Як Україні завершити незавершену програму переходу

Для жителів Грузії (які бачили, як росія вторглася в їхню країну у 2008 році), України (які були свідками анексії Криму у 2014 році та війни в східних частинах їхньої країни), Молдови (які живуть із підтримуваними росією територіями Придністров’я в межах своєї країни), і для більшості жителів тих країн, які колись входили до складу Совєцького Союзу, це було меншою несподіванкою. Перехідний період, що розпочався в 1989 році, ще далекий від завершення в багатьох країнах, які вийшли з-під гніту комуністичного режиму Совєцького Союзу.

Для вчених, які зосереджуються на цьому регіоні, давно стало зрозуміло, що країни, у яких розпочато процес переходу від автократичних, комуністичних, планових економічних систем до відкритих, демократичних, заснованих на верховенстві права ринкових економік, ще мають пройти певний шлях.  Прогрес був дуже нерівномірним серед країн, які вийшли з Совєцького Союзу та комуністичного блоку в Європі.  І цей прогрес тісно пов’язаний із тим, як країни вирішили розвивати свої інституції та на що орієнтуватися ‒ на ЄС, чи на росію.  У цьому дописі я детально опишу це та стверджуватиму, що успішний вступ України до ЄС може запустити нову хвилю переходу не лише в Україні, а й у всьому регіоні на користь усім громадянам Європи та за її межами.

Перехід до ліберальної демократії

Падіння Берлінської стіни в 1989 році, рухи за незалежність у країнах Балтії, а потім розпад Совєцького Союзу в 1991 році поклали початок першій хвилі переходу до ліберальної демократії в регіоні. Хоча цей перехід був дуже різним у різних країнах, наявна дуже сильна кореляція між переходом і набуттям членства в ЄС (рис. 1, Becker 2019).  Через два десятиліття після падіння Берлінської стіни, середньостатистичні країни з перехідною економікою, які стали членами ЄС (“ЄС-10” на рис. 1), покращили свою оцінку стану ліберальної демократії, вимірювану проєктом V-Dem, приблизно з 0,25 до понад 0,7.  Протягом того самого періоду у 12 країнах, що вийшли з Совєцького Союзу та не стали членами ЄС (“СНД-12”), рівень ліберальної демократії залишився близьким до 0,2.  Звичайно, є значні відмінності всередині груп, але, незалежно від початкової точки, усі країни в групі ЄС-10 посіли значно вище місце порівняно з усіма країнами в групі FSU12.  Для деяких країн такий результат частково пояснюється високою відправною точкою, але це пояснення не працює для більшості країн.

Зміни рівня ліберальної демократії від початку переходу до 2009 року

На рис. 1 не зазначено причинно-наслідковий зв’язок між членством у ЄС та розвитком ліберальних демократичних систем.  Проте зрозуміло, що вибір країн рухатися до ЄС і відійти від сфери впливу росії тісно пов’язаний зі значним реформуванням цих суспільств.  Також зрозуміло, що коли Україна хотіла піти цим шляхом до ЄС, poсія виявила це настільки загрозливим, що спочатку захопила частину країни, а потім розпочала повномасштабну війну.

Людський вимір переходу та боротьба за гідність

Як економістам, нам легко зосередитися на економічних змінних у процесі переходу.  У Becker and Olofsgard (2018) ми, наприклад, розглядаємо, як із часом змінювалося зростання в тих самих групах країн з перехідною економікою, які показані на рис. 1 вище.  Ми помітили, що група країн СНД-12 ще більше відстала від ЄС-10 наприкінці 25 років перехідного періоду, оскільки початкове падіння доходів було настільки значним у групі СНД-12, що бум цін на сировинні товари, який спостерігався пізніше, був недостатнім для компенсації цієї початкової економічної катастрофи.  Ми також підтверджуємо, що інвестиції в країнах ЄС-10 були значно вищими, ніж у країнах СНД-12, але цей висновок може бути затьмарений зовнішніми чинниками, такими як зміна цін на нафту, якщо аналізувати зростання протягом десятиліття або двох десятиліть.

