Важливі законопроєкти. Випуск 50: перезапуск ДБР, інтерпеляція міністрів, підслідність НАБУ та нові правила приватизації

Перезапуск ДБР: зміна статусу, конкурсних процедур і системи підзвітності

Зараз Державне бюро розслідувань має статус державного правоохоронного органу, який підпорядкований Президенту. Той визначає організаційну структуру Бюро, призначає директора за поданням конкурсної комісії та самостійно звільняє його. Згідно з проєктом 13602, ДБР отримає статус центрального органу виконавчої влади. Після цього Бюро вийде з підпорядкування президента, директора за поданням конкурсної комісії призначатиме уряд, а вже призначений директор визначатиме організаційну стуктуру ДБР та за поданням внутрішніх кадрових комісій призначатиме своїх заступників. Звільнити директора ДБР зможе Кабмін на підставі чіткого переліку критеріїв: досягнення 65 річного віку, отримання громадянства іншої країни, рішення суду, несплата аліментів або негативний висновок зовнішнього оцінювання (про це далі).

Нардепи пропонують змінити й правила роботи конкурсної комісії з відбору директора ДБР. Зараз вона складається з дев’яти членів: по три представники від Президента, Верховної Ради й Кабміну. Члени комісії від уряду обираються з-поміж кандидатів, запропонованих міжнародними організаціями, що працюють у сфері антикорупції. Комісія більшістю голосів обирає одного переможця конкурса, якого потім має призначити Президент. Однак, закон не прописує, що відбуватиметься, якщо Президент відмовиться призначати обраного на конкурсі кандидата.

Законопроєкт пропонує скоротити склад конкурсної комісії з 9 до 6 членів: трьох визначатиме Кабмін, ще трьох уряд призначатиме з-поміж кандидатів, запропонованих міжнародними організаціями, що працюють у сфері антикорупції (перелік організацій визначає МЗС). Для рішення потрібно буде щонайменше 4 голоси, причому два з них обов’язково представників від міжнародних організацій. 

Комісія визначає одного переможця конкурсу і подає його Кабміну на затвердження, яке має відбутися протягом десяти днів. Втім, у законопроєкті також не передбачено алгоритм дій, якщо уряд не призначатиме директора протягом встановленого терміну. 

Законопроєкт зменшує вплив депутатів на роботу ДБР. Зараз парламентарі можуть 150-ма голосами викликати директора ДБР на засідання задля звітування. Якщо після заслуховування звіту Верховна Рада визнає роботу директора незадовільною, то Президент може звільнити його на цій підставі. Законопроєкт пропонує, щоб директор ДБР в обов’язковому порядку щорічно звітував про свою роботу перед ВРУ та Кабміном, однак це не буде підставою для жодних рішень.

Зміниться і підхід до відбору працівників ДБР. Зараз порядок проведення конкурсів на посади та правил створення конкурсних комісій визначає директор. Законопроєкт перейменовує конкурсні комісії на кадрові та встановлює, що вони мають складатися з п’яти осіб. Із них щонайменше двоє номінуються зборами представників громадських організацій і щонайменше один — Радою громадського контролю при ДБР. Рішення кадрової комісії вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало троє членів комісії, із яких хоча б один номінований зборами представників громадських об’єднань.

Збори представників громадських об’єднань скликає Директор ДБР, він вже визначає час і місце зборів. Участь можуть взяти організації, які щонайменше 5 років працюють у сферах антикорупції, реформи правопорядку, прав людини або захисту бізнесу; не допускаються ті, що залучали фінансування від структур держави-агресора або міжнародну технічну допомогу, донорами якої є країна-агресор (проєкт містить невизначеність, адже через формулювання про «технічну допомогу, донором якої є країна-агресор» формально можна вважати навіть такі організації, як Світовий банк чи ООН, причетними, оскільки вони колись отримували внески від росії). У пакет документів для участі входять рекомендаційний лист від міжнародної організації, копії звітів фінансового аудиту хоча б двох проєктів із залученням міжнародної технічної допомоги, біографічна довідка представника громадського об’єднання та кандидатів до складу кадрової комісії, яких ця ГО висуває. Директор ДБР протягом 10 днів допускає організації до участі у зборах чи публікує обґрунтовані відмови. Також на сайті ДБР публікують перелік допущених ГО й поданих ними кандидатів. Збори повноважні, якщо в них беруть участь від 5 ГО.

