Цьогоріч лауреатами Премії Шведського національного банку з економічних наук пам’яті Альфреда Нобеля (загальновідомої як Нобелівська премія з економіки) стали Джоел Мокир, Філіпп Агіон та Пітер Ховітт «за пояснення економічного зростання, зумовленого інноваціями». У різні способи вчені пояснили, що економічне зростання не відбувається саме собою, а потребує постійних інновацій, змін, поліпшень. І тому, якщо суспільство починає «застрягати» без нових технологій, економіка піде в застій.
Джоел Мокир, професор Північно-Західного Університету, отримав половину премії за історичне дослідження того, як наукове знання, практичні інструкції та відкритість суспільства до змін уможливлюють безперервний прогрес. Інша половина премії присуджена спільно Філіппу Агіону та Пітеру Ховітту за їхню математичну модель, яка описує зростання як процес «креативного руйнування», де інновації витісняють старі продукти та компанії з ринку.
Лауреати показали, що економіка зростає не лише тому, що ми працюємо більше чи виробляємо більше, а тому, що з’являються нові технології, які роблять старі речі ефективнішими або замінюють їх. Так, у XIX столітті люди користувалися газовими лампами, а зараз майже в кожному домі є LED-освітлення, у когось навіть на дистанційному управлінні. Колись бухгалтерія на підприємствах велася вручну в «амбарних книгах», а тепер — за допомогою автоматизованих ERP-систем (enterprise resource planning — планування ресурсів підприємства). Кожен такий перехід «руйнує» старі бізнеси, але водночас створює нові можливості. Це те, що Йозеф Шумпетер, один із найвизначніших економістів в історії, називав «творчим руйнуванням» (creative destruction).
Від стагнації до сталого зростання: історичний зсув
Протягом більшої частини історії людства рівень життя суттєво не змінювався, і лише з Промисловою революцією, яка почалася у другій половині XVIII століття в Британії, науковий прогрес призвів до фундаментальних змін. Світ перейшов до епохи нескінченного (наразі) циклу інновацій, що забезпечило стале та стабільне економічне зростання (sustained economic growth).
Тут варто розрізняти поняття sustained economic growth та sustainable economic growth. Перше означає тривалість у часі, тобто економічне зростання, яке відбувається неперервно протягом певного періоду. У другому випадку йдеться про стійке (стале) зростання, яке може тривати в довгостроковій перспективі й не виснажує ресурси.
Джоел Мокир дослідив економічну історію та продемонстрував, що для зростання потрібен постійний потік «корисного знання» (useful knowledge). Воно складається з двох частин: «пропозиційне знання» або «знання-твердження» (propositional knowledge), тобто опис закономірностей у світі, що пояснює, чому щось працює певним чином, та «нормативне знання» або «знання-приписи» (prescriptive knowledge), тобто практичні «інструкції», які описують, що необхідно зробити, аби щось працювало.
Рисунок 1. Зв’язок між економічним зростанням, нормативними та пропозиційними знаннями.
До Промислової революції інновації здебільшого ґрунтувалися на нормативному знанні – люди знали що працює, але не чому. Пропозиційне ж знання розвивалося ізольовано, а тому не давало реальних результатів (як-от спроби побудувати вічний двигун). Промислова революція почалася не просто через винаходи машин, а через «культуру інновацій», коли стався зсув у бік пошуку нових рішень, а не практики триматися старих.
Отже, технологічний прорив стає можливим, коли суспільство цінує знання і науку в прямому сенсі, тобто перетворює ідеї на комерційні продукти, а також є відкритим до змін.
Але є нюанс. Зростання, засноване на технологічних змінах, створює не лише переможців, але й тих, хто програє. Нові винаходи руйнують існуючі традиції, що може викликати опір з боку «привілейованих» груп, чиї інтереси опинилися під загрозою.
Математика творчого руйнування
В основі сталого зростання лежить «творче руйнування»: компанія, що має ідею кращого продукту або ефективнішого методу виробництва, може витіснити конкурентів і стати лідером ринку. Цей процес є «творчим», оскільки ґрунтується на інноваціях, але водночас і «руйнівним», оскільки старі продукти втрачають комерційну цінність.
Агіон та Ховітт взяли ідею, яку раніше озвучив Йозеф Шумпетер, про те, що компанії й технології застарівають, коли з’являються нові, кращі, й побудували математичну модель, яка показує, коли і як це відбувається і які умови для цього потрібні. Вона стала першою макроекономічною моделлю творчого руйнування, що має загальну рівновагу та пов’язує виробництво, дослідження і розробки (research and development – R&D), фінансові ринки та заощадження домогосподарств, на які впливає процентна ставка.
Макроекономічна рівновага – це економічна модель, у якій усі ринки (товарів, праці, тощо) розглядаються одночасно, причому на кожному ринку попит дорівнює пропозиції (тобто вони знаходяться в рівновазі).
Рисунок 2. Модель Агіона та Ховітта
Її логіка така: компанії чи окремі люди можуть інвестувати в R&D, щоб створити новий або покращений продукт чи технологію. Якщо інновація успішна, винахідник отримує тимчасову перевагу, може мати монополію на нову технологію чи продукт і отримувати більший прибуток, бо конкуренти ще не мають такої технології. Але ці переваги тимчасові. Конкуренти з часом створять ще кращі продукти чи технології, які витіснять старі.
В результаті для того, щоб економіка зростала постійно, має бути баланс, коли інноваторам є куди прагнути, щоб отримувати виграш від нових технологій, а в «старих» підприємців є стимул не блокувати нових (бо вони можуть зберегти свою позицію за рахунок, наприклад, патентів, державного регулювання чи монопольної влади).
Але і тут є нюанс. По-перше, «тривале» зростання не є синонімом «стійкого» зростання. Інновації можуть мати значні негативні ефекти, такі як зміна клімату, забруднення, посилення нерівності. Для усунення цих проблем необхідна розробка спеціальних політик — створення умов для стимулювання інновацій з одночасним захистом тих, хто постраждає в процесі.
По-друге, зростання не можна сприймати як належне. Тому світ має протидіяти загрозам, які можуть зупинити «творче руйнування», включно з домінуванням окремих компаній, обмеженням наукової свободи та блокуванням змін з боку груп, що потенційно програють.
Фото: depositphotos.com/ua
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
