Крихка стійкість: чому важливо вимірювати стійкість українських громад під час війни

Крім цього, часто стійкість суспільства сприймається як даність та фактор, що залишається з Україною завжди та не потребує вимірювання й політик посилення. Таке ставлення неправильне й може призвести до проблем, адже стійке суспільство на початку повномасштабного вторгнення не ідентичне тому, що пережило майже три роки постійних шоків. Більш того не всі громади й на початку повномасштабного вторгнення були повноцінно підготовлені до шоків війни, проте вдало реагували та адаптувались. 

У цьому матеріалі ми показуємо, що стійкість має конкретні компоненти, від яких може залежати майбутня реакція суспільства на шоки. Також ми починаємо дискусію про необхідність розробити методологію вимірювання стійкості на основі опитування жителів громад. 

На основі опитування 2 662 респондентів із 12 громад із семи областей ми побачили, які соціальні групи мають гіршу оцінку стійкості, які компоненти стійкості суспільства є найбільш проблематичними та що може впливати на довіру респондентів до місцевої влади як на один із найважливіших компонентів успішного реагування на шоки війни. 

Стійкість громад у контексті війни

У 2014 році в рамках євроінтеграції України уряд та парламент розпочали реформу децентралізації. Зміни в законодавстві та практиках функціонування дозволили місцевій владі самостійно розпоряджатися бюджетами, де залишалося 60% від податку на доходи фізичних осіб (ПДФО), та вести активішну локальну політику. Ці кроки стимулювали розвиток громад, зробили їх більш незалежними від держави та сприяли підвищенню інтересу українців до місцевих справ. Важливим наслідком децентралізації є зростання довіри до місцевої влади, яка залишається вищою, ніж до більшості державних інститутів (Arends et al, 2023). Автономія та довіра дозволили місцевій владі швидко ухвалювати рішення в кризових ситуаціях, і ця здатність виявилася вирішальною на початку 2022 року.

Після повномасштабного вторгнення концепція стійкості набула значного поширення. Проте після майже тридцяти місяців великої війни стійкість української держави та суспільства часто сприймається політиками, експертами та громадськістю в усьому світі як даність. Продемонстровану Україною стійкість часто називають «незламністю» (Mathers, 2023) та приписують одночасно інституціям, Збройним силам та суспільству. 

Водночас досліджень стійкості, що фокусуються саме на громадах, небагато. Стійкість громад є комплексним явищем, на яке впливають фінансові та політичні рішення, тому її точне вимірювання має як практичне, так і фундаментально-теоретичне значення. З одного боку, ми маємо розуміти, які саме рішення та політики посилюють стійкість до шоків війни, щоб масштабувати їх, а з іншого, дослідження міждержавної війни містить унікальну можливість посилити чи переглянути наявні теорії.

Одним із важливих інструментів вимірювання стійкості є Індекс сприйняття стійкості громади (IPCR; Kulig, Edge, and Joyce 2008), розроблений на основі Шкали стійкості громад (Community Resilience Scale), яку створили Браун і Куліг (Brown and Kulig 1966/7). Він дозволяє більш точно та сфокусовано виміряти сприйняття стійкості громади та враховує експертні відгуки, зберігаючи цілісність концепції стійкості. Інструмент IPCR містить 11 тверджень. Респонденти оцінювали свою згоду з твердженнями за шкалою від 0 — «Повністю не погоджуюсь» до 4 — «Повністю погоджуюсь». Три виміри шкали та відповідні пункти описані в Таблиці 1.

У цій статті ми спираємося на дані дослідження та аналіз, зроблений на основі цих даних командою Центру соціологічних досліджень, децентралізації та регіонального розвитку KSE Institute (Каракай Д. та ін., 2024). 

Спочатку розглянемо результати оцінки громад за допомогою Шкали сприйняття стійкості, а далі — на довіру до місцевої влади та фактори, які на неї впливають. 

Шкала сприйняття стійкості

Середні значення відповідей респондентів за цією шкалою показані на рис. 1. Респонденти виявилися досить скептичними в оцінці керівництва громади (2,16 із 4) та його бажання дослухатися до жителів (2,17), а також у питанні змін у громаді (2,16). 

