Податкова Реформа від Мінфіну: «Пласкі» Ставки та Рівні Податкові Правила

У запропонованій реформі йдеться про встановлення єдиної «пласкої» ставки – все по 20%. Однак ідея вирівнювання податкових ставок правильна тільки після аналізу можливих шляхів оподаткування доходу. І «пласка модель» буде діяти, коли всі шляхи даватимуть однаковий результат із погляду витратності, а «законні» шляхи будуть привабливішими з погляду мінімізації ризиків.

Податкова реформа, запропонована Мінфіном, – «пласкі» ставки та рівні податкові правила з погляду податкового навантаження – очима діючого бухгалтера. Минув понад місяць після презентації податкової реформи, а отже, без емоційних вражень був час прорахувати та «звести дебет із кредитом» у запропонованих змінах податкових ставок.

І хоча стосовно запропонованих змін уже були критичні відгуки, ще не було оприлюднено розрахунків, що ми отримаємо від реформи.

Самі по собі цифри не обманюють, але як їх рахувати залежить від того, який спосіб та які принципи підрахунку вибрати.

Стосовно принципів сподобалося те, що у вступному слові до презентації податкової реформи ми почули: «…Саме принципи – це те, що має бути наріжним каменем у податковій реформі. Адже саме принципи пояснюють та визначають, чому ми пропонуємо одне та не погоджуємося з іншим».

З 11 засад податкового законодавства, чинних у Податковому кодексі, Мінфін підкреслив встановлення рівних та справедливих податкових правил, незалежно від сектора економіки, чи від того, фізична ти особа чи підприємець.

На жаль, презентація не надала обґрунтованого огляду того, що саме призводить до порушення або дозволяє порушувати принцип рівності та справедливості. Це, по-перше, недовіра платників до державних інститутів, що підтверджується багаторічним досвідом виживання бізнесу, а тотальна корупція призводить до безвідповідальності платників перед законом. Але й сама нинішня схема оподаткування з діючими податковими ставками є однією з таких причин.

Зрозуміло, що важко бути свідомим та чесним у правовому середовищі, в якому не діє принцип рівності та справедливості. Потрібно встановити такі правила, які стимулювали б їх виконувати.

Отже, реформа пропонує встановлення єдиної «пласкої» ставки – все по 20%. Але чи сприятиме це встановленню рівних правил і чи буде стимулом для їх дотримання? Не вдаючись до аналізу адміністративних змін, розрахуємо деякі показники.

На сьогодні фіскальне навантаження на чисту заробітну плату, з урахуванням усіх податків, які все одно сплачує підприємство, становить близько 55%. Запропонована реформа зменшує навантаження до 40%, а в перспективі до 20%. Це покращення з погляду платника, але чи стимулює це його платити податки?

Фактично лише доволі великі компанії сплачують і можуть собі дозволити витримувати таке податкове навантаження на заробітну плату. Більшість мають мінімальну заробітну плату + «конверт», що дозволяє мінімізувати податки, зменшити соціальні виплати, мати «важелі впливу» на співробітника, бо виплата в конверті залежить від його лояльності до роботодавця.

Скільки становить фактичне податкове навантаження, яке сплачує або готовий сплачувати роботодавець? Усе відносно, але нинішня податкова система дає підприємцеві вибір. Навіщо сплачувати 55% від суми доходу, коли можна, наприклад, вивести кошти на пов’язаного підприємця на єдиному податку та сплатити 4%,  ще й прибуток «оптимізувати»?

Отже, ідея вирівнювання податкових ставок правильна лише після аналізу можливих шляхів оподаткування доходу. І «пласка модель» буде діяти, коли всі шляхи даватимуть однаковий результат із погляду витратності, а «законні» шляхи будуть привабливішими з погляду мінімізації ризиків.

Розглянемо можливі шляхи оптимізації оподаткування доходу, а для порівняння можливих варіантів виберемо загальне фіскальне навантаження від суми маржі – різниці між кінцевою ціною продажу товару/послуги та ціною придбання товару/послуги, без врахування внутрішніх витрат компанії (зарплата тощо). Вибір як бази оподаткування саме маржі від кінцевої ціни є доцільним, оскільки це фактично те, що створює підприємство, його додана вартість. Усі податки та загальне фіскальне навантаження також виразимо як відсоток від маржі.

1. Звичайний шлях оподаткування. Підприємство на загальній системі оподаткування, платник ПДВ. З отриманої маржі від продажу товарів, послуг з урахуванням ПДВ буде сплачено 16,67% – ПДВ (детальні розрахунки у таблиці 1). Без урахування витрат на заробітну плату з податками додатково буде нараховано 14,17% від маржі – податок на прибуток, разом фіскальне навантаження – 30,84% від маржі.

1.1. Якщо у вказаного підприємства витрати на заробітну плату (чисту до виплати) від маржі становлять наприклад 30%, то з урахуванням зменшення суми податку на прибуток отримаємо загальне фіскальне навантаження близько 40% від маржі.

1.2. Фінансовий результат після сплати податку на прибуток розподіляється між власниками у вигляді дивідендів з оподаткуванням за ставкою 5%. За даними варіанта 1.1, дивіденди до розподілу становитимуть 30% від маржі, а податок на дивіденди розрахунково становить 1,5% до маржі. Отже, разом фіскальне навантаження для цього варіанта – 41,5%.

1.3. Якщо для варіанта 1.1. уся маржа витрачається на виплату заробітної плати з податками, то фіскальне навантаження становитиме 16,67% ПДВ від маржі плюс податки на заробітну плату 30% від маржі, що разом створить фіскальне навантаження 46,67% від маржі.

