Доброчесність та ставлення до корупції серед українських учнів

Де молоді громадяни можуть уперше зіткнутися з корупцією та недоброчесністю? Вочевидь, уже в школі вони можуть зрозуміти, що є інші способи отримати хорошу оцінку, крім вивчення матеріалу та виконання домашніх завдань. Звичка «обходити правила» тому що «так роблять усі» може перекочувати в доросле життя. У цій статті ми аналізуємо результати опитування підлітків віком від 15 до 18 років, щоб побачити, чи стикаються вони з корупцією та/або відсутністю доброчесності і як їхній шкільний досвід впливає на їхні уявлення про корупцію та участь у недоброчесних практиках.

Вступ та основні висновки

Україна стабільно сприймається як дуже корумпована країна. Хоча за даними організації Transparency International наш Індекс сприйняття корупції дещо покращився з 2013 року, корупція досі залишається однією з основних проблем для іноземних інвесторів та донорів, особливо з огляду на величезні суми, необхідні для відбудови України. Однак, якщо ми спробуємо зануритися в деталі й, наприклад, оцінити корупцію кількісно, ми зіткнемося з низкою питань, що не мають простих відповідей. По-перше, як вимірювати корупцію? (короткий огляд літератури див. у Додатку 2). Наприклад, вимірювання власне випадків хабарництва, а не сприйняття корупції, є непростим завданням, оскільки люди часто не бажають визнавати свою участь у корупційних діяннях (інші види корупції, як-от кумівство, ідентифікувати ще важче). По-друге, навіть отримавши відповіді людей з репрезентативного опитування, ми, ймовірно, матимемо оцінку лише дрібної корупції. Як виміряти високорівневу корупцію? Вона стає видимою лише коли її розслідують правоохоронні органи або ЗМІ та публічно повідомляють про неї. Водночас публікації про топкорупцію можуть мати більший вплив на сприйняття корупції, ніж виплата невеликої “подяки” лікареві.

У цій роботі ми оглядаємо наявні опитування щодо корупційних проявів в Україні, а потім оцінюємо, як погляди підлітків на корупцію пов’язані з їхньою участю в недоброчесній поведінці (спроби здобуття неправомірних переваг) у школах. Основні результати нашого дослідження такі:

• За даними опитувань, корупція сприймається як одна з найважливіших проблем українського суспільства. Однак сприйняття корупції є значно вищим за її поширеність (мабуть, тому, що основним джерелом інформації про корупцію є засоби масової інформації);
• Толерантність до корупції виявилася досить високою, особливо серед молодих людей. У 2022 році толерантність до корупції різко знизилася, і більше людей висловили готовність активно протидіяти корупційним проявам;
• Погляди підлітків на корупцію узгоджуються з поглядами населення загалом, висловленими в опитуваннях. Так, підлітки вважають, що рівень корупції в Україні є досить високим і що корупція переважно пов’язана з центральними органами влади;
• Списування (домашніх завдань чи контрольних) дуже поширене в українських школах. Його основною причиною є “отримання кращої оцінки”, тоді як дозвіл іншим людям скопіювати свою роботу має здебільшого альтруїстичну мотивацію “допомогти товаришу”;
• Очікувано, учні, які повідомляють про поширеність списування у своїй школі (класі), більш схильні списувати самі. Цікаво, що ті, хто може назвати більше спеціалізованих антикорупційних органів (а, отже, можливо, більш обізнаний про принципи доброчесності та прояви корупції) менш схильні до списування (принаймні судячи з їхніх відповідей).

Рекомендації з політики

Рекомендації для уряду та НУО: 

• надавати перевагу детальним опитуванням щодо корупції, які дозволяють виробити конкретні політичні рішення, а не загальним опитуванням, які просто ще раз підкреслять проблему корупції;
• пояснювати громадськості, які ситуації вважаються корупційними за законом та як діяти, зіткнувшись із такими ситуаціями (наприклад, кому повідомляти про [потенційну] корупцію);
• підтримувати незалежність та роботу антикорупційних органів, щоб їм не доводилося шукати захисту через розголос у медіа.

Рекомендації для навчальних закладів:

• для виходу з “поганої рівноваги” “списування як звичної практики” необхідно передусім змінити ставлення вчителів/професорів до несамостійної роботи;
• необхідно роз’яснювати учням, що таке доброчесність, чому вона важлива і як вона може покращити якість освіти;
• дозвіл старшокласникам обирати предмети зменшив би їхнє навантаження та дозволив би їм зосередитися на предметах, які вони хочуть (а не повинні) вивчати;
• перехід від форм контролю, які є більш вразливими до списування (як-от, запам’ятовування та відтворення інформації) до менш вразливих до плагіату (наприклад, продукування та обговорення власних оригінальних ідей) може зменшити рівень плагіату та покращити результати навчання.

