Відбудова міст України
Beta
12 Січня 2023
FacebookTwitterTelegram
1246

Руйнування міст і велика міграція з охоплених війною територій – це великі виклики для повоєнної відбудови України. Якщо Україна поверне більшість або всі території, які сьогодні окуповані Росією, виникне політична воля повернути всіх біженців до їхніх рідних міст і відбудувати зруйновані міста. Проте, як ми обговорюємо в нашому розділі Звіту CEPR «Відбудова України: принципи та політика» (Грін та ін., 2022), економічна реальність є складнішою, і повернення до довоєнного стану може бути як неможливим, так і небажаним.

Ми оптимістичні щодо того, що Україна зможе відбудувати свої міста. Зрештою, протягом усієї історії людства цивілізації відбудовували свої міста. Рим після того, як його пограбували галли. Лондон і Чикаго після великих пожеж у 1666 і 1871 роках. Сан-Франциско після великого землетрусу та пожежі 1906 року. Берлін і Токіо після Другої світової війни. Сеул після Корейської війни. Сараєво після Балканських війн. Міста, які були значно зруйновані, знову ставали економічними та культурними центрами протягом кількох десятиліть — що недовго у контексті сучасної історії. Навіть міста, які відновлювалися після майже повного знищення, такі як Хіросіма та Нагасакі в 1945 році, досить швидко повернулися до своєї траєкторії зростання (Davis and Weinstein, 2022). Тож історія дає підстави для оптимізму щодо перспектив відбудови міст в Україні.

Але українські міста відрізняються від багатьох міст, перерахованих вище. Українські міста бідні за сучасними стандартами, а особливо за сучасними європейськими стандартами. Навіть до анексії Росією Криму та вторгнення до східних районів Донбасу в 2014 році ВВП на душу населення в Україні впав до другого найнижчого рівня в Європі, а до 2021 року ВВП України став нижчим, ніж у Молдови, та найнижчим у Європі. Крім того, міста на сході України, традиційному індустріальному центрі, роками скорочували робочі місця через структурну трансформацію та ослаблення торгівлі з Росією. Такі міста, як Харків і Маріуполь, мають ті ж проблеми, що й будь-які інші міста “іржавого пояса” — не кажучи вже про міста, засновані на радянській промисловості. Крім того, українська економіка страждає від скорочення населення. Її населення скорочувалося ще до війни через низьку народжуваність та еміграцію, але проблема може погіршитися, оскільки частина з мільйонів біженців можуть не повернутися після війни.

Рисунок 1. Зміни у частках регіонів у ВВП України, процентні пункти

Джерело даних: Держстат 

Крім того, геополітична реальність така, що хоча Київ очевидно є найпродуктивнішим і найдинамічнішим містом в Україні, майбутнє країни залежить від наявності здорових міст на сході. З політичних і соціальних причин Україні необхідно відбудувати такі міста, як Донецьк, Маріуполь і Харків. Проте багато з них стануть меншими, ніж були до війни. Є приклади промислових міст, які успішно зменшилися (Піттсбург) та інших - яким це не вдалося  (Детройт). Успішні міста змінили свою економічну базу та зберегли високу якість державних послуг.

У коротко- та середньостроковій перспективі приватний сектор, імовірно, не забезпечить достатньо робочих місць, щоб зробити Харків і Маріуполь привабливими місцями для повернення біженців, не кажучи вже про залучення нових мешканців. Проте український уряд може розташувати свої бек-офіси майже всюди. Подібним чином уряди Канади, Великобританії та США надають економічну підтримку містам, які є економічно неконкурентоспроможними, і таким чином підвищують рівень життя в цих містах. Дослідження показують що університети та медичні центри є потужними двигунами економічного розвитку (Liu, 2015). Тож стратегічне розміщення таких закладів у східних містах може залучити туди жителів і стимулювати довгострокове зростання. Нещодавня революція роботи вдома також пропонує деякі рішення. Комфортні для життя міста на сході та півдні, такі як Бердянськ, можуть перетворитися на центри для працівників, які працюють віддалено, які можуть виконувати роботу для компаній у Києві чи Львові, водночас насолоджуючись пляжем.

Лише робочих місць буде недостатньо, щоб залучити людей до міст на ​​сході та півдні України – ці міста також мають бути привабливими для життя. З одного боку, ці міста мають хороший «скелет», класичні міські форми. Однак їм знадобиться реставрація та заміна житлового фонду, значна частина якого – це енергонеефективні, непривабливі багатоквартирні будинки радянських часів. Вони також потребують покращення транспортної інфраструктури, значна частина якої успадкована з радянських часів. Крім того, українські міста дуже забруднені, і зусилля з декарбонізації значною мірою допоможуть зробити їх привабливішими для життя.