2. Схема «оптимізації маржі». Вивід маржі на ФОП на єдиному податку.

Придбані товари з мінімальною націнкою продаються на пов’язану особу-підприємця – платника єдиного податку. При цьому фактична маржа майже нульова, за ФОП 2 групи сплачується фіксований податок, витрати на заробітну плату також мінімізуються – на рівні мінімальної заробітної плати. Фактичне фіскальне навантаження – від 0% (при використанні ФОП на єдиному податку 2 групи) до 17% при використанні ФОП 3 групи (при маржі 30% від собівартості єдиний податок 4% від обороту становитиме 17% від маржі). Враховуючи те, що доходи ФОП на єдиному податку оподатковуються за фактом сплати коштів, фактичні податки будуть іще менші.

Є також схеми з використанням інших «внутрішніх офшорів» – підприємств на фіксованому сільськогосподарському податку та комбіновані схеми з використанням ПДВ, яке сплачують імпортери, що можна розглядати окремо.

Отже, звичайна (чесна) схема роботи коштує звичайному підприємству від 31% до 47% від доданої вартості (маржі), або від третини до майже половини фактичного доходу.

А тепер перенесемо ці результати з підприємства на економіку в цілому. Загальна маржа всіх підприємств на рівні держави є ВВП, а тому і середнє розрахункове фіскальне навантаження (відношення податків до ВВП) становитиме 31-47% від ВВП. Але це теоретично в разі звичайної роботи підприємств без схем «оптимізації» оподаткування.

Що це означає? Якщо порівнювати зі світовим досвідом, то фіскальне навантаження на економіку понад 40% можуть собі дозволити лише розвинуті економіки.

Так, Німеччина, Велика Британія мають відношення доходів бюджету до ВВП на рівні 40-45%; Франція, Австрія – 45-50%; Данія, Норвегія, Швеція – 55-60%. Але Китай – 35-40%, США – 30-35%, Гонконг, Сінгапур – 20-25% (за даними МВФ, детальніше у таблиці 2).

Може здатися, що значного зменшення податків бюджет країни не витримає, але скільки ж реально сплачується податків в Україні? Беремо знову до рук калькулятор.

Треба зауважити, що при розрахунку моделі податкового навантаження бралася модель з урахуванням ПДВ, податку на прибуток, податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, тому що це фактично ті податки, які майже пропорційні ВВП (через те що база оподаткування близька до доданої вартості) в моделі, що розглядається. Податки на майно, рентні податки, акцизи та інші  збори, що пропорційно не залежать від ВВП, у вказаній моделі не враховуються. Так, наприклад, за даними казначейської служби, вказані податки за 2012 рік становили: ПДВ – 138 млрд грн, податок на прибуток – 55 млрд грн, податок на доходи фізичних осіб – 58 млрд грн, єдиний соціальний внесок – 159 млрд грн. Якщо взяти останній докризовий рік (2012), то ВВП тоді становив 1408 млрд грн. Відношення цих податкових надходжень до ВВП – 29%. Якщо врахувати, що приватні підприємства фактично несуть менше фіскальне навантаження, ніж державні, то реальне фактичне фіскальне навантаження становитиме близько 24%; це значення й використовується для розрахунку далі.

Отож ринок насправді давно вибрав для себе реальну податкову ставку, яку він готовий сплачувати: 24%. Треба бути чесним до фактичних результатів і визнати, що без встановлення однакових правил оподаткування з реальним фіскальним навантаженням реформа буде профанацією. Причому всі шляхи оподаткування або «бізнес-схеми» з фінансової витратності мають бути однаковими.

Які податкові ставки мають бути, щоб загальне фіскальне навантаження для будь-яких варіантів становило реальні 24% від маржі або доданої вартості на кожному етапі?

Якщо взяти за незмінну ставку ПДВ 20% (а ПДВ на цей час адмініструється найкраще), то для розглянутого варіанта 1 ставка податку на прибуток має дорівнювати 8,8%, округляємо в більшу сторону – 10%.

Для варіанта 1.2 ставка податку від чистої заробітної плати розрахунково має дорівнювати 9,65% від чистої заробітної плати, округлюючи в більшу сторону – 10%.

Для варіанта 1.1, при розрахованих раніше ставках податку на прибуток та на заробітну плату 10%, загальне податкове навантаження досягне 24,67%.

Для варіанта 1.2, враховуючи що дивіденди – майже та сама зарплата для власників, справедливим буде встановити податкову ставку як і для заробітної плати – 10%.

Що слід змінити, щоб для схеми варіанта 2 або для інших варіантів «оптимізації» вийти на загальне оподаткування 24%?

По-перше, це адміністративні заходи – прибрати можливість оптимізації за рахунок платників єдиного податку, наприклад, як зараз для першої групи – дозволити працювати тільки на ринках або надавати послуги населенню; оподатковуватися такі доходи мають на рівні заробітної плати, як запропоновано – 10%.

Підприємці, що працюють із юридичними особами, повинні працювати з ними на рівних умовах – вести бухгалтерський облік, розраховувати фінансовий результат із метою оподаткування та сплачувати ті самі податки.

Отже, якою реформу в цифрах бачить людина з калькулятором:

• Усім рівні обов’язки та можливості щодо оподаткування, скасування пільг.
• Встановлення максимального фіскального навантаження на бізнес – 24% від створеної доданої вартості.
• Ставки оподаткування ПДВ – 20%, заробітна плата, дивіденди – 10%, податок на прибуток – 10%, єдині для всіх.
• Реформа спрощеної системи оподаткування – ліквідація податкових офшорів.