У 2014 році в Україні відбулася Революція гідності, однією з цілей якої було подолання корупції. Через три роки боротьба з корупцією залишається для громадянського суспільства пріоритетом №1. Дуже багато уваги питанням корупції приділяють ЗМІ, політики, активісти – з цього інформаційного потоку важко виокремити суть та зрозуміти, що насправді зроблено, а що ні. Антон Марчук і Оксана Нестеренко з “Антикорупційного штабу” і ACREC виконали колосальну роботу і розклали по поличках виконання Антикорупційної стратегії. Де знаходиться країна: об’єктивний погляд.
У жовтні 2014 року Верховна Рада затвердила Антикорупційну стратегію на 2014-2017 роки, яка визначає засади державної антикорупційної політики, ключові проблеми, цілі та заходи. Саме цей документ, як зазначав тодішній прем’єр-міністр Яценюк, “є базовим документом по тому, як оголосити і виграти війну по боротьбі з корупцією”.
Плани
Оскільки стратегія мала доволі узагальнений та засадничий характер, також було затверджено Державну програму з її реалізації. І стратегія, і програма поділені на блоки:
1) формування та реалізація державної антикорупційної політики;
2) запобігання корупції в представницьких органах влади;
3) створення доброчесної публічної служби;
4) запобігання корупції в діяльності органів виконавчої влади;
5) запобігання корупції в сфері державних закупівель;
6) запобігання корупції в судовій системі та органах кримінальної юстиції;
7) запобігання корупції у приватному секторі;
8) доступ до інформації;
9) покарання за корупцію;
10) формування негативного ставлення до корупції.
Кожен із розділів містить окреслені проблеми, цілі та заходи для їх досягнення, а Державна програма деталізує завдання, відповідальні установи, терміни та критерії їх виконання.
Що вдалося за 2 роки
Вже минуло майже два роки реалізації державної антикорупційної політики, тому можна робити певні висновки щодо того, як державні органи впорались із виконанням поставлених завдань. “Антикорупційний штаб” та ACREC проаналізували виконання Антикорупційної стратегії, визначили основні досягнення та актуальні проблеми. Загалом, аналіз виконання Державної програми залишає неоднозначне враження, оскільки можна виділити як позитивні зрушення, так і серйозні вади. Дослідження охоплює широке коло питань, не обмежуючи увагу лише новими антикорупційними інституціями, надаючи оцінку реалізації державної антикорупційної політики за всіма напрямами.
Найсуттєвішим позитивним моментом та досягненням є якісно інший рівень підготовленої стратегії та імплементаційної програми, у яких, на відміну від попередніх, були визначені відповідальні установи, терміни, індикатори виконання, зазначено очікувані результати. Це значно полегшує проведення оцінки реалізації державної антикорупційної політики та створює можливості для належного суспільного контролю.
На відміну від інших подібних документів, реалізація заходів даної Антикорупційної стратегії є успішнішою за попередні. По-перше, вдосконалено інституційну структуру реалізації державної антикорупційної політики (створено НАЗК, яке наділено відповідними повноваженнями). По-друге, нині спостерігався суттєвий суспільний тиск та міжнародна увага до антикорупційних заходів в Україні, що сприяло більш якісній та повноцінній їх реалізації.
Табл.1. Формування та реалізація державної антикорупційної політики
| Досягнення | Проблеми |
|
|
Завдячуючи ЄС
Найбільш успішною є реалізація тих заходів, які збігаються із заходами Плану дій з лібералізації візового режиму з Європейським Союзом, а також із заходами, що були передбачені меморандумами з Міжнародним валютним фондом. Зокрема, це вдосконалення законодавства щодо фінансування політичних партій; вдосконалення механізмів арешту та конфіскації незаконно набутих активів; запровадження фінансового контролю за посадовцями; створення нових інституцій, які спрямовані на виконання правоохоронних функцій (НАБУ), запобігання корупції (НАЗК), розшук та виявлення активів, здобутих злочинним шляхом (ARO/AMO).
Табл.2. Створення доброчесної публічної служби
| Досягнення | Проблеми |
|
|
Запроваджено значну кількість законодавчих змін, які отримали позитивні оцінки від міжнародних експертів. Наприклад, позитивну оцінку експертів Ради Європи отримав впроваджений механізм фінансового контролю, також позитивні висновки надавались запровадженню державного фінансування партій та їх підзвітності, здійсненню судової реформи, яка має запровадити дієві антикорупційні механізми в судовій системі та ін.
