Важкий борг: непрацюючі кредити, пов’язане кредитування та проблема розчистки кредитного ринку

Кредитний цикл в Україні є явно викривлений через інституціональні спотворення. В даних рамкових умовах нагромадження NPL не є звичним наслідком зміни умов кредитування, а більшою мірою є відображенням практик виведення активів. 

Масштабна банківська криза в сукупності із трансформаціями підходів до банківського регулювання в Україні викрили фундаментальну проблему ефективності і сформованих інституціональних викривлень усього процесу кредитування. Невпинне прирощення показника непрацюючих кредитів (NPL) засвідчило незадовільну якість кредитного портфеля. По-перше, зростання значення NPL існує вже після вжиття удосконалених наглядових технологій щодо багатьох банків. По-друге, ідентифікація пов’язаних кредитів на основі попереднього встановлення кінцевих власників та бенефіціарів підтвердила припущення про те, що інсайдерські зв’язки можуть працювати в обидва боки. При бажанні пов’язані кредити можуть або обслуговуватись належним чином, або – перетворитись на канал виведення активів з банків. По-третє, концентрація NPL засвідчила факт політично вмотивованого кредитування та нагляду, які за останній час підсилились неоднозначними юридичними рішеннями на користь відтермінування погашення боргів перед державними банками.

Тож, проблема NPL в Україні не є типовим проявом кредитного циклу. Це ставить під сумнів, чи зниження ставок, послаблення вимог щодо формування резервів, експансія рефінансування стануть достатнім поштовхом до відновлення кредитування.

Кредитний цикл, фінансові дисбаланси та NPL: узагальнення

Поведінка показника непрацюючих кредитів, як правило, досить чітко прив’язана до протікання кредитного циклу. Найбільш важливим в репрезентативному кредитному циклі є те, що величина кредитів має бути відносно рівномірно розподілена, так само як і концентрація NPL.

Збільшення NPL йде слідом за періодом досить швидкого зростання кредитів. Стрибкоподібне прирощення непрацюючих кредитів є наслідком кризового сценарію виходу зі смуги нарощування фінансових дисбалансів в економіці. При цьому, поступове зменшення частки поганих боргів є наслідком або розчистки банківських балансів, або поступового відновлення економіки, або здатності до виведення їх найбільш токсичної складової за межі операційної діяльності. У іншому випадку можна констатувати, що кредитний цикл розвивався в середовищі інституціональних викривлень. Акумулювання NPL може вказувати на зміщення у бік ризикової поведінки, аномальне падіння реальних відсоткових ставок, нездорову конкуренцію між банками за частку ринку.

Глобальна фінансова та криза корекції дисбалансів в зоні євро продемонстрували, що від швидкості розчистки кредитного ринку залежить швидкість відновлення економки та загальне одужання фінансової системи. При цьому, швидкість визначається як глибиною кризи (масштабом попередньо нагромаджених дисбалансів на ринку активів та в процесі кредитування), характером антикризових заходів (програми викупу поганих активів, списання поганих кредитів з послідуючою докапіталізацією, націоналізація банків, додаткові стимули для реструктуризації), так і інституціональними характеристиками економіки (якість корпоративного управління, захищеність прав кредиторів та інвесторів, схильність до позасудових форм фінансової реструктуризації).

Глобальна фінансова та криза корекції дисбалансів в зоні євро продемонстрували, що від швидкості розчистки кредитного ринку залежить швидкість відновлення економки та загальне одужання фінансової системи.

Розчистка балансів кредиторів і позичальників – це важлива передумова відновлення кредитування. Водночас, між рівнем NPL та посткризовою динамікою кредитів не завжди простежується зв’язок. Структурні особливості економіки та поява нових секторів з хорошими перспективами зростання, так само як і проблеми юридичного плану, або податкові бар’єри перед списанням поганих боргів, уможливлюють поєднання відновлення кредитування з досить високими значеннями непрацюючих кредитів. Це означає, що швидкість відновлення кредитування при наявності поганих боргів буде залежати від того, наскільки фактори сповільнення кредитування і фактори збільшення кредитування компенсують один одного.

Україна: концентрація поганих боргів та викривлений кредитний цикл

Банківські кризи в Україні 2008-2009 та 2014-2016 років продемонстрували суттєву вразливість фінансової стабільності до швидкого збільшення NPL. При цьому, за тривалий період часу НБУ декілька разів змінював методику визначення непрацюючих кредитів, тим самим ускладнюючи оцінку даного показника в довгостроковій перспективі. Останні зміни методики регламентуються Постановою Правління НБУ №351 «Про затвердження Положення про визначення банками України розміру кредитного ризику за активними банківськими операціями». Згідно неї в Україні запроваджується загальноприйнятий підхід до ідентифікації NPL. Ними визнаються активи (кредити), щодо яких виконується як мінімум одна з двох умов:

• контрагент банку допустив просрочку платежу на понад 90 днів (у випадку банків – 30 днів);
• контрагент не спроможний забезпечити виконання своїх зобов’язань в установлений термін без процедури стягнення застави.