Сприйняття корупції в Україні

Україну сприймають як вельми корумповану країну (як свідчить її низький рейтинг в Індексі сприйняття корупції). Справді, опитування показують, що корупція дуже непокоїть українців. Чи може це бути самовтілюваним пророцтвом? Ми зібрали близько 80 опитувань (1998-2022 рр.), які містили питання стосовно корупції (цей перелік не є вичерпним, але ми вважаємо, що він дозволяє зробити певні висновки). Ми узагальнили найпоширеніші запитання з цих опитувань у Таблиці 1.

Нижче ми наводимо деякі стилізовані факти, отримані за результатами аналізу цих опитувань.

По-перше, загальні питання про корупцію на кшталт “чи є корупція важливою проблемою для України?”, ставляться набагато частіше, ніж конкретні питання, наприклад, прохання до респондентів визначити, чи є певна ситуація проявом корупції, чи ні (хоча респонденти загалом правильно ідентифікують “корупційні” ситуації, відсоток респондентів, які неправильно визначають ситуації як прояви корупції, також доволі високий).

По-друге, поширеність корупції набагато нижча, ніж сприйняття корупції. Хоча 70-80% чи навіть більше респондентів оцінюють корупцію в Україні як високу або досить високу, а також називають корупцію першою-третьою найбільшою проблемою для України (і п’ятою-сьомою для окремої особи), поширеність корупції становить від 10% до 40% (залежно від формулювання – нижчі відсотки стосуються запитань на кшталт “Чи платили ви хабарі за останні 12 місяців?”, тоді як вищі відсотки отримані з питань “Чи брали участь ви або члени вашої родини у корупційних діяннях за останні 12 місяців?”). Рисунок 1 ілюструє цей момент, показуючи сприйняття та розповсюдженість корупції для трьох процесів/інституцій з двадцяти щодо яких були отримані відповіді. Помітно високим є відсоток людей, які платять хабарі добровільно (хоча він значно нижчий за відсоток тих, хто був змушений давати хабарі).

Лише декілька опитувань в період 2007-2009 років містили запитання не лише про поширеність хабарництва, а й про розмір хабарів. Середній повідомлений респондентами обсяг хабара в цих опитуваннях становить близько 1000 грн (~200 доларів США), тобто близько трьох чвертей тогочасної середньомісячної зарплати (на початку 2009 року середній розмір хабара знизився до 120 доларів через економічну кризу і девальвацію). З огляду на досить низький рівень поширеності корупції в цих дослідженнях (близько 11-13%), можна припустити, що респонденти переважно не вважали невеликі “подяки” лікарям корупцією.

По-третє, рівень  поширеності та сприйняття корупції в різних державних органах суттєво відрізняється. Стабільно високий показник сприйняття корупції характерний для галузей охорони здоров’я та освіти, тоді як “чемпіонський кубок” за корупцію перейшов від ДАІ у 2000-х роках  до судів в останні кілька років (можна припустити, що причини цього – не лише реформа поліції, але й інтенсивне обговорення у ЗМІ корупції в судах та необхідності судової реформи). Бізнес зазвичай повідомляє про вищий рівень поширеності корупції, ніж населення загалом. За останніми опитуваннями, бізнес вважає найбільш корумпованими сферами отримання ліцензій на видобуток природних ресурсів та приватизацію.

По-четверте, толерантність до корупції завжди була досить високою – лише близько 40% людей вважали, що корупцію ніколи не можна виправдати. Ба більше, молодші люди є більш толерантними до корупції. Значна частина респондентів погоджуються з тим, що корупція є частиною українського менталітету або чимось “звичайним” (це може пояснювати високий рівень добровільних хабарів,  показаний на Рисунку 1).

По-п’яте, коли їх запитували, що вони робили б, якби стикнулися з корупцією, лише меншість були готові повідомити про корупційні дії, поскаржитися на корумпованого посадовця чи вжити інших активних заходів. Більшість не робили б нічого або заплатили б хабар, отримавши таку пропозицію.