Табл.3. Запобігання корупції в представницьких органах влади
| Досягнення | Проблеми |
|
|
Табл.4. Запобігання корупції у діяльності органів виконавчої влади
| Досягнення | Проблеми |
|
|
Табл.5. Запобігання корупції в судовій системі та органах кримінальної юстиції
| Досягнення | Проблеми |
|
|
Табл.6. Запобігання корупції у сфері державних закупівель
| Досягнення | Проблеми |
|
|
Табл.7. Запобігання корупції у приватному секторі
| Досягнення | Проблеми |
|
|
Корупція як злочин
Суттєвий прогрес помітний у блоці “Покарання за корупцію”. Нові правоохоронні органи (НАБУ, САП) є більш підзвітними суспільству, а також демонструють кращі результати за кількістю справ, спрямованих до суду, якщо їх порівнювати із попередніми досягненнями правоохоронних органів (ГПУ, СБУ) в частині протидії найвищій корупції. Однак, і нові інституції потребують подальшого інституційного посилення, отримання додаткового професійного досвіду та постійного підвищення кваліфікації співробітників. Вдосконалено законодавство щодо конфіскації та арешту майна, управління ним. Нині має відбутись якнайшвидший запуск нового Національного агентства з питань розшуку, виявлення та управління активами, здобутими корупційним або іншим злочинним шляхом.
Табл.8. Покарання за корупцію
| Досягнення | Проблеми |
|
|
Однак, незважаючи на наявність позитивних моментів та досягнень, досі залишаються і серйозні проблеми, які не дозволяють досягнути більш суттєвого прогресу в реалізації державної антикорупційної політики, а відтак – і в боротьбі з корупцією загалом. Наприклад, невідворотність покарання за корупцію складно забезпечити через випадки саботажу з боку суддів щодо розгляду проваджень НАБУ.
Важливим питанням, що потребує уваги, є відсутність періодичного перегляду Державної програми, через що не здійснюється коригування термінів виконання чи відповідальних установ, не здійснюється оновлення програми у зв’язку з появою нових невідкладних заходів. Для прикладу, завдання створення Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних або інших злочинів, що також передбачено і Антикорупційною стратегією, не містить переліку всіх необхідних заходів задля його запуску, що не дає змоги повноцінно оцінити, чи здійснюють державні інституції усі необхідні кроки. Відсутність передбаченого щорічного інформування про стан виконання Державної програми та Антикорупційної стратегії не забезпечує належної підзвітності та суттєво ускладнює процес суспільного контролю за її виконанням.
Хоча показник наявності чи відсутності політичної волі є складним для об’єктивної оцінки, автори дослідження вважають, що реалізація державної антикорупційної політики у 2015-2016 роках засвідчила відсутність справжньої волі політичної еліти до протидії корупції в державі. Своє вираження це знайшло у відсутності проактивного підходу більшості органів влади до реалізації антикорупційних заходів. Крім того, спостерігаються неодноразові спроби представників політичної еліти та органів влади зірвати імплементацію важливих антикорупційних механізмів (як, наприклад, електронне декларування). Навіть у випадку прийняття якісних законодавчих змін все одно відбувається їхня неналежна імплементація (наприклад, суперечність заяви Вищої ради правосуддя та ідеї законодавця в конституційних змінах щодо надання згоди на арешт судді після вчинення тяжкого злочину). Досі існують обґрунтовані сумніви у намірах політичної еліти забезпечувати незалежне функціонування правоохоронних та превентивних антикорупційних органів. Таким чином, існуючі декларації від політичних діячів переважно залишаються намірами, що не відповідають їхнім практичним діям.
Табл.9. Формування негативного ставлення до корупції
| Досягнення | Проблеми |
|
|
Що далі?
Чи не найсуттєвішою проблемою в реалізації державної антикорупційної політики стало питання пізнього запуску Національного агентства з питань запобігання корупції, яке мало б стати ключовим виконавцем. Через складність процесу конкурсного відбору керівництва НАЗК, повноцінний запуск цієї інституції відбувся майже через рік (!) після початково запланованого терміну. Через це довелося зміщувати терміни виконання завдань та реалізувати їх значно швидше, тому НАЗК не встигає виконати усе заплановане. Крім того, НАЗК стикається з серйозною та аргументованою критикою з боку громадянського суспільства щодо неефективного здійснення своїх повноважень.