На те, що попередні методики розширювали можливості банків маніпулювати визнанням активів як NPL, вказує стрибок частки NPL в загальній сумі кредитів з 30,47% на кінець 2016 року до 56,6% на квітень 2017 року [1].

Тенденція до формування NPL в економіці України є відображенням загальних структурних викривлень. Неадекватність оцінки їх величини пов’язана з фундаментальною недокапіталізованістю банківської системи. Пов’язане кредитування змінило рівновагу між банками та позичальниками щодо здатності примусу до виконання зобов’язань. Так, на 5 найбільших бізнес-груп припадає 34% валових та 17% чистих кредитів, на 10 найбільших груп – 41% та 23%, на 20 – 49% та 23%. У випадку 5 найбільших груп показник непрацюючих кредитів склав 83% (кредитний ризик 81%), у випадку 10 груп – 79% (76%, відповідно), у випадку 20 груп – 75% (72%). Відмінності у тому, як фактор концентрації впливає на формування банками резервів і на рівень NPL, засвідчує, що банки не завжди коректно оцінюють інституціональні ризик, з іншого боку, це може свідчити про політично вмотивоване та/або інтенсивне пов’язане кредитування.

Якщо казати про кредитний цикл, то динаміка кредитів, резервів під ризики від активних операцій та NPL в Україні не описується в чистому вигляді звичними моделями кредитного циклу (рис. 1.).

Нормальною є ситуація, коли зростання резервів відстає від зростання кредитів на фазі експансії, і – навпаки – переганяє його на фазі стиснення. Реакція NPL повинна бути лаговою і чітко прив’язаною до коливань в обсягах кредитування.

Як видно з рис. 1, до глобальної фінансової кризи кредитна експансія розпочалась на тлі значної частки непрацюючих кредитів, а їх зменшення в зону 3-5% у 2008 році виглядає неправдоподібним. В подальшому зростання NPL відобразило природну реакцію на кризу, але розпочало знижуватись у 2013 році, коли вже були очевидними ознаки стагнації вітчизняної економіки, а монетарна політика 2012-2013 років характеризувалась як достатньо жорстка. Після цього NPL почали зростати, але в характері такого зростання можна побачити і реакцію на кризу і неадекватний менеджмент кредитних ризиків на попередньому етапі. Це підтверджують розходження траєкторій зростання обсягів кредиту та обсягів сформованих резервів. Якщо до 2010 року такі траєкторії перебувають в логічній зв’язці, в період 2011-2013 років поводяться неприродно, негативно корелюючи, то в подальшому їх характер засвідчує доформування резервів як відображення їх недостатнього рівня. Така картина означає, що в період після глобальної фінансової кризи в банківській системі України чітко сформувались глибокі структурні викривлення, зорієнтовані на заниження рівня кредитних ризиків як передумову уникнення докапіталізації банків з боку власників.

Інсайдерське кредитування: джерело інституціональних викривлень

Відмінності в характері відновлення кредитування та в поведінці банків після криз 2008-2009 та 2014-2015 років слід пов’язувати з тим, що в першому випадку шок сприймався як транзитивний, хоч і сильний, а підходи до банківського регулювання практично не змінились, тоді як в другому випадку шок сприймається як перманентний з огляду на невизначеність ситуації з війною на Сході України, а банківське регулювання змінюється в напрямку забезпечення фінансової стабільності. Останнє часто розцінюється як підвищення регуляторного тиску та зниження прибутковості банківського бізнесу через те, що у попередні періоди відповідальність власників була суттєво занижена за рахунок недокапіталізації банків та перекладання фінансування інсайдерських проектів на вкладників та платників податків.

Зміна методики визначення пов’язаних кредитів у 2015 році дала можливість побачити, що по банківській системі рівень пов’язаного кредитування сягнув 63,72% у 2015 році, знижуючись до 28,8% у 2016 році. При цьому, по окремих банках фактичний рівень пов’язаних кредитів сягав 90-100%.

Розроблені НБУ трирічні індивідуальні програми зміни кредитного портфеля в напрямку виконання нормативу кредитування інсайдерів покликані дати можливість банкам пристосуватись до нового регуляторного середовища. Позитивним наслідком радикальної боротьби НБУ з інсайдерським кредитуванням має виступити підвищення фінансової стабільності банків, звуження можливостей виведення активів через контрольовані операції, адекватне відображення кредитних ризиків та відповідних потреб у капіталі. Іншим позитивним наслідком має виступити відновлення ринкових принципів процесу кредитування та покращення доступу до кредиту з боку приватного сектора. Така переорієнтація кредитування є фундаментальною передумовою відновлення швидкого економічного зростання, оскільки спрямування позикових коштів регулюватиметься ринковими перспективами, а не характером «специфічних» стосунків між кредитором та позичальником.

Позитивним наслідком радикальної боротьби НБУ з інсайдерським кредитуванням має виступити підвищення фінансової стабільності банків, звуження можливостей виведення активів через контрольовані операції, адекватне відображення кредитних ризиків та відповідних потреб у капіталі.