Ситуація різко змінилася в 2022 році з початком повномасштабної війни: толерантність до корупції знизилася на понад 20 відсоткових пунктів, а готовність вживати заходів проти корумпованих посадовців виросла ще більше. Сподіваємося, що ці наміри перетворяться на реальні дії. Водночас, останнім часом ми спостерігаємо чимало корупційних скандалів, що свідчить про те, що для деяких посадовців навіть війна не стала стимулом переглянути свою поведінку.

По-шосте, боротьба з корупцією шляхом покарання (наприклад, звільнення та ув’язнення корумпованих посадовців), завжди була набагато популярнішою, ніж запобігання корупції (наприклад, зміна процедур, дерегуляція). На початку 2000-х років найпопулярнішим “антикорупційним” заходом було скасування недоторканності народних депутатів – імовірно, через широке суспільне обговорення цієї теми. Водночас люди досить скептично налаштовані щодо ефективності або щирості зусиль уряду з протидії корупції, а довіра до нещодавно створених антикорупційних інституцій залишається доволі низькою (хоча вищою, ніж, наприклад, до судової системи). Однак, протягом останніх 2-3 років усе більше українців починають визнавати антикорупційні органи та громадян відповідальними за боротьбу з корупцією.

З огляду опитувань щодо корупції можна зробити два очевидні висновки про політику. По-перше, загальні опитування про сприйняття корупції набагато більш поширені, але менш корисні, ніж докладні дослідження про рівень корупції в певних установах або під час певних процесів (включно з причинами корупції). Опитування другого типу можуть надати цінну інформацію для розробки політики а, отже, їм слід надавати перевагу. По-друге, необхідно посилити інформування громадян про те, що вони мають робити, коли стикаються з корупцією або коли дізнаються про факти корупції.

Огляд опитувань, наше власне опитування, проведене в жовтні 2022 року, а також нове дослідження, яке ми обговорюємо нижче, свідчать про те, що українці здебільшого пов’язують корупцію з високопосадовцями (центральною владою). Водночас опитування населення вказують на досить високий рівень побутової корупції, принаймні до 2022 року. Хоча високорівнева корупція, ймовірно, завдає більше шкоди державі, наприклад, знижуючи якість управління або породжуючи монополії, дрібна корупція створює атмосферу толерантності до корупції а, отже, підтримує порочне коло корупції, коли людина може вирішити долучитися до корупції, оскільки остання є “суспільною традицією”. Таким чином високорівнева і побутова корупція “нормалізують” одна одну.

“Нормалізація” корупції починається в школах та університетах. Якщо корупцію або недобросовісну поведінку толерують у навчальних закладах, учні можуть продовжувати таку практику і в дорослому житті (висока толерантність до корупції серед молоді, виявлена опитуваннями, є досить тривожним сигналом). Тож ми вирішили опитати підлітків 15-18 років, щоб дізнатися, як вони розуміють корупцію і наскільки часто вони залучені до корупційних практик. Презентацію з основними результатами опитування можна завантажити тут, а описова статистика наведена в Додатку 3.

Що українські підлітки думають про корупцію?

53% респондентів вважають, що хабарництво є невід’ємною частиною українського суспільства, а 77% гадають, що українська влада є “традиційно” корумпованою. 29% вважають корупцію дуже поширеною в Україні, а 58% – досить поширеною (ті, хто вважає, що корупція дуже поширена, також частіше думають, що корупція є складовою українського менталітету або невід’ємною частиною української влади). Толерантність до побутової корупції (прийняття “малих подарунків” вчителям та лікарям) доволі висока й відповідає загальносуспільному рівню толерантності до дрібної корупції, що зазвичай показують опитування, обговорені вище. Приводом для оптимізму є те, що переважна більшість респондентів вважає, що карати слід як хабарників, так і хабародавців, та що порушення законів посадовими особами високого рівня не виправдовує порушення законів громадянами (рисунок 2).

Як і в попередніх опитуваннях, більшість наших респондентів уважають, що корупція - це хабарництво, зловживання владою посадовцями та розкрадання державних коштів (рисунок 3А). Відповіді на запитання про доброчесність (рисунок 3В) виявляють нижче розуміння того, що вона означає, та, ймовірно, відображають розуміння підлітками того, як повинна поводитися "хороша" людина. Ці відповіді також можуть свідчити про те, що справедливість важлива для українських дітей, як і для суспільства в цілому.

