Закон 1558-1 Був Прийнятий Опозицією

Закон 1558-1 «Про реструктуризацію зобов’язань по кредитах в іноземній валюті» був запропонований та підтриманий невеликою більшістю де-факто коаліції. Але, як свідчить аналіз VoxUkraine, закон не був би схвалений, якби опозиція не надала голоси, яких бракувало для ухвалення цього  суперечливого закону.

2 липня 2015 року український парламент ухвалив суперечливий закон 1558-1 «Про реструктуризацію зобов’язань по кредитах в іноземній валюті». Закон передбачає, що ті кредити, які були видані українськими банками в іноземній валюті, повинні бути перераховані шляхом заміни іноземної валюти національною за офіційним курсом НБУ на дату укладення кредитного договору. Цей закон практично створює умови для отримання невибіркового неочікуваного прибутку за рахунок банків тими власниками кредитів, які ще не виплатили свої кредитні зобов’язання. Він викликав бурхливу зворотню реакцію громадськості та спільноти експертів. Уряд та президент теж різко засудили цей закон.

У цій статті ми намагаємось ідентифікувати народних депутатів, чиї голоси відіграли вирішальну роль у прийнятті закону, а також тих тих, хто намагався чинити йому опір, голосуючи проти.

Отже, ми визначили, хто у парламенті нележить до де-факто коаліції, яка переважно голосує разом за певні рішення, та до де-факто опозиції, яка переважно голосує проти. До фактичної коаліції належить більшість членів формальної коаліції, але дехто з челнів формальної коаліції голосують так само, як і фактична опозиція. До антиядра належать опозиційні партії. Позафракційні депутати входять як до фактичної коаліції, так і до фактичної опозиції. Також є група депутатів, які не належать ані до де-факто коаліції, ані до де-факто опозиції і можуть голосувати разом з кожною з цих груп. Наш аналіз демонструє, що під час голосування за закон 1558-1 коаліція розділилась і близько 56% її представників проголосували за прийняття цього закону. Проте цих голосів бракувало. Члени парламенту, які, як правило, голосують незалежно від коаліції та опозиції, також розділились, і 58% його підтримали. Розкол у ядрі коаліції – це нетипове явище, у той час як розділення думок серед позафракційних – це нормально. Але голосів де-факто коаліції та позафракційних все одно бракувало, щоб ухвалити цей закон.

Решту голосів забезпечила де-факто опозиція, де трохи більше 50% депутатів підтримали цей закон. Загальна кількість голосів «за» лише на 3 голоси перевищила необхідний бар’єр для ухвалення цього закону. Опозиція продемонструвала атипову поведінку, оскільки її представники зазвичай не голосують за закони, які підтримує коаліція.

Отже, закон був прийнятий, тому що отримав незвичайну підтримку від групи депутатів, переважно опозиційних, котрі зазвичай голосують проти ядра коалації.

Це говорить принаймні про два можливі сценарії: по-перше, можливо, керівництво коаліції і деякі важливі члени опозиції досягнули певного компромісу. Як варіант, лідери коаліції, включаючи спікера, який поставив закон на голосування, ризикнули і запропонували щось прихильникам закону, щоб заспокоїти їх, сподіваючись, що закон не пройде. Цю авантюру саботували члени опозиції, які (несподівано?) подарували голоси, яких бракувало для прийняття закону.

Ходять чутки, що мали місце підкилимні ігри. По-перше, голова президентської фракції проголосував проти і пішов у відставку після прийняття цього закону. По-друге, спікер, який також є членом президентської фракції, двічі виставляв закон на голосування, оскільки закон не був прийнятий з першої спроби. По-третє, спостерігалась цікава закономірність у голосуванні опозиції, до якої ми повернемось нижче.

У всякому разі, кінцевий результат є таким, що коаліція тепер в розпалі скандалу, який було спричинено вирішальними голосами опозиції.

