Демографічні перспективи України

Якщо рівень участі робочої сили, що залежить від статі та віку, залишатиметься стабільним на рівні 2016 року, то за прогнозами, до 2030 року робоча сила в Україні скоротиться приблизно до 2,9 мільйона людей у ​​віці від 15 років і старше. Навіть якщо більший відсоток людей похилого віку 65 років років приєднається до робочої сили в майбутньому, цього буде недостатньо, щоб компенсувати зменшення кількості молоді та населення працездатного віку в цілому. Як наслідок, навантаження на людей працездатного віку поступово збільшуватиметься.

За підрахунками ILO, у 2024 році на кожну сотню робітників припадатиме 155 непрацюючих утриманців, порівняно з 137 утриманцями у 2015 році (див. коефіцієнт трудової залежності, таблиця 1). Ці коефіцієнти залежностей були б ще більшими, якби до робочої сили зараховували тільки офіційно зайнятих осіб, тобто тих, хто офіційно платить податки, а люди, що працюють неофіційно, були класифіковані як утриманці.

Є три ключових підходи до відновлення демографічного балансу та зменшення можливих негативних економічних ефектів зменшення та старіння населення в Україні та інших країнах регіону [1]. А саме:

• підвищення рівня народжуваності та мотивація вищого рівня участі в робочій силі серед жінок, за допомогою політики, яка допомагає жінкам поєднувати материнство з роботою (відпустка  для матері та батька, послуги з догляду за дітьми тощо), а не фінансові трансферти для заохочення народжувати;
• поліпшення здоров’я (старших) людей та забезпечення більш тривалого та продуктивного трудового життя, з політиками, спрямованими на розвиток навичок старішої робочої сили, усунення стимулів старших працівників до раннього виходу на пенсію та підтримка роботодавців, які приязно ставляться до старших працівників;
• сприяння імміграції та відлякування еміграції, за допомогою ефективної політики, що зробить економіку України більш привабливою для потенційних мігрантів за рахунок поліпшення бізнес-клімату та зменшення бар’єрів для роботи в Україні іноземних громадян, отримання ними освіти та соціального захисту.

Міграція

Згідно з даними ООН, загальна кількість мігрантів з України суттєво не мінялася з 1990 року і на середину 2017 рокі становила 5.9 мільйонів осіб. В усі ці роки одним з лідерів за кількістю мігрантів з України була Росія, на яку припадало близько 60% мігрантів. Однак переважна більшість мігрантів з Росії, про які повідомляє ООН, насправді є російськими громадянами, народженими в Україні до розпаду СРСР, а не справжніми емігрантами, які переїхали з України в Росію у 2000-х роках. Загальна частка всіх країн ЄС/ЄАВТ, США та Канади становить 28% від загальної кількості мігрантів з України у 2017 році, що визначені відповідно до підходу ООН. Таким чином, використовуючи статистику Євростату щодо дозволів, виданих громадянам України країнами ЄС/ЄАВТ, та доповнюючи їх порівнянними даними з Росії, США та Канади, коли це можливо, ми охоплюємо левову частку громадян України, які проживають та працюють за кордоном.

Аналіз даних Євростату показує, що кількість громадян України, які проживають у країнах ЄС ЄАВТ з дійсними дозволами на кінець 2017 року, становить 1188 088 осіб, що в 1,7 рази більше, ніж наприкінці 2010 року. Зростання відбулося за рахунок збільшення кількості дозволів, виданих на оплачувану діяльність, далі йдуть інші причини та сімейні причини (рис. 1). Наразі головною приймаючою країною ЄС для громадян України є Польща: на кінець 2017 року на неї припадає 38% від кількості українців, які мають дійсні дозволи. Іншими країнами-лідерами є Італія, Німеччина, Чехія, Іспанія та Португалія, які разом видали половину всіх дозволів, що їх мали українці в зоні ЄС/ЄАВТ станом на кінець 2017 року.