Зважаючи на відсутність механізмів звільнення членів НАЗК через їхню неефективність, необхідні якнайшвидші розробка та запровадження механізму періодичної оцінки ефективності діяльності Агентства за кожним з п’яти ключових напрямів його діяльності, а також варто розглянути можливість звільнення члена НАЗК у випадку негативного висновку ефективності роботи за його напрямом. Суттєвою проблемою залишається затягування часу та порушення визначених термінів при реалізації антикорупційних заходів іншими державними установами.
Ще однією суттєвою проблемою є недостатня якість законодавчих змін та прогалини, які залишаються. Як приклад можна навести ситуацію із державним фінансуванням політичних партій: законодавство передбачає можливість отримувати бюджетні кошти на здійснення статутної діяльності партії, однак, не визначає термін “статутна діяльність”, що створює правову невизначеність та додаткові корупційні ризики.
Практична реалізація законодавства також залишається недостатньо якісною. Наприклад, передбачене законодавством здійснення фінансового контролю посадовців, попри дійсно прогресивні норми, залишається неефективним через відсутність належної ІТ-інфраструктури для автоматизованої перевірки декларацій, а здійснення перевірки в “ручному режимі” носить характер вибірковості та ставить під сумнів якість виконання.
Табл.10. Доступ до інформації
| Досягнення | Проблеми |
|
|
Залишається актуальним і питання виділення належних фінансових та матеріально-технічних ресурсів органам влади задля виконання ними повноважень у сфері державної антикорупційної політики.
У залишку
Таким чином, реалізація Антикорупційної стратегії у 2015-2016 роках не дозволила досягнути встановлених цілей у кожному з блоків, однак, є суттєвий прогрес у реалізації окремих напрямів державної антикорупційної політики. Значними перешкодами для повноцінного виконання Антикорупційної стратегії та Державної програми, на думку автора, залишається недостатнє бюджетне фінансування; недостатній рівень професійної підготовки та кваліфікації у сфері протидії корупції у держслужбовців, що відповідали за виконання окремих завдань; нестача політичної волі до ефективної діяльності антикорупційних інституцій та механізмів.
Ця стаття є досить узагальненим описом на основі повноцінного дослідження, з яким можна ознайомитись за посиланням.
Цьогоріч відбуватиметься розробка нової Антикорупційної стратегії, яка визначить нові пріоритети держави у протидії та запобіганні корупції. Автор має сподівання, що процес формування та реалізації державної антикорупційної політики відбуватиметься на високому рівні, а для цього будуть враховані усі досягнення та виявлені проблеми.
Примітки:
[1] Перевірка фінансових звітів політичних партій з боку НАЗК досі залишається недостатньо ефективною та ускладненою, хоча й почала приносити перші результати. Поки що за результатами аналізу вдається виявляти лише найбільш очевидні порушення (як, наприклад, внесення коштів в обхід банківського рахунку партії, що суперечить вимогам законодавства). Для більш ефективного контролю за партійними фінансами потрібно впровадити електронне звітування партій та створення системи автоматизованого аналізу.
[2] Ідея про застосування до судді запобіжного заходу у виді утримання під вартою чи домашнього арешту в тих випадках, коли суддю затримано під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину без згоди ВРП є грубим порушенням конституційних гарантій недоторканності судді, висловлена у публічному зверненні суперечить ідеї ст. 126 Конституції України, яка зазначалась у пояснювальній записці до проекту змін до Конституції щодо правосуддя.
[3] Наприклад, 19% скарг до офісу бізнес-омбудсмена стосуються дій силових органів – вони на другому місці після податкової.
[4] Наприклад, закон “Про відкритість інформації щодо використання публічних коштів” передбачає публікацію всіх даних про транзакції, однак, лише 40% розпорядників із числа тих, що підпадають під дію закону, дотримуються його вимог в тій чи іншій мірі, інші навіть не створили електронний кабінет, через який мають подавати дані про транзакції
[5] Наприклад, закритою є інформація про кошторис ВР, отримання депутатами коштів на відрядження й житло в Києві; відсутні опубліковані звіти за результатами відряджень та взагалі звіти діяльності депутатів (за окремими винятками); не є обов’язковою онлайн-трансляція засідань парламентських комітетів та публікація аудіозаписів таких засідань. Крім того, деякі впроваджені новації (наприклад, публікація інформації про помічників) стала обов’язковою завдяки розпорядженню голови ВР – а отже, може бути легко скасована.
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
