Український агробізнес: між викликами війни та можливостями ринку

Від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну продукція агропродовольчого комплексу стала ключовою статтею експорту й джерелом надходження валютної виручки в Україну, значно випередивши гірничо-металургійний комплекс, який традиційно був одним із найбільших джерел експортних доходів. Якщо за підсумками 2021 року частка агропродсектору в структурі валютної виручки становила майже 44% (рис. 1), то в 2022 році вона виросла до 57% і продовжує зростати, в той час як сукупний обсяг експорту скоротився. 

Збільшення обсягів експорту агропродукції відбувалося в тому числі за рахунок розпродажу запасів зерна, накопичених раніше. За оцінками експертів, у 2022 році перехідні залишки були на рівні 20 млн тонн, а в 2023 році — 14 млн тонн. 

У зимовий період обсяги експорту агропродукції традиційно зменшуються (рис. 2). Наприклад, у січні 2025 року аграрний експорт був на чверть меншим, ніж у жовтні 2024. Попередні дані за лютий, зокрема в частині зернових і зернобобових культур, також показують значне скорочення експорту. 

Збільшення частки агропродсектору в загальному експорті означає зростання залежності економіки від його стану, а значить, і від ризиків, які впливають на стабільність аграрного виробництва та експорту. Серед ключових загроз експерти й учасники ринків називали заміновані території, ускладнену логістику, волатильність цін і торговельні обмеження, з якими аграрії стикаються вже не перший рік.

Ключові виклики

Заміновані території

Більшу частину площі України займають сільськогосподарські угіддя — на початку 2020 року їхня частка становила 68,5%. Крім безпосередньої окупації (понад 18% території України за даними DeepState станом на середину березня 2025 року), через військові дії значна частина території України — до 30% (для порівняння, це як дві Австрії — 1, 2), особливо на півдні та сході України, замінована, що є значним викликом для агровиробництва та логістики. 

За оцінками Інституту Тоні Блера, через забруднення земель мінами та вибухонебезпечними предметами Україна щорічно недоотримує $11,2 млрд ВВП, $8,9 млрд експортної виручки та $1,1 млрд податкових надходжень до місцевих бюджетів порівняно з 2021 роком. 

Замінованість території — це не лише внутрішня проблема України. Вона призводить до зростання ризиків для глобальної продовольчої безпеки. Так, до повномасштабного вторгнення Україна виробляла агропродовольчої продукції у кількості, достатній аби прогодувати 400 млн. людей у світі на рік. 

«Лише втраченою пшеницею можна було б нагодувати 40 млн людей на рік у світі», — зазначив Едмунд Кларк, старший менеджер Tony Blair Institute for Global Change на конференції «Ведення агробізнесу в Україні», котру організував УКАБ разом з Міжнародною Фінансовою Корпорацією (IFC) у партнерстві з Міністерством фінансів Чеської Республіки та за підтримки Проєкту USAID «Економічна підтримка України». 

За підрахунками Світового банку, загальні витрати на знешкодження вибухонебезпечних предметів в Україні оцінюються у $34,6 млрд. Ця оцінка не є остаточною та змінюється в залежності від пересування лінії фронту. При цьому вартість розмінування пріоритетних земель для АПК оцінюється в $1,5 млрд.

Наразі в Україні діє програма компенсації витрат на гуманітарне розмінування земель сільськогосподарського призначення, за якою аграрії можуть отримати 100% відшкодування за рахунок державного бюджету. Цьогоріч на цю програму планують виділити близько 1 млрд грн. 

Волатильність цін

Ціни на аграрну продукцію України як на внутрішньому ринку, так і для експортних постачань, залежать від багатьох факторів, включаючи ситуацію на глобальних ринках (обсяги попиту та пропозиції), прогнози врожаю, погодні умови, військові дії, валютні коливання та геополітичну ситуацію, тому їхні коливання доволі значні. Напад росії на Україну в 2022 році став шоковою подією, що підвищила ціни на агропродукцію на глобальному ринку (рис. 3), хоча з часом ситуація на ринках вирівнялася. Наприклад, світові ціни на соняшникову олію (Україна є світовим лідером за обсягами експорту цього продукту) 2024 року виросли на тлі обмеження пропозиції, в той час як ціни на пшеницю впали до чотирирічного мінімуму в результаті зростання обсягів світового виробництва.

«У минулому році ціна на кукурудзу, яку ми продавали в порту, була 125 $/тонна, і ми в своєму excel-файлі рахували, що нічого не сходиться. Зараз ми продаємо по 205 $/тонна. […] Найбільший виклик для нас була волатильність цін на зернові і на логістику», — зазначив Айварас Абромавичус, голова Наглядової ради Групи компаній «Агрорегіон», під час конференції.

Війна створює додаткове навантаження на український бізнес, що впливає на рентабельність — від безпосередніх обстрілів угідь, підприємств та елеваторів до дефіциту ресурсів та людського капіталу й вищих витрат на логістику. Так, у 2022 році виробництво основних видів зернових та олійних культур стало збитковим (рис. 4), протягом 2023 року ситуація покращилась завдяки відновленню експорту з українських морських портів, що знизило вартість логістики та сприяло зростанню закупівельних цін на внутрішньому ринку. 

Січень 2025 року почався зі зростання цін на основні види зернових культур як в Україні, так і за кордоном. З одного боку, українські постачальники відвантажували товари поступово, намагаючись реалізувати продукцію за найвигідніших умов. З іншого боку, з 1 грудня 2024 року КМУ зобов’язав мінагрополітики встановлювати мінімально допустимі експортні ціни на визначений перелік агропродукції. Таким чином уряд планує боротися з тіньовим експортом та впливати на ціни на внутрішньому ринку. Експерти зазначають, що зимовий період є традиційно «високим» сезоном, коли ціни, наприклад, на зерно сягають найвищих позначок. 

