Наша ГТС повинна функціонувати за європейськими правилами – інакше її буде контролювати Газпром

Дмитро Науменко, аналітик ГО “Український центр європейської політики”, регулярно оцінює прогрес реформ у сфері енергетики в Україні в рамках проекту Індекс реформ. За чотири роки існування Індексу було ухвалено 58 прогресивних законів та постанов, спрямованих на реформування енергетичного сектору України. 2015 рік був найбільш продуктивним: 32 реформ було прийнято з метою трансформації сфери енергетики. У наступні роки відбувався спад активності.

Наприкінці 2019 року спливає десятирічна угода між Росією та Україною про транзитне постачання російського газу до країн Євросоюзу. Чи є шанс, що вдасться знайти спільну мову з Газпромом щодо цього питання?

На цей процес впливає дуже багато факторів – від геополітики до реформи вітчизняного газового ринку. Зараз ситуація виглядає так, що навряд чи у нас вийде підписати довгостроковий контракт – ймовірніше, це будуть короткострокові опції. Остаточного варіанту наразі не знає ніхто, у травні буде черговий раунд перемовин. У лютому ці перемовини закінчилися нічим: пропозиції європейської комісії невідомі, бо непублічні, Газпром просто хоче продовжити нинішню контрактну модель, а українська сторона виходить з того, що контракт будемо підписувати вже після розділення НАК Нафтогаз.

Чому транзит російського газу через Україну має таке важливе значення?

Це наші доходи – ми заробляємо на транзиті російського газу біля 3 млрд доларів щорічно. З іншого боку для Росії доходи від продажу газу через наш маршрут – теж немаленька сума, і вона підсилює її фінансову позицію.

Є ще і третя сторона – ЄС, якому принаймні на середньостроковому горизонті потрібні додаткові обсяги газу через енергетичну політику зі скорочення рівня викидів. Тут вже йде боротьба на рівні держав-членів – хто з них буде контролювати маршрути постачання. Бюрократи з Брюсселю, у свою чергу, хочуть врівноважити цей непростий баланс інтересів і пропонують своє бачення того, яким чином мають регулюватися ці транзитні маршрути.  

Чому Німеччина так активно підтримує побудову Північного потоку-2?

У Німеччині є довгострокове бачення енергетичного переходу (energiewende) – це перехід до так званого низьковуглецевого суспільства, одним з наслідків якого буде повне закриття вугільної генерації та атомних електростанцій. До моменту, коли Німеччина перейде на 80%-95% енергопостачання з відновлювальних джерел, втрати цих потужностей потрібно чимось замінити. Природний газ розглядається, як bridging fuel – перехідне паливо, і найдешевше його джерело — це російський природній газ.

Є ще інший аспект – глобальної конкурентоздатності. Сполучені Штати мають власне джерело дешевого газу (сланцевого) і відповідно, американські компанії вже зараз мають цю конкурентну перевагу. Німеччина також хоче мати таку перевагу серед європейських країн – якщо вона отримає додаткові поставки російського газу, то зможе посилити конкурентоздатність на глобальній арені, і також отримати додаткові доходи після того, як стане найбільшим газовим хабом у ЄС.

Ми не знаємо, за якою ціною Газпром буде постачати газ до Німеччини. Є припущення, що газ буде дешевим і, відповідно, німецькі компанії можуть витиснути інших гравців з ринку. Тут є сильна комерційна компонента, яка дійсно змушує німців підтримувати будівництво Північного потоку-2, незважаючи на зовнішньоекономічні ризики.

А як щодо Данії, що заборонила прокладати Північний потік-2 через свої територіальні води?

Польша також, скажімо, не дуже рада, і Словаччина – загалом блок країн Східної Європи не підтримує цей проект Росії. Газпром, концентруючи поставки в одному сегменті ринку, може відрізати цей регіон від інших альтернативних поставок – бо російський газ буде дешевшим.

У Данії явного інтересу у російському газі немає, тому що країна майже не використовує природний газ сьогодні і планує відмовитись від використання викопних видів палива у найближчому майбутньому. Данія виходить з панєвропейських інтересів в цьому питанні. Але я думаю, що ця затримка повністю проект не зупинить – просто він піде трошки інакшим маршрутом і на його погодження знадобиться додатковий час.

Як ви думаєте, що буде з рішенням Стокгольмського арбітражу? Чи отримає Нафтогаз кошти від Газпрому?

