Велика дискусія на VoxUkraine: Жорстке обмеження бюджетного дефіциту

Автори критикують обмеження бюджетного дефіциту на рівні трішки вищому за 2% ВВП, оскільки воно перешкоджає проводити м’яку фіскальну та монетарну політику. Як приклад, автори наводять політику США періоду Другої світової війни, коли значно зросли витрати американського уряду, що стимулювало розвиток економіки.

Бажаєте, щоб наступний парламент був кращим? Підтримайте проект VoxUkraine «Коефіцієнт корисності депутатів»

Справді, обмеження державних видатків та дефіциту, принаймні у короткотерміновому періоді, може призвести до зменшення ВВП. Негативні наслідки такого скорочення спостерігались на прикладі Греції та передбачались для України. Тому на сьогодні сам МВФ не є надто жорстким щодо можливості тимчасового високого дефіциту бюджету під час рецесії, і головна увага приділяється підвищенню ефективності видатків, а не їх технічному скороченню за всіма можливими напрямками. Головна проблема в іншому – дефіцит треба якось фінансувати.

Фінансування дефіциту бюджету здійснюється двома шляхами – (а) продажем державних активів, тобто приватизацією, та (б) запозиченнями. Перший варіант ми розглянемо нижче, у розділі про приватизацію.

Запозичення, тобто борг, можуть бути двох видів – зовнішні та внутрішні. У 2014-2016 роках зовнішні запозичення країна могла здійснювати лише через міжнародні фінансові організації (в тому числі МВФ) або під гарантії інших держав. Приватні інвестори не довіряють Україні, що не дивно у поточних умовах, зважаючи на великий розмір боргу (держвидатки на обслуговування боргу – друга найбільша стаття бюджету), війну на сході, проблеми із захистом прав власності та політичну нестабільність. Внутрішні запозичення, якщо їх робити не примусово, а добровільно, мають ту саму проблему: хто зараз позичить уряду на прийнятних умовах? Наприклад, за даними декларацій за 2015 рік, депутати Верховної Ради не тримають свої заощадження в державних цінних паперах.

Звернення до прикладу США під час Другої світової війни некоректне. Так, під час як першої, так і другої світових війн, у США відбувалося зростання відношення держвидатків до ВВП – до 23,8% у першому випадку та до 46,8% у другому. Але це не була політика стимулювання розвитку економіки. Метою була перемога у війні за будь-який кошт – в обох випадках вага витрат на оборону в держбюджеті складала відповідно 71,6% та 75,4%. Для порівняння – у 2016 році витрати на оборону в Україні склали 7% сукупних витрат бюджету (2,7% ВВП).

Автори пишуть, що “Коли домогосподарства втратили здатність наповнювати економіку грошима, а приватні інвестори перестали вкладати на перспективу – на “поле гри” вийшла держава.” Це не так. Не було під час війни втрати домогосподарствами здатності споживати – навпаки, для підтримки воєнних витрат під час Другої світової війни уряд США запроваджував обмеження приватного споживання таких товарів як бензин, одяг, взуття. Зокрема, у 1941 обмежено продаж шин, у 1942 – зупинено продаж приватних авто, меблів, радіо, холодильників, пилосмоків. Купити зубну пасту можна було лише у разі повернення металевого тюбику від попередньої. Чи є готовність запровадити такі обмеження зараз в Україні?

Автори не кажуть про затягування пасків для збільшення витрат на оборону – вони пропонують безтермінове збільшення дефіциту бюджету, в тому числі для фінансування поточних витрат. Це означає хронічно великий дефіцит та стрімке нарощування державного боргу незважаючи на його вже загрозливо високий рівень.

Фінансувати зростання державних видатків пан Ляшко пропонує за рахунок випуску державних середньотермінових боргів – облігацій розвитку, які держава змусить (!) купувати корпоративний сектор та банки, що фактично є варіантом експропріації приватних коштів. Водночас, якщо подитивись декларації членів Радикальної партії – вони не поспішають підтримувати державу, купуючи державні облігації.