Переважне покладання відповідальності за боротьбу з корупцією на високопосадовців відповідає попереднім опитуванням населення, як і доволі велика роль громадян у боротьбі з корупцією, яка з'явилася в дослідженнях останніх років (рисунок 4А). Водночас учням було важко назвати хоча б один спеціалізований антикорупційний орган: 38% назвали поліцію, тоді як другою найпоширенішою відповіддю (34%) була "я не знаю" (рисунок 4B). 56% респондентів не змогли назвати жоден із чотирьох спеціалізованих антикорупційних органів (НАБУ, САП, НАЗК, ВАКС), 22% змогли назвати лише один орган, а три або чотири органи назвали по 4,5% респондентів.

Найпоширенішим способом боротьби з корупцією наші респонденти назвали неучасть (рисунок 4C). Доволі часто називалися й інші методи, як-от звернення до антикорупційних органів або поліції, а також розголос/публічний осуд  корупціонерів.

Практики доброчесності в українських школах

У багатьох українських школах та класах звичною практикою був збір коштів на різноманітні потреби, від інтерактивних дошок до мила та лампочок. З реформою децентралізації місцеві органи влади отримали більше повноважень щодо розподілу коштів. Багато громад, особливо міст, також отримали більше ресурсів. Це дозволило їм більше інвестувати в школи: як в обладнання, так і в зарплати. Однак, практика збирання коштів на потреби шкіл або класів загалом зберігається. Деякі школи заснували благодійні фонди для [неформального] стягнення плати за навчання (подібні фонди були створені й багатьма лікарнями як неофіційний спосіб стягнення плати за послуги). Ще однією причиною створення таких фондів може бути необхідність школи мати певну гнучкість, тобто бути в змозі швидко замінити або відремонтувати пошкоджене обладнання без тривалих закупівельних процедур.

З позитивного боку, лише 37% респондентів повідомили, що їхня школа має благодійний фонд (втім, майже 30% не знають, чи є такий фонд у їхній школі). Лише близько 10% із них сказали, що внески до цього фонду фактично обов'язкові. Респонденти зі спеціалізованих шкіл та ліцеїв частіше повідомляють про наявність благодійного фонду, ніж учні звичайних шкіл або коледжів (42-43% проти 33-34%).

44% респондентів заявили, що збирали гроші у фонд класу, а 62% збирали кошти на подарунки для вчителів/професорів. Ця практика є найпоширенішою в ліцеях (68% респондентів із ліцеїв підтвердили це), і найменш, але також доволі поширеною, у звичайних школах (58%).

26% респондентів повідомили, що списування у їхніх школах є дуже поширеним, а 58% - що доволі поширеним. Приблизно 3/4 респондентів заявили, що вони або їхні однокласники списували домашні чи контрольні роботи в інших учнів, і приблизно такий самий відсоток дозволяли своїм однокласникам списувати свої домашні чи контрольні роботи. На рисунку 5А наведено розподіл причин такої поведінки (розподіли схожі для різних типів навчальних закладів). Цей рисунок показує, що списування в інших учнів сприймається як "нормальний" спосіб отримання кращої оцінки. Третина учнів причинами списування називають перевантаження, а близько чверті – "непотрібність" предмету.

Які фактори визначають, чи буде людина списувати чи ні? Ми провели оцінку (деталі в Додатку 1), щоб побачити, чи впливають певні особисті чинники або переконання людини на ймовірність списування. Очікувано, найбільш значущими факторами списування є існування такої «традиції» в школі - змінні "списування в нашій школі є вельми поширеним/досить поширеним" мають великий позитивний та значущий вплив на ймовірність того, що респондент списує, та негативний вплив на ймовірність того, що респондент не списує. Збір коштів у фонд класу та на подарунки для вчителів (інша поширена "традиція") також має значущий позитивний вплив на ймовірність списування, хоча масштаб цього впливу набагато менший. Цікаво, що здатність назвати декілька антикорупційних органів дещо зменшує ймовірність списування, що може свідчити про те, що якщо людина більше знає про антикорупцію та доброчесність, вона менш схильна до недобросовісної поведінки.

Ми також розглянули причини того, що деякі учні вважають, що зв'язки (знайомства) є важливими для отримання бажаної професії або досягнення успіху в житті (варто зазначити, що частка учнів, які так вважають, доволі  низька (див. рисунок A5 у Додатку 3), тож ці результати слід тлумачити з обережністю). Ми не знайшли зв'язку цього результату з такими змінними, як наявність фонду класу, збір коштів на подарунки вчителям або списування. Учні чоловічої статі та учні з великих міст (із населенням понад 500 тисяч осіб) більш схильні так вважати (можливо, через те, що учні з великих міст загалом мають більше зв'язків). Учні, які довіряють блогерам, більш схильні вважати, що зв'язки є важливим фактором успіху, тоді як ті, хто довіряє ЗМІ, менш схильні до цього. Водночас учні, які довіряють блогерам, менш схильні до списування. Це питання вимагає подальшого дослідження щодо того, за якими саме блогерами слідкують учні.