Водночас оцінка згуртованості громади була досить позитивною: респонденти переважно вважають, що жителі здатні вирішувати проблеми (2,38), мають спільні цінності (2,50), пишаються своєю громадою (2,53) та активно беруть участь у спільних заходах (2,53). Особливо високо була оцінена відкритість жителів громади до нових ідей (2,83).

Водночас респонденти здебільшого не згодні з тим, що їхнє фізичне середовище негативно впливає на їхнє здоров’я (1,26) або що вони почуваються ізольованими від решти громади чи області (0,91 і 0,94). 

Отже, респонденти виявляють скоріше скептичну позицію щодо керівництва громади, позитивну – щодо її мешканців і загалом позитивну – щодо фізичного середовища й відсутності ізольованості у своїй громаді.

Ми створили підсумкову шкалу, додавши значення для цих 12 тверджень (альфа Кронбаха = 0.85). Шкала лежить у діапазоні від 0 до 48, де вищі показники відповідають вищому рівню стійкості. При цьому для тверджень, що належать до підшкали «Ізоляція та негативний вплив середовища» ми змінили напрямок шкали. Це означає, що чим більше респондент не погоджується з твердженням, тим вищим є значення на шкалі. Водночас на рис. 1 відповіді позначені за «прямою» шкалою, і незгоду з негативним твердженням слід розуміти як позитивний знак.

Аналіз показав статистично значущі відмінності за шкалою сприйняття стійкості між громадами в зоні бойових дій (30,9) і тиловими громадами (30,1), а також між чоловіками (29,8) і жінками (30,7). Тобто мешканці, які вважають свої громади прифронтовими, та жінки, вище оцінюють стійкість своїх громад.

За віком та рівнем доходу статистично значущих відмінностей не виявлено. Водночас респонденти з базовою (31,3) і повною вищою освітою (30,9) мають вищі середні оцінки стійкості, ніж ті, хто має неповну вищу (29,0) чи професійно-технічну освіту (28,9). Крім того, ВПО мають вищу оцінку стійкості (32,1), ніж не-ВПО (30,1). Статистично значущих відмінностей для тих, хто має в сім’ї діючих військовослужбовців чи ветеранів, не виявлено.

Що впливає на довіру до місцевої влади?

Довіра до місцевої влади є ключовим фактором, що визначає стабільність і розвиток громад, особливо в умовах війни. У цьому дослідженні ми операціоналізуємо довіру до місцевої влади як схвалення дій місцевої влади через відсутність запитання про довіру в опитуванні. Ми визнаємо, що підтримка місцевої влади та довіра до місцевої влади є різними поняттями. Однак, враховуючи концептуальну близькість між довірою та підтримкою, вважаємо такий підхід доречним для нашого аналізу. 

Ми прагнемо виявити фактори, які найбільше впливають на рівень схвалення роботи місцевих органів влади (чи довіри до них) у 2023 році. Рівень схвалення ми виміряли за допомогою опитування, використовуючи 4-бальну шкалу від 0 («Повністю не схвалюю») до 3 («Повністю схвалюю»).

Довіра до місцевої влади, як і будь-який соціальний вимір, може залежати від багатьох факторів. Найбільш очевидною та розкритою в науковій літературі є залежність довіри від якості надання послуг (Van de Walle and Bouckaert 2003), підзвітності та можливості участі (Jennings, 1998), ідеологічних та політичних характеристик влади (Christensen et al., 2020) та демографічної структури населення громади (Christensen and Lægreid 2009). Ми перевірили, як ці фактори та оцінка громади за Шкалою сприйняття стійкості впливають на оцінку довіри наших респондентів до місцевої влади. 

Наше дослідження показує, що вище сприйняття стійкості громади підвищує схвалення діяльності міського голови та міської ради навіть після врахування таких змінних, як перебування громади в зоні бойових дій, стать, вік, дохід та освіта респондентів, а також оцінки дій влади, таких як ефективність реагування місцевої влади на кризи та задоволеність громадськими послугами.