Депутати пропонують, щоб через рік та три роки після призначення директора ДБР роботу органу оцінювала Комісія зовнішнього незалежного оцінювання. Вона складатиметься з трьох експертів, яких уряд призначатиме за поданням міжнародних організацій, що надавали Україні техдопомогу в антикорупції. Комісія самостійно розробляє методологію оцінки, збирає дані, оцінює ефективність роботи ДБР і його директора та надає рекомендації. Для якісного оцінювання комісія матиме доступ до завершених проваджень, інтерв’ю, зможе робити запити до будь-яких органів влади і фізичних осіб. Негативна оцінка роботи ДБР є однією з підстав для звільнення його директора за рішенням Кабміну.

Альтернативний законопроєкт 13602-2 передбачає, що ДБР зберігає статус правоохоронного органу, але організаційну структуру визначатиме його директор, а того призначатиме уряд за результатами конкурсу. 

Конкурсна комісія з призначення керівника так само складатиметься з 9 осіб, але є дві відмінності: призначення трьох осіб від Кабміну лишається без змін, замість депутатів загалом трьох членів від парламенту визначатиме Комітет з питань правоохоронної діяльності, а замість трьох членів від Президента — уряд буде обирати з поміж представників громадських організацій, обраних на відкритому конкурсі через інтернет-голосування, правила якого напише уряд. Також тут інші правила ухвалення рішень: не більшістю від складу комісії а більшістю присутніх, якщо присутні хоча б шість осіб.

Ще один альтернативний проєкт 13602-1 пропонує взагалі ліквідувати Державне бюро розслідувань та передати його функції Службі безпеки України та воєнній поліції. 

Запровадження інтерпеляції як форми контролю Верховної Ради за окремими міністрами

Наразі парламентський контроль за діяльністю міністрів здійснюється через депутатські запити, виступи на комітетах, заслуховування звітів уряду та участь у «годині запитань до Уряду», де можуть заслуховувати конкретного міністра. Однак ці механізми мають інформаційний характер і не передбачають обов’язкового розгляду питання про задовільність роботи міністра чи ухвалення рішення про звільнення. Спеціальної процедури з такими правовими наслідками в чинному законодавстві немає.

Законопроєкт 13596 запроваджує інтерпеляцію — процедуру парламентського контролю за діяльністю міністрів. Вона передбачає обов’язковий розгляд Верховною Радою питання про дії, бездіяльність або рішення окремого міністра з можливістю визнати його роботу незадовільною.

Підставою для інтерпеляції може бути порушення або перешкоджання реалізації прав або інтересів держави, громадян, юридичних осіб; порушення міжнародних зобов’язань. Інтерпеляцію можуть ініціювати не менше 45 народних депутатів або комітет, сфера діяльності якого збігається зі сферою роботи міністерства, наприклад, Комітет з питань економічного розвитку може ініціювати розгляд роботи міністра економіки, а Комітет з питань освіти та науки — міністра освіти. Депутатська вимога подається письмово, повинна містити обґрунтування та перелік підписів або витяг із протоколу комітету. 

Голова Верховної Ради зобов’язаний розглянути вимогу протягом 15 днів. Відмова допускається лише у разі порушення формальних вимог, повторної інтерпеляції до того ж міністра протягом трьох місяців або якщо в результаті попередніх інтерпеляцій уже звільнено третину уряду в межах року або сесії. Міністр зобов’язаний бути присутнім на засіданні парламенту, надати пояснення і відповісти на запитання.

У разі ухвалення постанови про незадовільну роботу міністра Прем’єр-міністр зобов’язаний протягом 15 днів внести до парламенту подання про його звільнення. Якщо цього не відбувається, Верховна Рада сама розглядає це питання. У випадку з міністрами оборони та закордонних справ парламент рекомендує Президенту внести подання про звільнення відповідного міністра України. Втім, президент може й не відреагувати на це прохання, алгоритм дій парламенту в такому випадку проєктом не передбачений.

Розширення переліку посадовців, кримінальні справи проти яких підслідні НАБУ

Кримінальний процесуальний кодекс визначає перелік посад, щодо яких Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) розслідує справи про корупційні злочини. Серед таких посад — колишні Президенти України, народні депутати, члени уряду, судді, керівники центральних органів виконавчої влади, високопосадовці місцевого самоврядування, керівники великих державних підприємств (з понад 250 працівниками та річним дохідом від 50 млн євро. Отже, мова про найбільші державні чи комунальні компанії на кшталт “Нафтогаз”, “Укрзалізниця”, “Укренерго”, “Енергоатом”, великі обленерго тощо) та представники вищого офіцерського складу силових структур (це генерал-майор, генерал-лейтенант, генерал-полковник, генерал армії України, контрадмірал, віцеадмірал, адмірал).

