Уже зайві слова про те, як саме 2020 рік змінив світ і життя кожної окремої людини та організації. Ми ділимося з вами, нашими читачами та друзями, своїм досвідом цього року та тим, що нам допомагало жити, працювати і, незважаючи на все, відчувати радість та іноді щастя. 2020 минає. Зустрічаймо 2021 радісно! Святкуйте відповідально і гарних вам свят!
Дисклеймер. Стаття не проходила редакційний процес. Викладені думки – це особисті рефлексії членів команди, якими вони діляться з вами.
Ілона Сологуб, СЕО Вокс Україна: «Криза дозволяє чіткіше побачити, що важливо»
2020 був сповнений тривог і переживань. Але разом з тим і нових вражень та можливостей. У лютому я кілька днів була в Амстердамі та гуляла музеєм сучасного мистецтва. Була вражена групою дітей років 6-7, які сиділи на підлозі перед абстрактною картиною та зацікавлено слухали пояснення про неї. Тоді ми ще сподівалися, що коронавірус якимось чином залишиться в Китаї. Але вже за два тижні все змінилося. Одна за одною країни стали закриватися, а компанії – переходити в онлайн. Наша команда зробила це доволі легко. Хоча, звісно, нам не вистачає живого спілкування. Але тим більше ми цінуємо особисті зустрічі.
У нас стало більше роботи – адже ситуація змінювалася буквально щодня. Ми намагалися оперативно реагувати на події – опублікували низку статей про те, як коронавірусна криза може вплинути на економіку, ринок праці, домогосподарства, та що могло б зробити керівництво держави, щоб пом’якшити її наслідки.
Криза показала, що реформи, проведені з 2014 року, дали результат – навесні, під час найбільшої невизначеності, не «впав» жоден банк, і курс гривні знизився лише незначно. Значна частка агропродукції в українському експорті також підтримала нашу економіку – падіння виявилося меншим за прогноз МВФ та меншим, ніж у багатьох країнах ЄС. Вочевидь, це заспокоїло керівників держави настільки, що вони вирішили «кинути» міжнародних партнерів. Україні пощастило й тут – завдяки значній підтримці, яку надають уряди розвинених держав своїм економікам, ситуація на зовнішніх ринках надзвичайно сприятлива. Але везіння має властивість раптово закінчуватись.
Цього року особливо виразно проявилися контрасти нашого світу. Crew Dragon вдало доставив астронавтів на МКС. Декілька вакцин від коронавірусу стали доступними менш ніж за рік після початку роботи над ними. Водночас буйним цвітом розцвіли теорії змов, а 40% українців не хочуть вакцинуватися від коронавірусу. Ангела Меркель має найвищий рейтинг довіри з початку свого правління (з її звернення до громадян зрозуміло, чому). Лукашенко готовий утопити свою країну в крові, як Асад, аби не втратити владу. Трамп таки програв, що означає початок «повернення до нормальності» в американській політиці. Путін «обнулив» свій термін, його дії всередині країни та зовнішньополітична риторика стають все більш агресивними.
Цей рік дозволив виразніше побачити, що насправді важливо. Важлива демократія (думаю, приховування Китаєм коронавірусу ще стане предметом окремого розслідування). Важлива якість урядування. Теперішня криза особливо наочно показала, що ціною поганого врядування є людські життя. Надзвичайно важлива освіта. Адже лише з якісною освітою можливі і якісне врядування, і космічні польоти, і швидка розробка вакцин (хотілося б також, щоб до програми початкової школи входили візити до музеїв сучасного мистецтва). Натомість низький рівень освіти українців виливається в ігнорування масок, відмову від вакцинації та зрештою смерті, яких можна було б уникнути.
І, звісно, важливі люди. Думаю, цього року ми стали уважнішими до своїх близьких. Варто поширювати це ставлення й на незнайомців. Навіть у соцмережах.
P.S. Відкриттям року особисто для мене стало українське кіно. Це вже не окремі вдалі фільми, а потужне явище. Сподіваюся, воно розвиватиметься й надалі.