Висновки та рекомендації з політики

Відповіді підлітків про корупцію дуже схожі на відповіді суспільства загалом. Багато з них уважають, що корупція є чимось "звичайним" для уряду України та частиною української ментальності. Однак такі переконання не підвищують імовірність недоброчесної поведінки (визначену як списування робіт інших учнів). Імовірність списування підвищує "нормальність" (звичність) списування в школі або класі. Такі результати свідчать про те, що українським вчителям і директорам шкіл потрібно докласти багато зусиль для того, щоб вийти з цієї поганої рівноваги і зробити так, щоб списування не сприймалося як щось нормальне.

Однією з рекомендацій може бути роз’яснення учням, що таке доброчесність та як її відсутність підриває загальне благо - вартість освіти. Іншою рекомендацією є впровадження більшої свободи вибору в навчальній програмі, щоб учні, які знають, які предмети вони хочуть вивчати, могли зосередитися на цих предметах. Нарешті, варто сприяти генеруванню та обговоренню учнями власних ідей (особливо в гуманітарних науках) замість вивчення та відтворення матеріалів підручників, що зменшить списування й водночас підвищить якість навчання.

Додаток 1. Метод оцінки

Як залежні змінні ми використовуємо такі:

1. фіктивна змінна =1, якщо особа списує роботу інших людей
2. фіктивна змінна =1, якщо особа не списує роботу інших людей
3. фіктивна змінна =1, якщо особа списує роботу іншої особи з метою отримання кращої оцінки (а не з якихось "поважних" причин, наприклад, через хворобу або нездатність виконати завдання)
4. фіктивна змінна =1, якщо особа дозволяє іншим списувати свою роботу
5. фіктивна змінна =1, якщо особа не дозволяє іншим списувати свою роботу
6. фіктивна змінна =1, якщо особа вважає, що зв'язки (і допомога батьків) важливі для отримання бажаної професії або для досягнення успіху в житті

Можливі описові змінні такі:

1. особа вірить, що більшості людей можна (або не можна) довіряти;
2. кілька інших змінних "довіри" - довіра до батьків, друзів, вчителів тощо (рисунок А7);
3. переконання особи щодо кількох заяв щодо корупції (рисунок А5). До заяв, показаних на рисунку, ми також додаємо відповіді особи на запитання (фіктивні змінні), чи на її думку корупція є дуже поширеною або досить поширеною в Україні, і що всі громадяни відповідають за боротьбу з корупцією (перше переконання може збільшити ймовірність шахрування, а друге зменшити);
4. чи особа вивчає або вже вивчала курс громадянської освіти (під час цього курсу особа може дізнатися про доброчесність а, отже, бути менш схильною до шахрайства); ми також додаємо змінну, яка вказує, скільки з 4 спеціалізованих антикорупційних органів особа може назвати (ця змінна також вимірює освіченість особи щодо корупції);
5. чи особа бере участь у шкільному самоврядуванні або в НУО (ми перевіряємо, чи особа, яка більше займається громадською діяльністю,  менш схильна до шахрайства);
6. чи є благодійний фонд у школі особи, чи збирають вони гроші у фонд класу та на подарунки вчителям (ці практики можуть "нормалізувати" корупцію).

Ми також додаємо кілька контрольних змінних - стать, вік, тип школи, тип населеного пункту та регіон.

Ми використовуємо пробіт-регресію для оцінки моделей.

Додаток 2. Література з питань вимірювання корупції

Тоді як корупція привертає багато уваги дослідників і політиків, концептуальні питання, як-от "Що таке корупція?", "Як вимірювати корупцію?" або "Що саме ми вимірюємо за допомогою наявних показників?", зазвичай залишаються на відкуп дослідникам (мабуть, виходячи з припущення, що бізнесу або політикам дуже добре відомо, що таке корупція). Наприклад, один із найпопулярніших показників, Індекс сприйняття корупції (CPI) організації Transparency International, надає сприйняття корупції представниками бізнесу а, отже, є показником переважно адміністративної корупції (Knack, 2006). Водночас, дослідження Kaufman et al (2007) чи Armand et al (2021) показують, що сприйняття та переконання впливають на поведінку людей, а Roca (2011) демонструє, що розрив між рівнем сприйняття корупції та фактичною поширеністю корупції може бути досить значним, і він більший в країнах зі свободою преси та низьким рівнем довіри до уряду, як-от Україна.