З однієї сторони, рішення Стокгольмського арбітражу є однією з передумов того, що новий контракт з Газпромом буде підписано. Росія наполягає на врегулюванні питання арбітражу, причому в їхньому баченні “врегулювати” – це скасувати вимогу щодо компенсації. З іншої сторони, Нафтогаз готує новий позов проти Газпрому, який базується на дуже простій ідеї  – якщо Газпром повністю нас обійде і не буде нашу ГТС використовувати, то, відповідно, ці збитки мають бути компенсовані. Насправді, який це буде мати реальний вплив, досить важко сказати – потрібно сконцентруватися на тому, як ми будемо цей транзитний контракт будувати, особливо зрозуміти чи будемо ми мати довгострокову вигоду від використання ГТС.

Також незрозуміло, яким чином Нафтогаз буде стягувати виплати з Газпрому. Є навіть думки, що Україна може отримати частку у Північному потоці-2, що суди арештують певну частину акцій Газпрому у цьому проекті.

Для нового договору Україні потрібно розділити НАК Нафтогаз – тобто зробити анбандлінг. Для чого це потрібно?

З моєї точки зору, це є найважливішою передумовою того, щоб перемовини щодо майбутнього транзитного контракту з Росією завершилися успішно. Чому? Тому що ми маємо вийти на просту позицію – щоб вимоги газової директиви ЄС були повністю впроваджені в Україні і транзит газу здійснювався відповідно до них. Також нам дуже важливо домогтися того, щоб європейські газові компанії (покупці і трейдери) сприймали наш маршрут точно так само, як і інші європейські газопроводи. Всі трубопроводи, які використовуються для постачання газу до ЄС мають бути поставлені в однакові конкурентні умови – щоб не було ніяких викривлень. Транзитний тариф повинен встановлюватися прозорим шляхом, тобто трубою повинна керувати окрема відділена компанія, і всі інші гравці ринку не повинні мати можливості впливати на функціонування ГТС. Це і є основні причини, навіщо потрібен анбандлінг.

А хто буде слідувати за тим, щоб цей новостворений оператор працював прозоро? І чому це виглядає так, ніби уряд та Нафтогаз ніяк не можуть про це домовитися?

Тут є декілька підходів, у європейській практиці їх чотири – з різними варіаціями. Найбільш жорстка модель – це ownership unbundling. У цьому випадку, газотранспортні активи повністю вилучаються зі структури вертикально інтегрованої компанії і передаються іншій компанії, яка контролює і питання власності, і питання операційного управління, і тарифну політику.

Є і інші моделі, які передбачають різні ступені відділення, але обов’язковою вимогою у таких випадках є встановлення тарифів незалежним енергетичним регулятором. Тарифне питання завжди жорстко виноситься за рамки цього процесу.

Ми процес анбандлінгу тягнемо з 2016 року і зараз, коли маємо вийти вже на перемовини стосовно нового транзитного контракту, досі не знаємо, як буде проведене розділення. Спочатку розглядали варіант ownership unbundling, але процес застряг у жорсткому конфлікті між різними групами впливу у Кабінеті Міністрів – суперечки точилися з приводу кого, хто буде де факто володіти майбутньою газотранспортною компанією.

Оскільки зараз ГТС входить до структури НАК Нафтогаз, відповідно, НАК може використовувати вплив на тарифоутворення відповідно до своїх короткотермінових інтересів.

Коли конфлікт з Газпромом дійшов до точки кипіння у 2015 році, то НАК Нафтогаз сказав – ок, якщо Газпром не хоче транзитувати газ після 2020 року, відповідно ми поставимо зараз високий транзитний тариф, який дозволив би амортизувати трубу за 3-4 роки.

Такі ігри з тарифом нікому не подобаються, і європейці хочуть, щоб наш транзитний тариф встановлювався прозорим шляхом, тобто щоб трубою керувала окрема відділена компанія і всі інші гравці ринку не мали можливості впливати на функціонування ГТС. Брюсельські чиновники кажуть – прийміть наше регулювання, разділіть НАК Нафтогаз, виділіть окремого оператора ГТС, і відповідно, ми тоді зможемо піти з цим новим оператором на перемовини.

У лютому 2019 року держави ЄС підтримали рішення про поширення законодавства ЄС на газогони третіх країн – так званий Третій Енергопакет. Як це вплинуло на загальну ситуацію із Північним потоком-2?