З іншого боку, наявність дискреційності у визнанні кредитів пов’язаними викликає застереження, передумовою чого слід визнати непрозорість власності та структури бізнесу позичальників. Чим більш непрозорими будуть схеми кредитування, тим більше дискреційності потребуватиме регулятор задля забезпечення фінансової стабільності.

Враховуючи відсутність радикальних змін в бізнес-кліматі, зниження показника пов’язаних кредитів по банківській системі до 28,23% на перший квартал 2017 року виглядає оптимістичним. Не виключено, що банки певною мірою відновлюють можливості обходити регуляторні обмеження на інсайдерські кредити.

Проблеми розчистки кредитного ринку

За 2014-2016 роки NPL утворювались як внаслідок втрати активів на окупованих територіях, так і внаслідок шахрайських дій з виведення активів та доведення банків до банкрутства. Можна констатувати, що найбільш «природним» способом непрацюючі кредити утворились внаслідок девальвації у випадках, коли контрагенти не були пов’язаними особами. Це означає, що спосіб розв’язання проблеми непрацюючих кредитів повинен бути чітко прив’язаний до факторів їх виникнення.

Наприклад, створення агенцій з викупу поганих кредитів допомагає розв’язати проблему розчистки балансів, але лише у випадку, коли NPL  відображають неспроможність позичальника пристосуватись до нових умов та/або переоцінку платоспроможності позичальника банком. Однак, у випадку, коли більшість NPL утворюється внаслідок пов’язаного кредитування, створення подібної агенції є прямим перекладанням відповідальності за непрозорі операції на платників податків.

Приймаючи до уваги якість таких кредитів, а також секторну структуру NPL (63,6% кредитів виданих фірмам, що надають «інші види послуг», є непрацюючими, схожі показники непрацюючих кредитів  у добувній (52,7%) та переробній (57,7%) промисловості, тоді як в сільському господарстві лише 26%), застосування такого підходу до розчистки кредитного ринку провокуватиме додаткові інституціональні ризики та принесе більше шкоди (moral hazard), ніж вигоди. 

Активне заохочення банків до покращення кредитних портфелів на основі домовленостей з позичальниками вже розпочато НБУ. Цей процес не потребує додаткової державної інтерверенції. Водночас, удосконалення оподаткування процесу визнання поганих боргів та їх списання можна вважати суттєвим стимулом підвищення еластичності роботи кредитного ринку. Чим складнішими будуть процедури списання непрацюючих кредитів та чим більшою мірою вони будуть обмежувальними для банків, тим повільніше буде розчищатись кредитний ринок, створюючи несприятливе підґрунтя для відновлення кредитування та збільшення надходження податків внаслідок пожвавлення економічної активності.

Активне заохочення банків до покращення кредитних портфелів на основі домовленостей з позичальниками вже розпочато НБУ.

Іншим поглядом на проблему може бути так званий політико-економічний підхід. Якщо значна частка поганих боргів утворилась внаслідок політично вмотивованого кредитування, то і їх стягнення також потребує політичного підходу. З одного боку, сам факт застосування чинних вимог до боржників може вже свідчити про політичний підхід до розв’язання проблеми. Відхід від преференційності та реалізація принципу «закон один для всіх» є потужним сигналом для оздоровлення кредитного ринку. З іншого боку, включення питання про повернення заборгованості по великих кредитах, наприклад, перед державними банками, у більш широкий контекст домовленостей з бізнес-групами може робити відносним принцип верховенства права та генерувати соціальні втрати у інших сферах.

Іншими словами, компроміс може бути одним з варіантів вибору з поміж альтернатив (trade-off): або розв’язання проблеми заборгованості і паралельні поступки олігархічним групам в інших питаннях, або жорстке слідуванням законодавчим вимогам і контр-дії з боку олігархічних груп (юридичного, економічного чи політичного плану). І один і другий варіанти не виключають додаткових політичних ризиків нормалізації функціонування кредитного ринку. А це, у свою чергу, ще більше актуалізує питання про створення такого бізнес-клімату, в рамках якого попит на кредити відновлювався би поза інсайдерськими зв’язками.

Висновки

Кредитний цикл в Україні є явно викривлений через інституціональні спотворення. В даних рамкових умовах нагромадження NPL не є звичним наслідком зміни умов кредитування, а більшою мірою є відображенням практик виведення активів. Попри те, що втрати банків від анексії території також мають місце, загальна структура поганих боргів в Україні є відображенням інституціональних провалів. Розв’язання цієї проблеми потребує втручання з допомогою активації значної кількості інструментів, починаючи від змін в податковому законодавстві, закінчуючи створенням спеціалізованої установи по роботі з проблемними активами. Однак, найбільш важливим є адекватна класифікація NPL задля унеможливлення фіскальної участі в схемах розчистки балансів від кредитів пов’язаним особам.

Примітки

Головне фото: depositphotos.com / BrianAJackson