Існує значний масив досліджень щодо показників і вимірювання корупції (див., наприклад, всеохопний огляд у Wysmulek (2019) та ПРООН (2015) як практичний посібник з вибору показників корупції для різних цілей). Ці дослідження (Cao et al 2021, Perumal 2022) вказують на те, що останнім часом вимірювання корупції рухається в бік об'єктивності, тобто переходить від опитувань про сприйняття до опитувань щодо поширеності корупції, а також від показників держуправління до аналізу великих масивів даних (як-от згадки про корупцію та відповідний контекст у блоках тексту). В Україні дані про корупцію переважно надходять з двох джерел: опитувань громадян (або певних груп громадян, як-от студенти або юристи) та тематичних публікацій журналістів-розслідувачів. Інформацію про випадки високорівневої корупції можна знайти у звітах Національного антикорупційного бюро та інших антикорупційних органів: серед іншого, вони повідомляють про кількість розслідуваних та розглянутих судом справ, а також про суму повернутих до державного бюджету коштів.

Додаток 3. Опитування молоді: описова статистика

Польовий етап провела в січні 2023 року соціологічна компанія InfoSapiens методом особистого опитування з використанням планшетів (CAPI). Всього було опитано 1563 підлітки у віці від 15 до 18 років, які навчаються в загальноосвітніх школах або коледжах (закладах професійної освіти) в усіх регіонах України за винятком окупованих територій. Вибірка є репрезентативною за віком, статтю, типом населеного пункту та регіоном станом на 01.01.2022 року. Макрорегіони визначаються так: Північ (Житомирська, Київська, Сумська та Чернігівська області), Захід (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька області), Центр (Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська області), Південь (Миколаївська, Одеська, Херсонська області), та Схід (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Харківська області); Київ вважається окремим регіоном.

51% респондентів - чоловіки, 41% мають вік 15 років, 35% - 16 років, 20% - 17 років, а 4% - 18 років (див. рисунок A1). 61% мешкають у містах, а 32% - у селах (див. рисунок A2). 44% навчаються у звичайних загальноосвітніх школах, 32% - у ліцеях (гімназіях), а 21% - в коледжах/технікумах (деякі учні вступають до коледжів після 9 класу). Регіональний розподіл респондентів (див. рисунок A3) свідчить про те, що порівняно більше людей зі сходу і півдня переселилися з початку повномасштабного російського вторгнення. Усього після 24 лютого 2022 року переселилися 23% учнів.

3,7% респондентів уже почали працювати (68% з них працюють як фрілансери). Серед 18-річних цей показник найвищий і становить 13%. Для 17-річних він становить 5,7%, для 16-річних - 3,7%, а для 15-річних лише 1%.

Старші учні та ті, хто навчається в коледжах (закладах професійної освіти), з більшою імовірністю вже визначилися з професією, яку вони збираються опанувати (рис. A4). Примітно, що близько п'ятої частини тих, хто навчається в коледжах та здобуває певну професію, ще не впевнені у виборі професії (найвищий відсоток тих, хто ще не визначився щодо професії, спостерігається серед осіб, які навчаються у сфері соціальних наук, освіти, інженерії та на робітничих професіях; це цікава тема для подальшого дослідження, проте вона виходить за рамки нашої статті).

Респондентів, які вказали, що вже обрали бажану професію, запитали про те, що є важливим для отримання цієї професії, а тих, хто не визначився, запитували про те, що є важливим для досягнення успіху в житті. Відповіді на ці запитання виявилися досить схожими (див. рис. A5).

62% респондентів мають курс громадянської освіти у своїх школах, а 34% вже його успішно завершили на момент опитування (рис. A6).

42% респондентів вважають, що більшість людей гідні довіри, тоді як 38% не погоджуються з цим (решта підтримують обидва твердження, тому ми виключили їхні відповіді з аналізу). Наші респонденти переважно довіряють своїм батькам і друзям, а президент України займає третє місце за рівнем довіри. Знаменитості та блогери мають менше довіри, ніж ЗМІ, а депутати мають найнижчий рівень довіри серед людей та інституцій, оцінюваних нашими респондентами (рис. A7).