Людмила Галичина, менеджер з комунікацій: «2020 – багато вперше. Літак, море восени, коротка зачіска, гармонія в собі»
На початку карантину я дуже не хотіла сприймати нову реальність, і оскільки живу сама – самотність 24/7. Проте вже майже рік я вчуся знаходити гармонію у кожному дні, навіть якщо цей день самотній. Бо треба жити «ось вже» і не витрачити енергію на думки про те, що могло би бути. Я думаю, що найголовніша зміна, яка відбулась у світі через коронавірус, – це розуміння важливості моменту «зараз», бо «завтра» може не бути або статись в якісь інший спосіб, дуже відмінний від того, до чого ми звикли.
У професійному плані рік був багатий на виклики. Темп шалено пришвидшився із початком карантину. Ми з командою шукали можливості залишатися на зв’язку. І в цьому плані велика частина відповідальності була на мені як на комунікаційниці. Ми ділилися думками та планами у Teams, збиралися на ZOOM-вечірки, записували відео-привітання на дні народження. Тепер я щомісяця роблю для команди інфографіку з нашими досягненнями (і, звісно, з мемами).
Кcенія Алеканкіна, комунікаційниця, аналітикиня проекту Індекс реформ: «Коронавірус показав, чи ти на своєму місці»
Кажуть, що пандемія коронавірусу і локдаун, викликаний нею, стали гарним індикатором того, чи на своєму ти місці — у роботі, стосунках чи житті в цілому.
Я відчула, що на своєму. Депресій не було, стосунки все такі ж міцні, а на роботі навіть вдалося почати, провести і завершити кілька класних проектів. До того ж з’явилася офіційна причина не ходити на нудні зустрічі — «самоізоляція».
Разом з Проектом розвитку ООН та Державною службою статистики України ми посилювали комунікації останньої, роблячи їх більш зрозумілими і дружніми; рахували, скільки жінок-підприємиць в Україні; моніторили Цілі сталого розвитку, щоб подивитися, чи росте якість життя українців.
Лєна Шуліка, лідерка відділу мультимедіа: «2020-му не вдалося зробити зі щасливих дітей депресивних дорослих»
Якщо аудіально уявити офіс Воксу, то при вході можна почути закочування очей (так, саме почути) від того, що хтось із політиків сказав чергову маячню. Тут же можна почути обговорення Кафки, артхаусного кіна, реформ, призначень в уряд, а ще трендів ТікТоку і видів шапочок з фольги (професійна деформація). Якщо почуєте сміх, то, скоріш за все, це заразно – і скоро будуть сміятися всі. Так було до карантину…
Карантин же змусив обладнати робоче місце на балконі, зробити підбірку фонів для зуму, передивитись Кубрика, навчитись пекти брауні і варити борщ під час обідньої перерви, а ще ненавидіти людей зі спущеною під ніс маскою. За зауваження щодо відсутності маски мені навіть погроза розправи прилетіла (ковід-дисиденти такі милі, коли зляться).
Світлана Сліпченко, аналітикиня VoxCheck: «Роботи було багато і всім було важко? Так, але і це стало плюсом»
Перші 20 спроб написати рефлексію про 2020 рік були якимось ниттям про купу роботи та морально складний локдаун. Та насправді не такий вже і поганий видався рік.
Чи я планувала якісь подорожі, які зірвались через пандемію? Ніт, я та дивна людина, яка не любить подорожувати. Чи втратила я щось під час локдауну? Хіба що кілька сотень тисяч нервових клітин (уточнення для надініціативних фактчекерів – це авторське перебільшення). А так жорсткий карантин навесні дозволив непогано зекономити. Без офісу було складно? Спочатку так, живого спілкування не вистачало. Потім стало нормально, та й в тиші працюється якось більш зосереджено.
Стерлась межа між відпочинком та роботою? У мене її ніколи і не було.
Роботи було багато і всім було важко? Так, але і це стало плюсом. Давайте дивитись.
17 березня (чи перевірте мене коли і потренуйтесь у фактчеку) в Україні оголосили локдаун. Наступного ж дня ми перейшли на дистанційну роботу.
І тут вийшло так.
Юлія Жага, аналітикиня VoxCheck: «Моя робоча атмосфера не в місці, а в голові»
Коли більшість звикали до дистанційної роботи, я була як риба у воді, бо більшість свого трудового стажу я працювала саме дистанційно. На створення робочої атмосфери вдома я не скаржилася – моя робоча атмосфера не в місці, а в голові. Одне, що треба було налагодити у буднях, – знайти час на себе та іноді побайдикувати.