Повна заміна старого житлового фонду займе багато часу, але Україна може почати вже зараз, зосередившись на забезпеченні житлом переміщених осіб. Ми пропонуємо Україні забезпечити ваучерами власників пошкоджених чи зруйнованих будинків і квартир. Ваучери мають базуватися на довоєнній вартості житла. Така програма дозволить людям переселятися туди, куди вони хочуть, у житло бажаного типу. Незважаючи на те, що ваучери є ефективним і дієвим способом надання житла людям, щоб вони могли працювати для фінансування нового будівництва, Україні потрібно буде розвивати прозору та надійну галузь житлового будівництва та функціонуючий ринок землі. У розвинених країнах система фінансування будівництва дисциплінує забудовників – їм не дозволяється залучати кошти, доки вони не нададуть накладні, що підтверджують придбання матеріалів та оплату праці. Проте галузь фінансування житлового будівництва в Україні також недостатньо розвинена. Міські ринки землі повністю контролюються місцевими органами влади, причому земля розподіляється неринковим способом, часто з політичних міркувань чи “для своїх”. Реформування ринку землі таким чином, щоб право оренди земельних ділянок продавалося відкрито, конкурентно та прозоро, переведе землекористування до набагато ефективнішого режиму та сприятиме приватному будівництву.

Поліпшення транспортної мережі зробить міста більш зручними для життя. Радянські міста будували не для автомобілів, а для пішоходів і користувачів громадського транспорту. Навіть у 1983 році кількість автомобілів у Радянському Союзі становила лише 32 на 1000 осіб. У 2020 році кількість автомобілів в Україні виросла майже у вісім разів, але за останні кілька десятиліть дорожня інфраструктура покращилася лише незначно. Як наслідок, затори є основною проблемою великих міст України. Нещодавнє дослідження показало, що Київська агломерація є 39-ю за кількістю заторів у світі, незважаючи на те, що вона не входить до 100 найбільших агломерацій світу (Akbar et al. 2022). Хоча ми рішуче підтримуємо вдосконалення громадського транспорту, ми вважаємо, що якщо міста України хочуть функціонувати як сучасні міста, вони повинні адаптуватися до світу з більшим використанням автомобілів.

Відбудова дає можливість побудувати радіальні, а для великих міст окружні (кільцеві) магістралі, які допоможуть людям і вантажам пересуватися містом. Крім того,  Україна має будувати та покращувати парковки, яких у великих містах дуже бракує. Міжміський транспорт також потребує модернізації. Дорожня та залізнична мережі України густі, але не сучасні. Країні потрібна мережа автомобільних доріг з обмеженим доступом, порівнянна з такою у решті Європи, і залізниці стандартної колії для сполучення із Заходом.

Нарешті, Україні необхідно відстежувати прогрес у відбудові, але вона має дані надзвичайно низької якості навіть порівняно з багатьма країнами, що розвиваються. Створення загальнодоступних даних щодо показників відбудови міст і якості життя в містах в режимі реального часу створить стимули до підзвітності та допоможе містам порівнювати свій відносний прогрес.

Перелік літератури

  • Akbar, P., V. Couture, G. Duranton and A. Storeygard (2022), “The Fast, the Slow and the Congestion: Urban Transportation in Rich and Poor Countries”, Working Paper.
  • Davis, D. R. and D. E. Weinstein (2002), “Bones, bombs, and breakpoints: the geography of economic activity”, American Economic Review 92(5): 1269-1289.
  • Green, R.K., J. V. Henderson, M. E. Kahn, A. Nikolsko-Rzhevskyy, and A. Parkhomenko (2022), “Accelerating urban economic growth in Ukraine“, in “Rebuilding Ukraine: Principles and Policies” Gorodnichenko, Y., I. Sologub, and B. Weder di Mauro (eds.), CEPR Press, London
  • Liu, S. (2015), “Spillovers from universities: Evidence from the land-grant program”, Journal of Urban Economics 87: 25-41.

Автори: Ричард К. Грін, Метью Кан, Андрій, Пархоменко (Університет Південної Каліфорнії), Дж. Вернон Гендерсон (Лондонська школа економіки), Алекс Нікольсько-Ржевський (Університет Ліхая)

Автори

Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний