«Ми не були собою надто довго». Який зв’язок між історією, культурою та державним управлінням?

Більше матеріалів з конференції:

• Дискусія «Майбутнє реформи держслужби в Україні»
• Дискусія «Кадровий голод: кого шукає держава і кого знаходить»
• Дискусія «З нуля та в процесі: досвід побудови та трансформації державних інституцій»
• Дискусія «Ефективність використання публічних коштів»
• Дискусія «Залучення громадськості в бюджетні процеси на рівні громад»
• Ключова промова «Імперії, національні держави та демократії»

CEО Вокс Україна Ілона Сологуб завершила конференцію виступом про те, як культура та історія впливають на державне управління.

Я б хотіла поговорити про дві речі, які прямо не пов’язані з державним управлінням, але які тим не менш на нього впливають.

Перша – це історія. Ми недарма запросили двох ключових спікерів, які дали нам широкий погляд на державу та державне управління – Олеся Хромейчук говорила про історію України, а Жерар Ролан – про політичну історію світу. 

У нашій історії багато травм, які потрібно проговорити, та багато уроків, які ще потрібно вивчити. Ми тільки почали в цьому розбиратися. Але нам знову й знову нав’язують міфи про «братні народи», про «подаровані Сталіним землі», про «незалежність, яка впала з неба» й тому подібне. 

Хоча не всі спроби створити свою державу закінчилися для України вдало, але боротьба за неї не припинялася ні на мить і триває зараз. На жаль, багато українців досі вірять, що в історії, як у казці, неодмінно має бути щасливий кінець. Що  війна припиниться, коли в Росії поміняється влада або коли вона розпадеться. І хоча в історичній перспективі, як зауважив професор Ролан, Російська імперія буде слабнути, проте цей процес може тривати десятиліттями й забрати ще чимало життів. Ми можемо згадати Валерія Марченка і Василя Стуса, яких убила радянська імперія в останні роки свого існування. Можемо згадати сотні тисяч інших людей, які могли б бути з нами зараз, проте їх немає – через Чорнобильську катастрофу, через утримання у психлікарнях, тюрмах і таборах, через виснажливу працю в колгоспах чи недоступність якісної медицини. Ще понад 15 тисяч людей убила з 2014 року вже Росія, яка досі намагається бути імперією.

Друга – це культура. Сьогодні ми з вами мали можливість послухати твори українських композиторів, які були незаслужено забуті, а один із них – репресований. Це наш маленький внесок у той величезний пласт роботи, яку нам усім потрібно виконувати – вивчати, розвивати й підтримувати українську культуру та культуру інших народів, які живуть в Україні – особливо тепер, коли культурній галузі дуже скрутно. Адже культура – це те, що відрізняє нас від інших країн. Те, завдяки чому ми є собою. 

Ми не були собою надто довго. Натомість були чи намагалися бути такими, як всі. Згадайте, як часто вам казали «ти що, особливий?», «тобі що, більше за всіх треба?», «сиди та слухай» і подібні речі. Скільки з нас через це бояться бути особливими та не люблять тих, хто на це наважився? До речі, тим, хто наважився, інколи ставлять пам’ятники та називають на їхню честь вулиці. І тому дуже важливо, як називається вулиця – іменем того, хто розвивав Україну чи того, хто її знищував. І тому важливо не допустити руйнування інституцій з підтримки культури, які були створені чи значно розвинулися за останні роки. Адже підтримка та розвиток культури – це стратегічна інвестиція, у якій держава може та має відігравати ключову роль.

Звісно, уваги потребують й інші інституції та процеси, які відбуваються в країні. Мабуть, всі ми пам’ятаємо висловлювання Леоніда Кучми про те, що він може побудувати таку Україну, яку йому скажуть. Невідомо, чи йому хтось таки про це сказав, чи сам здогадався, але він збудував УРСР. І збудував так добре, що лише з 2014 року ми поступово, з дуже великими зусиллями почали перебудовувати цей конструкт на Україну. Ми у Воксі уважно слідкуємо за реформами. І, на жаль, часто бачимо, як влада намагається «пофарбувати й причепурити» замість того, щоб зробити капітальний ремонт чи збудувати з нуля. Деякі винятки, такі як Прозорро, лише підкреслюють правило. Тобто ми постійно бачимо спроби змінити форму, а не суть. На жаль, багатьох це влаштовує. Бо сутнісна зміна, зміна правил гри, потребує зміни поведінки, тобто певної роботи над собою. А ми не любимо мінятисяі. Тому часто погоджуємось на гарний фасад, не цікавлячися, що всередині. А тоді дивуємося, коли все залишається так, як було.

Тим не менш, за останні сім років Україна дуже змінилася. І це не лише кращі дороги чи центри надання адмінпослуг. Це насамперед люди – тисячі людей, які дуже багато зробили для того, щоб побудувати кращу систему ухвалення державних рішень. Щоб наша країна та її мешканці поступово ставали заможнішими, здоровішими, освіченішими, а також – активнішими громадянами. Це представники органів влади, громадських організацій, міжнародних організацій, які розпочали та розвивають децентралізацію, медичну реформу, реформу освіти, управління державною власністю та публічними фінансами та багато інших реформ. Цим людям потрібна наша підтримка.

Дякую всім, хто був сьогодні з нами та дивився наш ефір. Думаю, що серед вас багато тих, кому, як і нам, більше за всіх треба. Хто звик дивитися вглиб, а не задовольнятися поверховими змінами. Давайте об’єднуватися й разом модернізувати країну. Читайте Вокс, впливайте аналітикою!