Законопроєкт 13617 пропонує додати до цього переліку Керівника Офісу Президента України, його заступників, а також Директора Державного бюро розслідувань і його заступників. Таким чином розслідування корупційних справ проти зазначених посадових осіб проводитиме НАБУ.

До речі, раніше Вищий антикорупційний суд зобов’язав Генерального прокурора повернути справу за підозрою заступника керівника Офісу Президента від Служби безпеки України до НАБУ. Суд наголосив, що це провадження належить до виключної компетенції антикорупційних органів. Законопроєкт закріплює таку підслідність у законі, щоб уникнути подібних колізій у майбутньому.

Впровадження державних рангів для прокурорів

Законопроєкт 13603 пропонує ввести нову систему державних рангів (які залежатимуть від стажу роботи і обійманої посади) прокурорів, які закріплюються за ними довічно. Генеральний прокурор отримає повноваження надавати більшість рангів (Положення про державні ранги прокурорів має затвердити Генеральний прокурор), а найвищі — Державного радника юстиції 1, 2 і 3 рангів — надаватиме Президент України. 

Прокурора можуть позбавити державного рангу в кількох випадках: Генерального прокурора — якщо його звільнили за поданням дисциплінарного органу чи Вищої ради правосуддя; “звичайного” прокурора — якщо його звільняють через порушення вимог несумісності, конфіскацію необґрунтованих активів, обвинувальний вирок суду або втрату громадянства України, а також за рішенням дисциплінарного органу, який визнає неможливим його подальшу роботу. Крім того, як дисциплінарне стягнення до прокурора можуть застосувати пониження в державному ранзі на один рівень. У всіх випадках позбавлення рангу прокурор втрачає право на пенсію за вислугу років.

Від рангу залежатиме зарплата прокурора, а також його пенсія. Згідно з проєктом, прокурори, яких звільнено з позбавленням державного рангу або які втратили його за вироком суду, втрачають право на пенсію за вислугою років. 

Для осіб, які раніше мали класні чини (скасовані у 2019 році), співвіднесення їх із новими державними рангами визначатиме Генеральний прокурор, а для рангів державної служби, військових та дипломатичних звань відповідність встановлюватиме Кабінет Міністрів.

Новий порядок визначення пріоритетів у науковій діяльності

Проєкт 13629 встановлює єдину систему визначення довгострокових (на 10 років) і середньострокових (на 5 років) пріоритетних напрямів у науці, технологіях та інноваціях. Пріоритизація базуватиметься на прогнозно-аналітичних дослідженнях, які організовує Міністерство освіти і науки. Міністерство формує технічне завдання та оголошує конкурс (за урядовим порядком) серед наукових установ і закладів вищої освіти. До відбору переможця можуть залучатися також фахівці з державних органів, дослідницьких організацій, бізнесу тощо. Проєкт не прописує деталей та критеріїв відбору дослідницьких організацій — вони будуть прописані в оприлюднених технічних завданнях конкурсу. Основна мета цих досліджень — виявити актуальні виклики, оцінити науковий потенціал, сформувати обґрунтовані пропозиції до пріоритетів.

Пропозиції довгострокових напрямів уряд подає до Верховної Ради разом із аналітичним обґрунтуванням, яке готує виконавець прогнозно-аналітичних досліджень. Воно включає оцінку потенціалу держави, потреб економіки, детальний аналіз ситуації в певній галузі, перспективи впливу на економіку, безпеку, довкілля, потреби в ресурсах і оцінку наявних, можливості міжнародної співпраці та перелік відповідних середньострокових напрямів. Середньострокові напрями Кабінет Міністрів визначає окремо, протягом трьох місяців після затвердження довгострокових. На етапі формування документа в його розробці беруть участь також НАН України, галузеві академії, Науковий комітет Нацради з питань науки і технологій, інші заінтересовані органи. 

Визначені пріоритетні напрями отримають державну підтримку, конкретні інструменти якої визначатиме Кабмін. Крім цього, уряд організує щорічний моніторинг розвитку пріоритетних напрямів та їхній вплив на економіку, науку, безпеку, інтеграцію у світовий простір. На основі моніторингових звітів перелік пріоритетних напрямів буде оновлюватися.