У своєму жовтневому звіті Світовий банк прогнозує зниження цьогорічних цін на агропродукцію на світовому ринку на 4% внаслідок покращення умов вирощування та збільшення виробництва в ключових регіонах. Так, за прогнозами Інституту аграрної економіки України, обсяги виробництва агропродовольчої продукції в Україні у 2025 році зростуть, здебільшого за рахунок зернових і зернобобових культур. Оновлений березневий прогноз USDA також відображає очікування зростання обсягів виробництва пшениці та кукурудзи.

Логістичні складнощі

На початку повномасштабного вторгнення росія заблокувала роботу українських портів, що призвело до зупинки експорту через традиційні канали. Обмеження доступу до чорноморських портів вимагало від виробників пошуку альтернативних маршрутів та доплат за військові ризики. Зокрема українські компанії перенаправили експорт через порти Європи, до яких зерно довозили залізницею чи автотранспортом. В результаті у 2022 році вартість доставки зерна до портів ЄС становила $180–200 за тонну, що в п’ять разів вище за довоєнні витрати на доставку до українських портів. «Зернова угода» дозволила тимчасово відновити відвантаження через українські порти, що привело до зниження витрат на доставку. Однак росія зірвала виконання угоди. Ситуація у 2024 році значно покращилася завдяки дії «морському коридору», що працює під захистом Сил оборони України з осені 2023 року (рис. 5). Проте закритий Миколаївський порт обмежує зростання ефективності операційного середовища. 

Україна активно працює над розширенням експортних можливостей через порти на Дунаї, зокрема Рені, Ізмаїл і Усть-Дунайськ. Однак їхня пропускна здатність значно менша, ніж у великих чорноморських портах, що обмежує експортний потенціал.

Попри постійні атаки росії на українські порти, експортний коридор працює і забезпечує вивезення основної частки зернової продукції. Високий рівень військових загроз залишається ключовим ризиком для стабільності логістики.

Торговельні обмеження та євроінтеграція 

Після початку повномасштабної війни ЄС повністю відкрив свої ринки для української агропродукції та запровадив «Шляхи солідарності» – альтернативні логістичні маршрути для українських постачальників через країни Східної Європи, що межують з Україною. З одного боку, це призвело до значного зростання присутності української продукції на місцевих ринках деяких країн (Польща, Угорщина, Словаччина). З 2022 року країни Європи стали та залишаються ключовим ринком збуту для української продукції. Це викликало протести серед місцевих фермерів, які стверджували, що дешевша українська продукція «витісняє» внутрішніх товаровиробників. Блокування західного кордону, за деякими оцінками, призвело до 1,5 млрд євро втрат для українського бізнесу. З іншого боку, більша частка українського експорту йшла країнами Європи транзитом, а, отже, фактично не призвела до тих наслідків, які озвучували протестувальники. 

Польща, Угорщина, Румунія та інші країни тимчасов забороняли ввезення українського зерна та інших товарів, що порушувало експортні ланцюги, налаштовані в складних умовах воєнного часу. І хоча Єврокомісія зобов’язала країни скасувати односторонні обмежувальні заходи, одночасно з цим вона встановила умови для українських постачальників (зокрема, тимчасово до вересня 2023 року було заборонено імпорт до ЄС пшениці, кукурудзи, ріпаку та насіння соняшнику). 

У травні 2024 року Європейський Союз продовжив іще на рік, до червня 2025 року, дію автономних торговельних заходів (АТЗ) для України, які передбачають лібералізацію умов експорту українських товарів, зокрема агропродукції, до країн ЄС без застосування квот і імпортних мит. Водночас для визначеного переліку товарів фактично повернули тарифні квоти. 

Продовження АТЗ після червня 2025 року поки що невизначене, перемовини з ЄС тривають. Українська влада розглядає три можливих сценарії: продовження АТЗ в існуючому вигляді; обмеження обсягів до рівня 2021 року, що може призвести до втрат обсягів та валютної виручки, або проміжний варіант.

«Усіх гравців українського агробізнесу турбує, що буде після закінчення торговельних заходів у червні 2025 року. Форми продовження на сьогодні немає», — прокоментував Олександр Гайду, голова Комітету ВРУ з питань аграрної та земельної політики, під час Міжнародної конференції «Ведення агробізнесу в Україні».

Питання постачання української продукції до ЄС залишається у фокусі формування Спільної аграрної політики як до повноцінного вступу України до ЄС, так і після нього. З одного боку, Україна має впроваджувати зміни законодавства, зокрема й стандарти в АПК, спрямовані на гармонізацію з нормами ЄС, та розбудовувати спроможні державні інститути. З іншого боку, потрібно проводити комунікаційну кампанію всередині ЄС аби роз’яснити переваги та синергетичний ефект від спільного майбутнього.

«Україна — не загроза для європейських фермерів, а країна, яка може посилити Євросоюз. Якщо ми будемо спільно переробляти продукцію та будувати логістичні шляхи, ЄС із четвертого місця за обсягом експорту підніметься на друге. Разом ми будемо ще більш сильні та спроможні», — зазначив Віталій Коваль, міністр аграрної політики та продовольства України. 

Продовження державної та міжнародної підтримки агросектору має важливе значення для подальшого відновлення галузі як в частині обсягів врожайності та виробництва, так і продажів за кордон, хоча на деякі фактори вплинути складно, як-от на погодні умови. Тут значення має як згадане вище державне фінансування витрат на розмінування територій, так і подальше розгортання механізмів страхування воєнних ризиків для експортерів. У пріоритеті залишається налагодження спільного бачення з європейськими країнами, аби Україна сприймалася не як конкурент, а як надійний партнер.