Однак, ми знаємо, що в довгостроковій перспективі ставка на  сприятливі зовнішні чинники є поганою заміною створенню середовища, яке може забезпечити стійке зростання для майбутніх поколінь.  Ось чому інституції та розвиток людського капіталу є настільки важливими в будь-якому фундаментальному процесі переходу, і розвиток цього регіону є свідченням цього.  Коли ми розширюємо набір змінних, які мають вирішальне значення для добробуту та щастя людей, розрив між країнами, які наблизилися до ЄС, порівняно з тими, які цього не зробили, стає ще більшим.  У моїй роботі (Becker, 2014), написаній у часи російського вторгнення до Криму, я зазначив кілька індикаторів того, за що люди в Україні боролися під час Революції Гідності. Тоді я писав: “…справжня проблема полягає в тому, чи хочуть люди в країнах Східного партнерства жити в сучасних, демократичних і прозорих країнах, чи в менш відкритих суспільствах, де більшість переваг отримують правлячі еліти.  Ці різні соціальні моделі корелюють зі значними відмінностями в довгому списку показників, які пов’язані з добробутом і щастям людей“.

Деякі з цих показників відображені на рис. 2‒4.

Вести довге, здорове життя та бачити як дорослішають ваші діти є важливими чинниками для добробуту та щастя більшості (рис. 2).  Можливість голосувати на вільних і чесних виборах, бути представленим у політичних процесах і мати доступ до засобів масової інформації, що можуть повідомляти про всі актуальні для вас проблеми, також дають відчуття вагомості та гідності (рис. 3).  Доступ до правової системи, що є неупередженою в забезпеченні правосуддя, і державні службовці, які служать громадянам, а не собі та своєму начальству, ‒ також є важливими чинниками, що забезпечують гідність, права людини й процвітання в країні (рис. 4).

Не мало бути несподіванкою те, що у 2013 році люди в Україні радше обирали рухатися в напрямі ЄС, а не митного союзу з росією.  російських лідерів, а також багатьох зовнішніх спостерігачів, здивувало те, що люди в Україні були готові пожертвувати своїм життям під час Революції Гідності заради досягнення цих свобод. Тож завданням ЄС та його партнерів є забезпечити, щоб ця боротьба за гідність не була марною.

Завершення перехідного процесу перемогою України

Падіння Берлінської стіни в 1989 році та розпад Совєцького Союзу в 1991 році поклали початок першій значній хвилі переходу від автократичних комуністичних систем до ліберальних та демократичних ринкових систем у всьому регіоні. Однак, багато країн, які вийшли з Совєцького Союзу, залишаються в перехідному періоді й не змогли наблизитися до різних стандартів ЄС, що дозволило б їм приєднатися до ЄС.

Перемога України не тільки відкриє громадянам України шлях до ЄС, але й стане прикладом для багатьох інших країн з перехідною економікою, які застрягли на шляху до членства.  Це може стосуватися не лише Молдови, яка вже є країною-кандидатом, а й Грузії, інших країн Кавказу та Балкан, і, можливо, також білорусі, коли вона звільниться від російських кайданів і свого власного диктатора. Шлях від російського панування до ЄС – це не лише шлях до економічної свободи, а й шлях до довшого та щасливішого життя громадян країн, які приєднаються у фарватері України після її перемоги над своїм давнім поневолювачем.  Це також перехідний період, що зробить всю Європу безпечнішою, заможнішою та щасливішою, оскільки наш регіон нарешті звільниться від останніх залишків радянських репресій.

Список літератури

Becker, T (2014), “EU’s Eastern Partnerships—The real deal“, SITE Policy Paper, March.

Becker, T (2019), “Liberal Democracy in Transition – The First 30 Years“, FREE Policy Brief, October.

Becker, T and A Olofsgard, (2018), “From abnormal to normal: Two tales of growth from 25 years of transition”, Economics of Transition 26(4): 1-32.