З розвитком соцмереж стають дедалі помітнішими кілька трендів – переважання емоційних, а не раціональних комунікацій, навала фейкових новин, але разом із тим зусилля людей вибудовувати власні публічні бренди та ставати лідерами думок.
Українці стали відкритішими. Особливо помітно, як за останні 3-5 років суттєво змінилося ставлення до себе, до своєї країни та інших людей. У персональних комунікаціях в соціальних мережах радіють перемогам українців у спорті, бізнесі, освіті, літературі та культурі. Гордість за Україну стала трендовою хвилею в особистих постах після Революції Гідності.
Одночасно спостерігається ще один імпульс змін в особистих комунікаційних аспектах українців, у яких видно перехід від ідеї «кимось здаватися» до бажання бути собою, розуміючи важливість власної репутації. Наприклад, поява в українській діловій спільноті Мережі доброчесності та комплаєнсу Uniс та долучення компаній до даного руху свідчить про готовність бути, а не лише здаватись високоморальними як на рівні компанії, так і на особистісному рівні. Тренд оприлюднення даного принципу активізував пости серед менеджменту компаній усіх рівнів.
Люди в Україні заговорили, відчуваючи свою значущість та вплив свого голосу. Хоча в світових трендах це явище було помітне і раніше, однак у нас цей тренд активізувався як наслідок соціального впливу на зміни в країні кожного особисто. А відтак люди почали активніше ідентифікувати себе з однодумцями зі спільними цінностями та приєднуватися до різних клубів за інтересами.
Як такі зміни у міжособистісних комунікаціях трансформували важелі впливу в суспільстві? Пам’ятаю, як раніше головними ньюсмейкерами та джерелами інформації в більшості були державні та громадські установи, відомі люди із різних галузей, бізнес та бренди. Саме вони задавали тон та інтонації в медіа.
Сьогодні в Україні, як і в світі, медійна карта змінилась. Тепер людина одночасно перебуває у різних ролях: споживача, виборця, мами малюка та читача книг. Для цих ролей алгоритми генерують унікальні стрічки повідомлень. Окрім того, людина має можливість сама генерувати новини та модерувати обговорення тем, які хвилюють. Раніше, щоб написати скаргу та бути хоч якось почутим, треба було офіційно звертатися до відповідних установ, писати заяви, чекати відповіді. Сьогодні ця схема також існує, але ефективніше працюють відгуки онлайн. Можливість написати пост, коментар та затегати кого потрібно дає моментальний зв’язок напряму з адресатом. І хоча ця комунікація неформальна і не регулюється законодавством, вона працює. Коментарі та скарги без відповіді у соцмережі б’ють по репутації установи, а її очільників починають вважати неспроможними керівниками.
Людина стала медіа, а не лише споживачем новин. Популярності персональні медіа набувають тільки тоді, коли автор зрозумілий, лаконічний та відповідає внутрішнім запитам читачів. Через зміну медійної картини України та зростання значення окремого громадянина та споживача в загальній аудиторії трансформувались комунікаційні стратегії політиків та брендів. Змінились підходи в журналістиці.
Змінилась громадська карта впливу. Українці повірили у силу власної думки.
У формуванні власної репутації люди відносять себе до групи однодумців – «веганів», «любителів котів», «книголюбів», «демократичних батьків». Ролей у суспільстві багато – і головних, і другорядних, які можна вибрати за власними пріоритетами. Відтак виникають ролеві споживацькі потреби, коли одна людина має 10-15 призначень. Політики та бренди це взяли на озброєння, щоб привернути до себе увагу.
З’явились ефективні комунікації, спрямовані на емоційний інтелект. Ми знову згадали, що емоція є першочерговою, її швидше розділяють, ніж раціо. Найвдаліші рекламні кампанії апелюють саме до почуттів, переживань та ірраціонального. Наприклад, у слоганах та рекламних гаслах все більше слів «відчуйте» та «розділіть враження».
Втім, у цих явищ є й негативний бік. Можливість вільно висловлюватися та бути почутим спричинила потік фейкових емоційних новин, у яких категоріальне питання опускається до особистого незадоволення. Разом із тим, у багатьох людей з’явилося бажання ставати лідерами думок. Відповідно, вони вибудовують власні публічні профілів як людей, яким можна довіряти та на яких можна посилатися.
Стати лідером думок у певній темі та колі людей актуально для людей різних вікових груп, посад та професій. Подивіться, як школярі, студенти, службовці, вчителі, підприємці, керівники компаній чи «вільні художники» спілкуються в соцмережах та нарощують собі ім’я. Вони відкрилися, стали медійними та ведуть сторінки на професійну чи особисту тематику. І якщо ви читаєте цей текст, то розумієте, що я пишу про професійні комунікації. Але через особисті спостереження. Адже маю власну думку.
Статтю підготовлено у рамках спільного проекту VoxUkraine та