Новий закон скасовує дію двох окремих законів — про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки та про пріоритетні напрями інноваційної діяльності. Ці закони передбачали лише загальні переліки пріоритетів (наприклад, національна безпека і оборона, енергетика та енергоефективність, раціональне природокористування, технологічне оновлення та розвиток агропромислового комплексу, впровадження нових технологій та обладнання для якісного медичного обслуговування, лікування, фармацевтики тощо) без чітких процедур визначення цих напрямів, їх моніторингу та перегляду. За чинним законодавством уряд самостійно визначає перелік напрямів, але не має обов’язку проводити дослідження чи подавати аналітичне обґрунтування. 

Зміни у сфері приватизації та управління державним і комунальним майном

Зараз закон про приватизацію державного і комунального майна дозволяє формувати «пули» приватизації з кількох підприємств або господарських товариств, якщо вони працюють в одній галузі чи споріднених галузях. Законопроєкт 13620 дозволяє включати до пулу права вимоги до таких юридичних осіб. Права вимоги — це юридична можливість кредитора вимагати від боржника виконання зобов’язання (повернення грошей, виконання робіт чи надання послуг), що регулюється Цивільним кодексом. Тобто якщо раніше до пулу могли входити підприємство А та підприємство Б, то тепер пул може включати підприємство А (за балансовою вартістю) та права вимоги (наприклад, облігації чи договір позики) до підприємства Б (за номінальною вартістю).

Крім того, вартісний поріг для віднесення об’єктів до великої приватизації зростає з 250 мільйонів гривень до 1 мільярда. Відповідно, до «малої приватизації» перейдуть підприємства, які раніше підпадали під категорію «великих» (вартістю між 250 млн і 1 млрд). Процедура малої приватизації значно простіша: продаж здійснюють виключно через електронні аукціони, строки коротші, рішення ухвалює Фонд держмайна або орган місцевого самоврядування без окремого погодження уряду. Натомість велика приватизація вимагає окремого рішення Кабінету Міністрів, створення аукціонної комісії, підготовки об’єкта з проведенням аудиту, оцінки, погодження плану приватизації та більш тривалих процедур продажу.

Сьогодні повторний аукціон з продажу майна проводиться зі зниженням стартової ціни на 50%, а аукціон за методом покрокового зниження ціни передбачає 50 кроків. Законопроєкт пропонує змінити цю модель: збільшити кількість кроків до 99, тобто зробити процес торгів більш гнучким і дати можливість учасникам точніше формувати свої пропозиції. Крім того, до підготовки лотів дозволять залучати не лише технічних виконавців, а й операторів електронних майданчиків, а витрати на цю підготовку можна буде відшкодувати за рахунок покупців — вони оплачуватимуть підготовчі витрати у складі вартості об’єкта. Ще одна зміна стосується гарантійного внеску: зараз, якщо переможець відмовляється від купівлі, внесок переходить повністю до бюджету. Законопроєкт уточнює, що частина цих коштів залишатиметься у системі для її розвитку, а решта — надходитиме до бюджету.

Крім цього, законопроєкт пропонує зобов’язати органи управління майном подавати на приватизацію ті об’єкти, витрати на утримання яких перевищують 50% їхньої балансової вартості. Зараз такого правила немає: органи управління самостійно вирішують, які об’єкти пропонувати до приватизації.

Підтримка малого та середнього бізнесу: в законопроєкті закріплюється можливість надання фінансової допомоги підприємцям, які купують об’єкти малої приватизації. Це може бути компенсація частини вартості кредитів, державні гарантії або гранти, порядок яких має визначити Кабінет Міністрів. Зараз закон не передбачає такої допомоги.

Уточнення правил гарантій на будівлі

Зараз Цивільний кодекс зобов’язує підрядника гарантувати, що об’єкт будівництва відповідатиме проєктній документації та буде придатний до експлуатації щонайменше 10 років. Підрядник має за свій кошт усувати дефекти, якщо не доведе, що вони з’явилися через знос, неправильну експлуатацію чи поганий ремонт від замовника.

Законопроєкт 13607 пропонує уточнити ці правила. Тепер підрядник прямо гарантує якість виконаних робіт і змонтованих конструкцій, а не лише готового об’єкта. Усі об’єкти, які прийняті в експлуатацію, матимуть гарантію не менше 10 років. Виняток роблять лише для приватних будинків і невеликих споруд, якщо власник будував їх сам без підрядника. Власник нерухомості, який виявив недоліки, повідомляє про це замовника. Замовник має організувати обстеження, запропонувати варіанти усунення дефектів та погодити їх із власником. Якщо замовник нічого не робить або відмовляється усувати недоліки, власник може сам відремонтувати їх за рахунок замовника або звернутися до суду. Тобто компенсація можлива не лише через рішення суду, а й за взаємною згодою між власником і замовником.