Мої рецепти – прекрасні люди з онлайну: Кессі Хо – із нею я займалася пілатесом, Кассандра – із нею займалася йогою, та Хюго – його повільну французьку я слухаю та навіть розумію! А ще я втілила мрію – розмалювала картину акрилом. Тепер у мене на стіні Ая-Софія та турецький чай. Залишилося лише поїхати в Стамбул та відтворити намальоване.
Про робоче: підписалася на групи про пласку землю та свідків святого ковіду. А читати таке – справа не з легких. Зараз на деякі конспірології я дивлюся з розчаруванням – їхні автори могли б придумувати щось із більш цікавим сюжетом.Якщо про більш серйозне, то з командою VoxCheck із кінця березня ми спростували понад 750 фейків, тобто, якщо усереднити, по три фейки щодня. Аж не віриться!
Анастасія Іванцова, аналітикиня VoxCheck: «Складно сконцентруватися – міси тісто. Зла на абсурд навколо – міси тісто»
Я не вмію працювати з дому. Не вмію. Не хочу і не можу. Все, це кінець моєї кар’єри, пора повзти у вмиральну яму.
Приблизно з такими думками я зустріла пандемію і карантин. І дійсно, все своє життя я пропрацювала в офісі, у вирі подій. Будь-яку новину можна було обговорити з колегами, подумати про майбутній текст під час пів годинної прогулянки навколо офісу, а, коли голова розвалювалася від абсурдних висловлювань політиків, то рятувала кав’ярня під офісом. А тепер закінчилося все.
Сказати, що спочатку було складно – нічого не сказати. Іноді дні змішувалися між собою, і я не розуміла, чи треба підключатися до роботи. Все це посилювалося інфодемією. Один із перших фейків про Covid-19 ми розвінчали ще у січні. Тоді цей фейк по факту створили самі медіа.
Валерія Степанюк, молодша аналітикиня VoxCheck: «Чим більше шукаєш і спростовуєш фейки — тим більше дивуєшся, як таке взагалі в голові людей вкладається»
«Це тільки на три тижні. Три тижні пройде — і все буде як раніше. І в офіс повернусь, і в університет, і на пасхальні канікули до Європи поїду». З такими думками за день до локдауну я взяла маленьку валізу речей і поїхала в рідне місто до батьків, щоб не було сумно в гуртожитку.
Після того я не поверталась ні в університет, ні в гуртожиток, ні в офіс. Три тижні затягнулись на майже рік, до навчання і роботи з дому звикла, на великодні канікули не поїхала нікуди. Але у всьому є свої плюси.
За яких ще обставин після чотирьох років у Києві можна повернутися додому, відновити спілкування зі шкільними друзями, які теж приїхали «всього на три тижні», але й далі працювати і навчатись за сотні кілометрів від дому?
Марина Отт, лідерка проекту DataVox: «Чекаю на наступний рік, бо в ньому точно будуть нові виклики, а значить, нудно не буде»
Карантин навчив мене бути оптимісткою. На початку весни треба було адаптуватися до нових реалій, інфодемії, відчуття тривоги. Тоді я зрозуміла, що «той, хто переживає, страждає вдвічі більше». Тому намагаюся бачити в карантині хороше: наприклад, практику «slow living» (хоча б у зародковому варіанті), більше книг, більше піших прогулянок.
В докарантинні часи, коли піджимали дедлайни та потрібно було зробити багато роботи в стислі строки, я залишилася працювати вдома. Тобто віддалена робота для мене навіть перевага. Але правду каже прислів’я: «Що маємо — не дбаємо, а втративши — уболіваємо». Зустрічей з друзями та колегами все ж бракує.
Цей рік проходить для мене під прапором нашого нового проекту «Медійна екосистема». Рік тому це була маленька ідея та велика мрія. Зараз це реальність, яка несеться на повній швидкості. Такі темпи мене особисто і лякають, і дуже надихають.
