Впровадження національно-патріотичного виховання в освітній процес: стан законодавчого регулювання і аналіз можливості його модернізації

Впровадження національно-патріотичного виховання в освітній процес: стан законодавчого регулювання і аналіз можливості його модернізації

Photo: unsplash.com / lilartsy
30 Квітня 2024
FacebookTwitterTelegram
691

У сучасних умовах, коли Україна бореться за свою незалежність та територіальну цілісність, питання національно-патріотичного виховання молодого покоління набуває особливої актуальності. Освітній процес відіграє ключову роль у формуванні свідомої та відповідальної особистості, здатної захищати інтереси своєї Батьківщини. Та чи достатньо уваги цьому питанню приділяє держава?

У цій статті ми розглядаємо стан законодавчого регулювання національно-патріотичного виховання в Україні. Аналізуємо чинні нормативно-правові акти, що визначають основні напрямки та методи цієї роботи, а також оцінюємо їхню ефективність. Окрім того, ми розглядаємо можливості оновлення законодавства для дієвішого впровадження національно-патріотичного виховання в освітній процес. Ми також пропонуємо рекомендації з удосконалення нормативної бази для посилення патріотичного спрямування освіти та виховання молоді.

Актуальність та останні зміни до законодавства, що впроваджує національно-патріотичне виховання в освітній процес

Чому необхідно цілеспрямовано формувати громадянську ідентичність? За даними КМІС, до повномасштабного вторгнення лише 65% українців уважали себе перш за все громадянами України (а не мешканцями свого населеного пункту, представниками свого етносу, громадянами Європи тощо). У 2013 році таких було 51%. У липні 2022 року ця частка виросла до 85%. Однак, щоб це не стало лише тимчасовим «єднанням навколо прапора», потрібно провадити відповідну політику, і перш за все працювати з молоддю, щоб зберегти у українців відчуття спільноти й «власності» щодо своєї держави в майбутньому. 

У грудні 2022 року був ухвалений Закон України «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності». Цей закон передбачає, що Кабмін розробляє стратегію, політику та державну цільову програму з утвердження української національної та громадянської ідентичності (нині вже розроблені Концепція такої програми та її проєкт), а Міністерство освіти і науки включає утвердження національної та громадянської ідентичності до освітніх стандартів та програм, а також опікується національно-патріотичним вихованням у школах. Як зазначає Комітет Верховної Ради з питань молоді та спорту, національно-патріотичне виховання — це частина утвердження української громадянської ідентичності (ще дві частини — це військово-патріотичне виховання та громадянська освіта). 

У червні 2023 року МОН затвердило Концепцію національно-патріотичного виховання в системі освіти на період до 2025 року. Уже після цього народний депутат Олександр Юрченко зареєстрував у ВРУ законопроєкт №9654 від 28.08.2023, який фактично дублював норми чинного закону, пропонуючи додати до функцій освіти не лише розвиток компетенцій та прищеплення цінностей, але й національно-патріотичне виховання. Також законопроєкт пропонував, щоб Кабмін розробив державну програму національно-патріотичного виховання, а МОН організувало виконання цієї програми, що знов-таки вже передбачено чинним законодавством. Тому законопроєкт відхилили.

Як можна вдосконалити правове регулювання національно-патріотичного виховання в освіті?

Вагомою зміною стало б доповнення закону «Про освіту» та закону «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності» більш детальним розмежуванням компетенції МОН та Мінмолодьспорту щодо реалізації та впровадження державної політики у сфері національно-патріотичного виховання. 

Так, наразі, відповідно до закону про утвердження української національної та громадянської ідентичності, Мінмолодьспорту (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності) «бере участь у розробленні та впровадженні методології здійснення національно-патріотичного, військово-патріотичного виховання та громадянської освіти, що базується на результатах наукових досліджень, міжнародних стандартах та рекомендаціях експертів», тоді як Міністерство освіти та науки, відповідно до цього ж закону, бере «участь у розробленні та впровадженні методології національно-патріотичного виховання, військово-патріотичного виховання та формування громадянських компетентностей». Ці повноваження, на нашу думку, ідентичні. Тому варто вирішити, хто саме виконуватиме цю функцію — МОН чи Мінмолодьспорту — та внести відповідні зміни до цього закону (прибрати дублювання).

Так само схожими є повноваження щодо «створення онлайн-інструментів утвердження української національної та громадянської ідентичності»:  Мінмолодьспорту «забезпечує» цей процес, а МОН — «бере участь» у ньому. На нашу думку, онлайн-інструменти утвердження української національної та громадянської ідентичності більше належать до просвітницько-освітньої діяльності, а тому цю функцію варто залишити повністю у МОН.

У наступних законопроєктах у цій сфері рекомендуємо звернути увагу  на встановленні строків виконання Кабміном завдання із внесення змін у нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади для приведення їх у відповідність до закону. Це забезпечить кращу реалізацію принципу правової визначеності та не дозволить уряду відкладати це питання.

Висновок

Оскільки діти проводять у школі переважну частину свого життя до 18 років, школа є головним інструментом формування світогляду та прищеплення цінностей, зокрема й патріотичних. У разі роботи над наступними законодавчими ініціативами з цієї теми рекомендуємо сфокусуватися на чіткішому розподілі повноважень між державними органами, визначенні термінів виконання передбачених законом завдань, а також на більш детальному аналізі чинних нормативно-правових актів, аби пропоновані зміни були змістовними та несуперечливими.

Автори

Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний