Між Текстом і Контекстом Публікації «Які Справи в Української Науки»

Загалом, оцінювати та аналізувати справи в українській науці виключно на застосуванні показників міжнародної публікаційної активності є спрощеним підходом, бо серцевину науки складає вчений/група/спільнота та пошукова діяльність. Світлана Благодєтєлєва-Вовк переконана, що якість наукової діяльності можна оцінити з огляду на рівень її організації/управління, ступень забезпечення та якість наукових результатів.

Автор:

12166345_898335783547044_1002207529_n

Стаття є відповіддю на публікацію Максима Січа, Тома Купе та Олександра Талавери «Які справи в української науки»

Автор: Світлана Благодєтєлєва-Вовк, к.е.н, доцент, керівник проекту «Антикорупційні ініціативи Києва»


Загалом, оцінювати та аналізувати справи в українській науці виключно на застосуванні показників міжнародної публікаційної активності є спрощеним підходом, бо серцевину науки складає вчений/група/спільнота та пошукова діяльність. Якість наукової діяльності можна оцінити з огляду на рівень її організації/управління, ступень забезпечення та якість наукових результатів.


Нещодавня публікація «Які справи в української науки» авторів Максима Січа, Тома Купе,  Олександра Талавери викликала жваве обговорення та критику в середовищі науковців-активістів, які конструюють інституційний вихід зі стану занепаду та шукають шляхів розвитку вітчизняної науки.    

Тексти і контекст

Майдан актуалізував проблему реформування науки в Україні та сприяв суспільному діалогу і створенню осередків активістів, які на основі ґрунтовного аналізу напрацювали такі засадничі документи:

Ключовими середовищами, в яких ідуть дискусії щодо майбутнього науки є групи у fb Ukrainian Scientists Worldwide, Вища школа України: розпад чи розквіт?, Маніфест руху науковців та освітян.

Отже, майже два роки триває новий етап обговорення справ в українській науці, в ході якого виділилося коло експертів, які написали десятки статей на болючу для суспільства тему (див., наприклад, джерела [1][8]). Шкода, що автори статті не ознайомилися з доробком, підходами та аргументацією активістів, інакше вони б краще розуміли контекст, в якому продовжується боротьба за вітчизняну науку. До речі, саме з опрацювання літератури за темою розпочинається будь-яке дослідження.

Критика підходу

Загалом, оцінювати та аналізувати справи в українській науці виключно на застосуванні показників міжнародної публікаційної активності є спрощеним підходом, бо серцевину науки складає вчений/група/спільнота та пошукова діяльність. Ось, власне, що мало бути у центрі уваги авторів:

  • Хто такий український науковець?
  • Чим він займається відповідно до свого пізнавального інтересу та актуальних суспільних потреб?  
  • Які ставить цілі та як їх досягає? За допомогою яких компененцій, методів, ресурсів?
  • Як структурована вітчизняна наука? Що являє система її управління?

І тільки після відповіді на ці наріжні питання можна було б розпочинати розмову про результати, з яких публікації становлять лише певну частину, оскільки є «…формою визнання результатів дослідження» [11].

Або, варто було просто змінити назву статті на кшталт «Оцінка ефективності наукової діяльності на основі кількісного аналізу міжнародних публікацій» для чіткішого відображення її змісту.

Треба зауважити, що автори недостатньо розрізняють поняття якості наукової діяльності та її ефективності, про що свідчать перші два абзаци статті, в яких мова йде про результати науки, їх якість, критерії оцінки якості, а надалі  – про оцінку плодів шляхом аналізу кількості публікацій. Так, дійсно, використовуючи аналіз публікаційної активності можна говорити про оцінку ефективності, але аж ніяк про якість наукової діяльності. Якість наукової діяльності оцінюється на основі застосування критеріїв актуальності, наукової новизни, теоретичної та практичної цінності до її результатів. Тому також дискусійним є використання показника impact-factor для аргументування положень підрозділу «Якість наукових результатів». У наукометрії давно точиться дискусія щодо правомірності його застосування – див. наприклад, Impact Factor Distortions.

На мою думку, якість наукової діяльності можна оцінити з огляду на рівень її організації/управління, ступень забезпечення та якість наукових результатів. У свою чергу, якість наукового результату, зокрема публікації, можуть оцінити провідні представники наукової спільноти, які займаються цією науковою проблемою/напрямом дослідження на основі особистого пошукового досвіду та відповідно до домінуючої моделі/практики перевірки та підтвердження отриманих результатів.  

Про хибність висновку про неефективність індивідуальної праці всіх вчених України

Автори вважають, що «Ефективність індивідуальної праці в Україні приблизно в 10 (десять!) разів нижча, ніж в середньому в розвинутих країнах».

Базою для цього твердження став розрахунок показника середньої кількості опублікованих статей у визнаних міжнародних журналах на одного науковця, тобто річну кількість публікацій у міжнародних журналах було поділено на кількість науковців (див. Рис. 5). На основі цього зроблено висновки, що «Україні потрібно або в 10 разів підняти видатки, або звільнити 9 із 10 наукових працівників, щоб вивільнити необхідні ресурси для тих, хто залишиться, щоб вони мали можливість працювати на світовому рівні».

У чому хибність даного розрахунку та висновку?

Враховуючи ситуацію економічної кризи та хронічний дефіцит коштів ми однозначно не зможемо підняти на порядок видатки на науку для рівномірного підвищення її ефективності. Отже, відповідно до логіки авторів, залишається тільки один шлях – рівномірно скоротити 9 із 10 науковців, не залежно від галузі наук, особливостей організації та структури закладів, що проводять наукову діяльність. За умови виконання такої пропозиції, нам прийдеться, наприклад, звільнити як 9 із 10 вчених-економістів, так і 9 із 10 фізиків. При цьому, згідно Рис.1 внесок перших становить 2,95%, тоді як останніх – 21,2% від загальної кількості публікацій, тобто розрив між їхньою індивідуальною ефективністю становить 7 разів. Він обумовлений не тільки історичним занепадом соціальних наук в СРСР та повільною інтеграцією українських науковців до міжнародної спільноти вчених-економістів, а переважно імітацією ними наукової діяльності. Імітація – це головна проблема української науки.  Внаслідок дії з кінця 90-х невірно встановлених стимулів у вигляді нормативних вимог до кількості та місця публікацій, зокрема пов’язаних із потребою отримання наукового ступеня та вченого звання, а також ліцензування та акредитації спеціальностей у вишах, переважна більшість людей одержала дипломи кандидатів/докторів наук та доцентів/професорів задля пожиттєвого обіймання посади і доплат, а не для визнання власного внеску в науку та мотивації до пошукової активності. Головними замовниками та вигодоздобувачами системи імітації наукової активності стали виші, для розширення діяльності яких на ринку дипломів про вищу освіту необхідно було дотримання встановлених МОНУ нормативів щодо кадрового забезпечення спеціальностей.   

Тому при проведенні розрахунку слід відділити зерно від полови: врахувати ефективність діяльності за галузями наук, іншими словами треба співставити дані про кількість публікацій за галузями наук (Рис.1) та кількість науковців за відповідними галузями.

У даному випадку, узагальнення є невиправданим методом, оскільки українська наука вражена імітацією нерівномірно, тому не можна застосовувати гомогенний підхід до визначення ефективності індивідуальної праці вчених різних її галузей.  

Коментарі відносно «що робити?»

Теза про запровадження конкуренції між вишами та науковими установами має певні вади:

  1. Для результативної конкуренції необхідно, щоб науковий потенціал був співставним. Проте у вишах він на порядок нижчий, оскільки в них здебільшого займаються імітацією науки. Тому спочатку треба оцінити якість наукової діяльності у вишах, оновити систему та перерозподілити функції управління, створити правильні стимули – інституційно сприяти автономії, зокрема щодо розробки і реалізації стратегії розвитку сильних сторін та утвердження різноманіття, та забезпечити їх ресурсами для росту наукового потенціалу як за рахунок публічних фінансів, так і через залучення коштів із різних джерел, а також через прозорий розподіл бюджетів відповідно до поточних та перспективних планів/стратегії розвитку.  А вже далі впроваджувати засади конкуренції;
  2. Пропозиція авторів щодо запровадження прозорих індикаторів якості результатів роботи за три-п’ятирічні періоди, які будуть базуватись на усталених міжнародних показниках, як-от Scopus – це шлях до перезапуску системи імітації. Альтернатива – сприяння самоорганізації наукових спільнот, здатних ініціювати дослідження та отримувати якісні результати. Прикладом може бути Спілка дослідників вищої освіти, що започаткована ентузіастами та вже має мережу однодумців, спільні плани та доробок. До речі, аналітична платформа VoxUkraine також є самоорганізовуваною спільнотою, об’єднаною навколо реформування.  

Друга пропозиція про кардинальне скорочення кількості наукових установ НАН і ВУЗів є похідною від головної тези, про яку мова йшла вище. Для того, щоб аргументовано говорити про скорочення, треба провести всебічну оцінку, аудит діяльності закладів. Саме зараз розроблено засади проведення аудиту установ НАН України на основі досвіду Товариства ім. Макса Планка.

Третя пропозиція про курс на інтеграцію з європейським науковим простором та включення до розв’язання найбільших викликів сучасності, як на мене, є кардинальною для забезпечення реформування вітчизняної науки. Саме через процес імплементації Угоди про асоціацію з ЄС шляхом входження української науки до Європейського дослідницького простору (ERA) і участі/створення  спільних дослідницьких інфраструктур (ERIC) та програми HORIZON 2020 [10].

Замість підсумку

Для досягнення консенсусу та можливостей взаємодії між авторами статті та науковцями-активістами варто визнати та усунути огріхи, проте найважливішим є усвідомлення, що у складних проблем не існує простих рішень.


Джерела:

[1] Непритаманный С. Те же песни о главном

[2] Шевченко А., Шадура В. Наукометрия против инсинуаций

[3] Открытое письмо. Первый шаг к преодолению коррупции в науке и образовании

[4] Захарин С. Управление наукой: нужна радикальная реформа

[5] Суржик Л. Дороже золота

[6] Суржик Л. Реформа науки: бегом по лестнице вверх

[7] Шевченко А., Шадура В. Исследовательский “зонтик”, или Реформа НАН

[8] Халавка Ю. Динаміка застою української науки, як рушити з місця?

[9] Штовба С. Звезды и шедевры украинской науки по статистике Web of Science.

[10] Шевченко А. Європейський дослідницький простір, канделябри та закон Гудхарту

[11] Одотюк І. Оцінка результатів наукової діяльності в Україні: нормативно-правовий аспект


Тиждень Людського Капіталу

Інші статті:

Робоча Сила в Україні: Поганий ККД за Умови Якісної Освіти, або Чому Необхідні Комплексні Реформи (Том Купе, Київська школа економіки, член Редколегії VoxUkraine)

Ольга Купець: Якість Української Робочої Сили є Досить Низькою (Ольга Купець, доцент кафедри економічної теорії, НаУКМА)

Марія Алексинська: Низька Продуктивність Праці в Україні: Хто Дійсно Винен (Марія Алексинська, економіст, Міжнародна організація праці)

Які Справи в Української Науки (Максим Січ, Шеффілдський університет, Том Купе, Київська школа економіки, Олександр Талавера,Шеффілдський університет)


Підписатися на щотижневу розсилку статей від VoxUkraine


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Застереження