Віра Іванчук, аналітикиня VoxUkraine: «Я дякую цьому року за те, що маю можливість писати тут свою історію 2020 як член команди VoxUkraine»
«Прийшов, побачив, переміг» – латинський вислів, який завжди мотивував мене йти вперед і досягати все більших і більших висот. Але цього року щось пішло не так. З першого слова. Прийти не можна було. Тільки побачити маленькі квадратики у вікні свого зуму. Про перемогу тоді, здавалося, думати не можна було взагалі. Проходив березень, а з ним «шок» пандемії. Квадратики здавалися вже не такими страшними, а нічні «посиденьки» з кодом в R ставали вже щоденною традицією. Проходило літо. За книжками, дослідженнями та публічними виступами. В квадратиках, звичайно. Почала думати про перемоги. Майбутні.
Останні дні літа. Біжу на зустріч по своєму рідному Тернополю. І тут дзвінок. Зупиняюся. Відповідаю: «Так, пані Тетяно! Я слухаю Вас».
Назар Мошняга, аналітик DataVox: «Напружено, місцями динамічно і багато нового досвіду»
КПІ. Поза Воксом я був першим заступником у Студраді студмістечка КПІ. Тут ми з командою інформували студентів та захищали їхні права перед адміністрацією, намагалися покращити умови у гуртожитках. З карантином з’явилися нові виклики. Командою Студради ми доставляли їжу першим контактним особам у гуртожитках, шукали з адміністрацією волонтерів, які би могли заміняти багатьох вахтерів, які не змогли доїхати через обмеження громадського транспорту. Багато щоденних дзвінків і повідомлень, координація, загальне напруження допомогли впоратися з цими проблемами.
Диплом. Влітку захистив диплом бакалавра комп’ютерних наук. З цим мені дуже допомогла робота у Воксі. Бо, по-перше, писав диплом з машинної обробки природної мови, чим ми і займаємося зараз у DataVox. А, по-друге, Вокс дав досвід проведення досліджень.
Юля Мінчева, лідерка проектів: «Цей рік показав, як важливо дбати про тих, хто поруч»
«May you live in interesting times» (щоб ти жив у цікаві часи) – фраза, яка часто лунає в моїй голові, особливо часто протягом усього цього року (і ні, ніяке це не китайське прокляття, до слова). Колись в підлітковому віці я вважала, що не буде про шо розповідати онукам – все цікаве, хвилююче та трансформаційне глобально вже сталось (розпади імперій, революційні відкриття, освоєння космосу і так далі). 2020 показав, як я помилялась. Запам’ятаю його як рік-маркер, лакмусовий папірець всього дійсно важливого, з чим були на старті року і як хочемо жити далі.
З п’яти добре відомих стадій прийняття неминучого я гостро перебувала в першій (заперечення), довго намагалась торгуватись/домовлятись зі всесвітом в третій, здається, швидко проскочила другу з гнівом та четверту з депресією (бо добре прокачала м’яз стійкості в недалекому минулому). Останні півроку тішуся у фазі прийняття та повної акліматизації.
З’ясувалося, що всі люди схожі та в одному човні. Що попри соціальне дистанціювання, стерлись кордони приватності – всі вже знають, в кого які шпалери, які коти-діти, а робота часто буквально перенеслась в особистий простір, місцями його стираючи (пам’ятаєте, як колись був час між зустрічами на дорогу/корки – зараз один зум не встиг завершитись, як вмикається новий). Я, наприклад, дізналась, що маю одну сусідку-оперну співачку, а хобі інших сусідів – ремонт (це єдине пояснення стабільному дрилюванню протягом цих 9 місяців).
Валерія Золотарьова, молодша мультимедійна продюсерка: «Зі мною вперше трапився і онлайн-курс»
Спочатку був страх, розгубленість, невпевненість, подекуди навіть злість. Потім відбулася внутрішня трансформація, прийняття ситуації та геть неочікуваний приплив мотивації. Таким був для мене 2020 рік.
У докарантинні часи в офісі завжди кипіла робота. Звісно, з перервами на веселі історії з життя та смішними мемами. Та головне, чому в офіс завжди хотілось повертатись – це люди та енергія, яку ти від них отримуєш. У часи дедлайнів або зневіри в анімації, над якою сидиш уже третю годину, достатньо було видихнути та глянути на колег, які інтенсивно друкують спростування чергового фейка, і в тебе відкривалося друге дихання.
Застереження
Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