Наш аналіз не використовує номінальну ідентифікацію для того, аби визначити представників коаліції, позафракційних та опозиціонерів. Натомість ми використовуємо кореляційні приклади для демонстрації голосування за останні 120 законів, які були прийняті у Верховній Раді. Ми згрупували членів парламенту, які однаково голосували принаймні у ⅔ випадків. У нас вийшло дві групи, які ми називаємо «де-факто коаліція» та «де-факто опозиція», і решта депутатів, які або корелювали з двома групами з ⅔ виключенням або з обома групами. Графік 1 зображує схему зв’язків між депутатами. Два депутати пов’язані один з одним, якщо їх голоси корелюють один з одним щонайменше в ⅔ випадків.

Ядро в нижній частині зображення формують 233 депутати, які належать переважно до Блоку Петра Порошенка (позначено червоним кольором), «Народного фронту» (зеленим кольором), «Самопомочі» (світло-зеленим кольором), Радикальної партії (рожевим кольором) і «Батьківщини» (темно-червоним кольором). Ми називаємо цю групу «коаліція». Ця група включає в себе кілька позафракційних депутатів (позначено жовтим кольором), але також виключає деяких членів БПП, «Народного фронту», «Самопомочі» та «Батьківщини». Цікаво, що вся Радикальна партія входить до групи коаліції.

Друге, менше за розміром ядро розміщене у верхній частині зображення. Воно складається з 136 депутатів, які переважно входять до «Опозиційного блоку», груп «Відродження» та «Воля народу», або не належать до жодної фракції парламенту. До цієї групи також входять деякі члени коаліційних партій. Ми називаємо цю групу «опозиція».

Врешті-решт, група депутатів, які не входять до складу будь-яких з двох ядер, складається з 55 депутатів. Це в основному позафракційні депутати або члени партій, які входять до складу коаліції.

У таблиці 1 зображено розподіл голосів щодо ухвалення закону 1558-1 в цих трьох групах. Ми класифікували всі голоси, які не підтримали закон, як голоси «проти». Таким чином, у цьому аналізі ми не розділяємо на «ні», «не голосував», «відсутній» тощо. Ми бачимо, що де-факто коаліція розбилась на протилежні групи і лише 130 голосів з 233 підтримали цей закон. Разом з 30 голосами позафракційних депутатів парламенту бракувало ще 66 голосів. Ці голоси забезпечила де-факто опозиція (антиядро). Це інтригуючий момент, тому що, як показує практика, члени де-факто коаліції (ядро) та де-факто опозиції (антиядро) зазвичай не голосують однаково.

Різні депутати демонструють різну частоту відвідувань засідань Верховної Ради. Середня частота відвідувань представників коаліції, опозиції та позафракційних наведена в таблиці 2.

Таблиця 2 показує, що середня частота відвідувань представниками коаліції і позафракційними приблизно однакові – десь між 80% до 90%, хоча частота відвідування представниками опозиції набагато менша і складає 56%.

У таблиці 3 наведено розподіл голосів у ході голосування за закон 1558-1 серед народних депутатів з частотою відвідування вище 80%. Це депутати, які голосують регулярно і для яких співвідношення голосів за останні 120 законів є більш достовірним статистично.

Ми спостерігаємо, що рівень розподілу голосів для де-факто коаліції та позафракційних приблизно на такому ж рівні, як і для народних депутатів з високою частотою присутності відносно усіх депутатів.

А от частота для опозиції відрізняється. Істотно вища частка завсідників від де-факто опозиції відхилилась від їхньої звичної картини голосування і проголосували разом з більшістю де-факто коаліції. Закон не був би прийнятий, якби більшість де-факто опозиції проголосувала би проти більшості де-факто коаліції, як це зазвичай буває. Це спостереження надає додаткову підтримку гіпотезі про те, що вирішальні голоси були надані саме опозицією.

Висновки

Закон 1558-1 розділив більшість парламенту на два ворогуючі табори. Він був запропонований та підтриманий невеликою більшістю де-факто коаліції. Але закон не був би схвалений, якби опозиція не відхилилася від звичайної позиції голосування проти більшості коаліції, і не надала голоси, яких бракувало для ухвалення цього  суперечливого закону.