Посилення відповідальності за порушення правил використання дронів після війни

Сьогодні користуватися дронами дозволено лише військовим. Законопроєкт 13600 пропонує правила використання дронів після закінчення воєнного стану. Так, усі дрони вагою від 250 г до 20 кг, навіть ті, що використовуються для розваг, навчання, науки чи спорту, підлягатимуть обов’язковому державному обліку в органах Національної поліції. Облік включатиме реєстрацію та збереження даних про дрони й власників, а польоти без такого обліку забороняються.

За експлуатацію дронів без реєстрації проєкт встановлює штраф 85-136 тис. грн із конфіскацією дрона. Керування дроном у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння каратиметься штрафом у 17 тис. грн, громадськими роботами або арештом. Якщо особа не має права керування дроном, штраф – 25 тис. грн або арешт на 10-15 діб, а вживання алкоголю після інциденту — штраф у 20400 грн. У разі, якщо такі дії спричинять тілесні ушкодження чи значну матеріальну шкоду, проєкт передбачає штраф, виправні роботи, обмеження або позбавлення волі до трьох років. Якщо внаслідок порушень загине людина, покарання становитиме від 5 до 10 років позбавлення волі.

Усі дрони необхідно буде поставити на облік через рік після початку дії цього закону (у разі його ухвалення). 

Регулювання біоцидних продуктів

Законопроєкт 13604 встановлює чіткі правила виробництва, продажу, застосування та вимоги до безпеки для засобів, що знищують або стримують шкідливі організми (біоцидних продуктів). Це дезінфекційні засоби, антисептики, засоби проти грибка, гризунів чи комах, а також консерванти для деревини, тканин, води та інших матеріалів. 

Законопроєкт визначає процедуру схвалення активних речовин, із яких складаються біоциди. Жодна нова речовина не зможе використовуватися без експертизи, яку проводитиме визначене Міністерством охорони здоров’я державне підприємство чи установа. Воно оцінюватиме, чи є речовина ефективною та безпечною й лише після цього Міністерство охорони здоров’я її схвалить. Небезпечні речовини, наприклад, ті, що можуть викликати рак або порушувати гормональну систему, заборонено схвалювати, крім особливих випадків, коли немає безпечніших альтернатив, і якщо невикористання біоцидів у цьому випадку призведе до гірших наслідків.

Усі біоцидні продукти підлягатимуть державній реєстрації. Тобто будь-який дезінфектор, антисептик або засіб від комах не можна буде продавати, доки він не пройде перевірку в акредитованій лабораторії й не отримає запис у Державному реєстрі біоцидних продуктів. Реєстр почне працювати з 1 січня 2030 року. До нього увійде чинний реєстр дезінфекційних засобів. Чинний Державний реєстр дезінфекційних засобів охоплює тільки засоби для знезараження поверхонь, обладнання, води чи шкіри й базується на простих випробуваннях їхньої ефективності та загальної безпечності, без аналізу довгострокового впливу на здоров’я, довкілля чи тварин. Він також не включає інші види біоцидів, як-от інсектициди, репеленти, засоби проти гризунів чи консерванти для деревини й тканин. 

Проєкт охоплює й товари, оброблені біоцидними засобами, наприклад меблі з антимікробним покриттям, деревина з антисептиком чи тканини з антибактеріальною просочкою. Такі вироби можна буде продавати лише якщо вони оброблені дозволеними речовинами. На упаковці або етикетці обов’язково має бути вказано, що виріб містить біоцид, які саме речовини використано та яку властивість це забезпечує (наприклад, «захист від грибка» чи «антибактеріальне покриття»). Якщо покупець попросить детальнішу інформацію про обробку, виробник або продавець будуть зобов’язані безкоштовно її надати.

Усі послуги, пов’язані зі схваленням речовин та реєстрацією продуктів, надаватимуться за плату. Наприклад, схвалення діючої речовини або державна реєстрація біоцидного продукту коштуватимуть 21 801 грн, перегляд схвалення чи спрощена реєстрація — 13 020 грн, внесення адміністративних, незначних чи значних змін до реєстрації — 2 120 грн (розмір плати за послуги прив’язаний до прожиткового мінімуму для працездатних осіб – 3028 грн у 2025 році).