.

По-четверте, ще один варіант, коли мігранти доповнюють місцеву робочу силу, а не конкурують з нею, — це готовність братися за роботу, яку неохоче виконують місцеві: підстригання газонів, приготування гамбургерів, догляд за дітьми або хворими. Тому, коли мігрантів більше, вартість цих послуг має тенденцію знижуватися, що сприяє місцевим працівникам і вивільняє їх для інших робіт. Зокрема, висококваліфіковані жінки мають більше шансів піти на роботу, коли навколо багато мігрантів. Поява на ринку праці висококваліфікованих жінок підвищує попит на низькокваліфіковану роботу (догляд за дітьми, доставка їжі, прибирання приміщень) вдома або у фірмах, якими вони керують.

Вплив мігрантів також залежить від того, ким вони є. Якщо ця хвиля складається здебільшого з підприємливих людей, вони можуть створити компанії, а отже, нові робочі місця для корінних мешканців. Якщо вони найменш кваліфіковані, то можуть приєднатися до одноманітної маси, з якою доведеться конкурувати місцевим низькокваліфікованим робітникам. Склад мігрантів зазвичай залежить від того, які бар’єри їм доводиться долати. Коли президент Трамп порівнював мігрантів із «брудних дір» із «хорошими» мігрантами з Норвегії, то, найімовірніше, не знав, що колись норвезькі іммігранти були частиною «юрб», про які говорила Емма Лазарус. Існує навіть дослідження, присвячене норвезьким мігрантам до США в добу масової міграції наприкінці ХІХ і на початку ХХ століття. У той час міграцію не зупиняло нічого, окрім вартості переїзду.

Це дослідження порівняло сім’ї мігрантів із сім’ями тих, де ніхто не мігрував. Виявилося, що переселенці зазвичай походили з найбідніших родин; їхні батьки були значно бідніші за середній рівень. Тож за дивним збігом обставин, які так полюбляють історики (та економісти), норвезькі мігранти були саме з тих, від кого Трамп інстинктивно волів би триматися подалі. У його очах вони були б вихідцями з «брудних дір» свого часу.

Сьогодні ж ті, хто мігрує з бідних країн, навпаки, повинні мати гроші, щоб дозволити собі подорож, і витримку (або наукові ступені) пройти систему імміграційного контролю, зазвичай спрямовану проти них. Саме тому багато з них мають виняткові здібності — майстерність, честолюбство, терпіння та витримку,— що допомагають їм ставати творцями робочих місць або виховувати дітей, які створять робочі місця для інших. У доповіді Центру американського підприємництва визнається, що 2017 року 43% з 500 компаній США (список журналу Fortune) з найбільшими доходами були засновані або співзасновані іммігрантами або їхніми дітьми. Крім того, засновані іммігрантами фірми становлять 52% від перших 25 у цьому списку, 57% з перших 35 і 9% із 13 найдорожчих брендів. Генрі Форд був сином ірландського іммігранта. Біологічний батько Стіва Джобса був із Сирії, Сергій Брін народився в Росії. Джефф Безос завдячує своїм прізвищем вітчиму, кубинському іммігранту Майку Безосу.

І навіть серед тих, хто не мав потреби починати із самого низу, сам факт, що ти іммігрант без соціальних зв’язків, що збагачують життя, але разом з тим накладають обмеження на кар’єрні плани, дозволяє спробувати щось нове чи геть інше. Абхіджіт знає багатьох бенгальців середнього класу, що, як і він, ніколи не мили посуд до того, як залишили домівку. Але, надовго опинившись у ситуації, коли бракувало грошей у якомусь британському або американському містечку, вони, зрештою, почали витирати столи у місцевому ресторанчику і побачили, що їм дуже подобається щось робити руками — більше, ніж робота білого комірця, яку вони собі уявляли. Можливо, щось протилежне сталося з потенційними ісландськими рибалками, які, опинившись у незнайомому місці, де набагато більше людей ходили до коледжу, вирішили, що це зрештою не так уже й погано.

Тому, застосовуючи модель попиту-пропозиції до імміграції, ми стикаємося з дуже великою проблемою: приплив мігрантів збільшує попит на працю одночасно зі збільшенням потоку працівників. Це єдина причина, чому зарплати не знижуються, коли мігрантів стає більше. Глибша проблема лежить у самій природі ринків праці: модель попиту-пропозиції просто не надто добре пасує до справжнього принципу їхньої роботи.

Автори
  • Анонс, VoxUkraine виступає партнером або організатором заходу