Більше того, вплив оцінки стійкості громади (рис. 3 та 4) навіть перевершує ефект від здатності місцевої влади реагувати на кризи та рівня задоволеності громадськими послугами. Якщо прибрати зі шкали твердження «Моя громада має сильне керівництво» та «Лідери моєї громади прислухаються до жителів», які стосуються схвалення певних аспектів роботи місцевої влади, то значущий ефект все одно залишається. Однак він стає таким самим, як ефект від здатності влади реагувати на кризи та рівня задоволеності послугами.

Цікавою виявилася взаємодія між перебуванням громади в зоні бойових дій та рівнем довіри до місцевої влади. У громадах, розташованих у зоні бойових дій, схвалення міського голови в середньому на 0,52 бала вище, ніж у тилових громадах, а схвалення міської ради на 0,24 бала вище (з урахуванням інших змінних). Оскільки йдеться про сприйняття респондента щодо того, чи знаходиться його громада в зоні бойових дій, це може означати, що відчуття загрози мобілізує мешканців і створює відчуття більшої згуртованості з місцевою владою. Водночас ефективність реагування місцевої влади на кризи має більший вплив на її підтримку в громадах у зоні бойових дій. Для тилових громад цей показник не має значущого впливу на підтримку міської ради (рис. 5 і 6).

Подібний патерн спостерігається і у впливі задоволеності громадськими послугами: якість послуг, що надаються місцевою владою, впливає на довіру до неї (підтримку міського голови та міської ради) виключно в тилових громадах (див. рисунки 7 і 8).

Серед соціально-демографічних факторів освіта респондентів відіграє важливу роль: респонденти із середньою освітою оцінюють діяльність місцевої влади більш позитивно порівняно з тими, хто має професійно-технічну, базову чи повну вищу освіту. Також респонденти старше 36 років виявилися більш схильними схвалювати роботу міської ради, ніж молодь віком 18-25 років.

Резюме та висновок

Проведене дослідження показує, що стійкість суспільства в громадах можна вимірювати як за допомогою Індексу сприйняття стійкості, так і за допомогою інших підходів. 

Важливо, що стійкість можна та потрібно систематично вимірювати та відстежувати її зміни, а також ідентифікувати проблемні аспекти як у конкретних громадах, так і в суспільстві в цілому. Це дає змогу бути підготовленим до шоків війни та криз, чого ми не побачили в багатьох громадах в Україні, які вже реагували та вправно адаптувались до цих шоків під час війни. 

На основі відповідей 2 662 респондентів ми побачили, що громадяни найнижче оцінили такі компоненти стійкості як якість керівництва громади та бажання місцевої влади прислухатись до жителів. Оцінки готовності мешканців брати участь у житті громади відчутно вищі. Отже, необхідне посилення комунікації між керівництвом громади та її мешканцями, а також підвищення прозорості та участі громадян у процесах ухвалення рішень. 

Наше дослідження також показує, що довіра до місцевої влади тісно пов’язана зі сприйняттям стійкості громади та залежить від ефективності реагування на кризи та якості наданих громадських послуг. Крім того, вплив якості громадських послуг на довіру до влади сильніше виражений у тилових громадах, тоді як у зоні бойових дій важливіша здатність влади оперативно реагувати на виклики. Цікаво, що респонденти, які вважають свою громаду зоною бойових дій, частіше бачать її як стійку. Це може свідчити про те, що перед обличчям небезпеки українці не втрачають рішучості, а навпаки – об’єднуються. 

Виявлені відмінності між громадами в зоні бойових дій і тиловими громадами, а також між різними соціально-демографічними групами, підкреслюють необхідність врахування цих факторів при формуванні політики. Тому в прифронтових громадах слід перш за все спрямовувати ресурси на підвищення можливості місцевої влади реагувати на кризи. У тилових громадах необхідне забезпечення якісних громадських послуг, адже їхня відсутність підриває довіру до влади та робить громади вразливими. 

Додаток 1. Опис вибірки

1504 респонденти (57,4%) жінки. 342 респонденти (10,5%) є ВПО, 442 (13,6) мають у родині військового, а 150 (4,6%) – ветерана. Розподіл за віком та рівнем освіти наведений у таблиці 1.2

Додаток 2. Результати регресії