Слід зазначити, що мігранти з України, які набули громадянства в приймаючих країнах, не враховуються вищезгаданими статистичними даними. За даними Євростату, загальна кількість громадян України, які набули громадянства держав-членів ЄС/ЄАВТ у 2010-2017 роках, становить 144 155 осіб, найбільша кількість зареєстрована в Німеччині (32 672), Португалії (22 377) та Італії (15 258). Крім того, за той же період у США було натуралізовано 64 845 українців (за даними Міністерства внутрішньої безпеки США). За даними Immigration, Refugees and Citizenship Canada, кількість нових громадян Канади серед колишніх громадян України у 2012-2017 роках становить 12 324 особи. Але всі ці цифри значно менші, ніж кількість українців, які набули громадянства Російської Федерації протягом останніх трьох років (2016-2018) — 268 896.

Кількість дійсних дозволів на оплачувану діяльність, виданих громадянам України в країнах ЄС/ЄАВТ на кінець року, збільшився більш ніж удвічі з 2010 року: з 265 344 у 2010 році до 574 498 у 2017 році (рис. 2). Однак очікується, що справжня кількість українців, які працюють в ЄС/ЄАВТ, буде значно більшою, ніж 574 498. Це тому, що щонайменше три категорії мігрантів не враховуються статистикою дозволів на оплачувану діяльність: (i) власники дозволів на проживання, виданих з сімейних чи інших причин, які можуть легально працювати в країні перебування без додаткових дозволів; (ii) нелегальні мігранти без законного права жити та працювати в країні перебування; (iii) короткочасні мігранти, які працюють за кордоном до 3 місяців, особливо після того, як в червні 2017 року набув чинності безвізовий режим з країнами Шенгену.

Згідно з даними Міністерства сім’ї, праці та соціальної політики Польщі, кількість декларацій про доручення роботи іноземцю, виданих у Польщі, громадянам України збільшилася з 20 260 в 2007 році, коли була запроваджена система декларацій, до 1714,891 в 2017 р. (Мал. 2). Декларації дозволяють українцям та громадянам деяких інших країн пострадянського простору працювати в Польщі шість місяців на рік без дозволу на роботу або необхідності проходити Labor market test. Незважаючи на те, що кількість декларацій роботодавців значно більша, ніж фактична кількість сезонних працівників з кількох причин, зазначених у польській літературі (Kalisz and Chrapek, 2019; Jóźwiak and Piechowska, 2017), існує чітка тенденція до зростання кількості українських сезонних працівників у Польщі.

На додачу до загального збільшення міграційних потоків з України, також існують докази збільшення рівня міграції висококваліфікованих працівників до країн-членів Євросоюзу (Таблиця 2) та США (Рисунок 3).

Ключові кроки, зроблені у напрямку просування гендерної рівності:

• 7 червня 2017 року було створено посаду урядового Уповноваженого з питань гендерної рівності [2]. У лютому 2018 року на цю посаду було призначено Катерину Левченко. Це допомагає впроваджувати гендерне балансування в усіх центральних та місцевих органах влади.
• У 2017 році Міністерство освіти та науки розпочало антидискримінізаційну експертизу підручників, за якими навчають у молодшій та середній школах. Це допоможе подолати проблему можливої дискримінації та гендерних стереотипів у дітей.
• У 2017 році Міністерство охорони здоров’я скасувало список заборонених для жінок професій [3]. Проте посилання на цей список досі збереглися у статті 154 Трудового кодексу. Це утруднює ефективне впровадження прийнятої політики.
• У 2017 році було введено кримінальну відповідальность за домашнє насильство, а також на державному рівні закріплено захист жертв фізичного, психологічного чи економічного насильства в сім’ї. 
• Міністерство фінансів за підтримки міжнародних організацій впроваждує в Україні гендерно-орієнтоване бюджетування. Починаючи з січня 2019 року, гендерно-орієнтоване бюджетування є обов’язковим.
• У січні 2019 року набула чинності нова державна соціальна програма “Муніципальна няня” після затвердження урядом у травні 2018 року в рамках Національного плану дій щодо імплементації Конвенції ООН про права дитини до 2021 року. Її ідея полягає в тому, щоб надавати допомогу батькам для фінансування послуг з догляду за дітьми до трьох років. Політика може потенційно підвищити рівень зайнятості матерів, але через досить невеликий розмір цієї допомоги вона може бути ефективною лише у невеликих містах чи селах, де зарплата низька.