Третій Енергопакет, до якого входить Газова Директива ЄС, до недавнього часу розповсюджувався лише на наземні частини газопроводів, які заходять на територію держав-членів ЄС, і лише нещодавно його дію поширено на морські ділянки газопроводів – дякуючи президентству Румунії у Раді ЄС. Але ці поправки розроблені з однією досить цікавою умовою – застосування виключень до правил Третього Енергопакету має приймати та держава член ЄС, на територію якої морський газопровід вперше заходить. У випадку Північного потоку-2 вирішувати, чи застосовувати ці правила, буде Німеччина. Але будь-яке рішення підлягає затвердженню зі сторони Єврокомісії, і якщо Німеччина зможе забезпечити більшість голосів або лояльний склад Єврокомісії, то відповідно, жодних перепон не буде. Якщо ні, то Єврокомісія буде здійснювати тиск на Німеччину і може вимагати принаймні не повного застосування газової директиви, але якихось елементів. Але ці правила спрацьовують не завжди.

Наприклад, Північний потік-1 не потрапив під дію Газової директиви, тому що вона тоді ще не передбачала поширення на морські газопроводи. Але на газопровід-перемичку, так званий OPAL, що доставляє газ з Німеччини на кордон з Чехією і далі до газового хабу Баумгартен – на нього вимога газової директиви розповсюджувалась. Ця перемичка певний час стояла завантаженою лише наполовину, тримаючи броню для інших постачальників. Але Німеччина в односторонньому порядку це скасувала – дозволила використовувати газопровід майже на 100% – і Єврокомісія нічого не змогла зробити. Зараз це питання розглядається у Суді Європейського Союзу, але в цей час OPAL використовується на повну потужність в інтересах Газпрому. Наскільки вистачить у Єврокомісії політичної сили відстоювати правила у випадку Північного потоку-2 – покаже лише практика.

Які ще є ризики для ГТС України, крім побудови Північного потоку-2?

Бо багато точиться розмов про Південний потік-2, але ж будується ще Турецький потік, що також несе ризики для України…

У Росії є досить чітка стратегія диверсифікації транзитних маршрутів, і росіяни не приховують своєї мети повністю обійти Україну як країну-транзитера. Тому виключати ймовірність побудови Турецького потоку у форматі повної потужності, а це 31 млрд куб. м. транзиту на рік, не можна.

Вирішальною стане позиція Туреччини. Тут два варіанти – або Туреччина буде просто транзитною країною, або стане газовим хабом на півдні Європи і буде контролювати всі обсяги газу, які будуть проходити через нашу територію.

Якщо цей потік побудують, то після виведення його і Північного потоку-2, нам залишаться для транзиту лише технічні залишкові обсяги газу. Це ті обсяги, які необхідні ЄС для гасіння пікових стрибків попиту взимку і обсяги газу, які необхідно тримати в газових сховищах на нашому кордоні. Тобто, ми будемо заручниками того, яким буде попит на природний газ в ЄС у довгостроковій перспективі. А це невідоме з невідомих – прогнози відрізняються в рази.

Тому нам важливо досягти того, щоб наша ГТС функціонувала в європейському полі – тому що інакше ії буде контролювати Газпром і маніпулювати маршрутами постачання. А потрібно, щоб європейський споживач обирав: ось такі обсяги газу я хочу отримати з Північного потоку-1, а ось ці я хочу проранзитувати через українську ГТС, а ось ці  – через Південний потік-2, і конкретні обсяги транзиту будуть залежати від конкурентоздатності кожного з маршрутів.

У лютому ви представили Моніторинг виконання Україною угоди про Асоціацію із ЄС за 2014-2018 роки. Які є поступи в енергетиці, чи є прогрес у імплементації директив ЄС?

Енергетичний сектор з точки зору виконання Україною в рамках своїх зобов’язань в рамках Угоди про асоціацію є одним із лідерів. У цьому секторі реформи йдуть – під зовнішнім тиском, але йдуть.  

Якщо говорити про ринок газу, то відбулося відкриття оптового сегменту ринку газу для конкуренції, але роздрібний сегмент залишається монополізованим – тобто ми не можемо сказати, що газовий ринок у нас функціонує повністю за правилами ЄС. Схожа ситуація і на ринку електроенергії, включаючи відновлювану енергетику. Щодо енергоефективності –  ми досягли певного прогресу у програмах підтримки енергоефективності, програма Теплих кредитів недосконала, але працює, запускається Фонд енергоефективності. Є поступи у створенні національної системи енергоаудиту, енергетичної сертифікації будівель. Але досить мало зроблено у сфері енергоефективності у промисловості та у державному секторі.