Соціальне Підприємництво як Неоціненна Необхідність для України

Соціальні підприємці – це новатори, які використовують інноваційні ідеї та різні ресурси для вирішення соціальних проблем. Їхня діяльність поширюється на такі галузі, як освіта, охорона довкілля, боротьба з бідністю, захист прав людини тощо. 

Вважаємо, що Україна має всі шанси розвивати у себе цей напрям. У нас уже є соціальні підприємці, які намагаються здійснювати цю діяльність і роблять це доволі ефективно. Але на жаль, вони залишаються невідомими для більшості.

Поняття «соціальне підприємництво» відносно нове й незрозуміле для більшості українців, хоча Європа з ним знайома вже кілька століть, а науковці вважають, що саме за соціальним підприємництвом стоїть майбутнє.

Соціальні підприємці – це новатори, які використовують інноваційні ідеї та різні ресурси для вирішення соціальних проблем. Їхня діяльність у результаті приводить до стійких позитивних соціальних змін і поширюється на такі галузі, як освіта, охорона довкілля, боротьба з бідністю, захист прав людини тощо.

Вважаємо, що Україна має всі шанси розвивати у себе цей напрям. У нас уже є соціальні підприємці, які намагаються здійснювати цю діяльність і роблять це доволі ефективно. Але на жаль, вони залишаються невідомими для більшості.

Останні тенденції в економічному мисленні сконцентровані на тому, що людські ресурси є основними факторами виробництва, а найефективніші інвестиції – інвестиції в людський капітал. Стратегічною перспективою сталого й динамічного соціально-економічного прогресу держав світу стає соціально орієнтований розвиток, одним із головних генераторів якого можуть і мають стати соціальні інновації. До таких інноваційних технологій належать неординарні способи вирішення соціальних проблем, які не мали аналогів у минулому. Саме соціальне підприємництво є тією соціальною інновацією, що служить механізмом соціальних перетворень і сталого розвитку в контексті як прибуткової, так і неприбуткової підприємницької діяльності. Про соціальне підприємництво в Україні заговорили ще на початку 2000-х. Однак досі навіть представники бізнесу погано розуміють механізм його дії. Вони не розгледіли в ньому потенціал для себе та дієвий інструмент вирішення суспільних проблем. Тим паче не усвідомлюють переваг соціального бізнесу влада та суспільство.

Хоча термін «соціальне підприємництво» порівняно новий, саме явище має давню історію. Терміни «соціальне підприємництво» і «соціальний підприємець» уперше згадуються у 1960-х в англомовній літературі, присвяченій питанням соціальних змін [1, стор. 2]. Вони стали широковживаними у 1980-х, зокрема завдяки зусиллям Білла Дрейтона, засновника компанії «Ашока». Серед тих, чия діяльність може слугувати зразком соціального підприємництва, згадаємо Флоренс Найтінгейл – засновницю першого училища для медсестер у Великій Британії; Роберта Оуена – засновника кооперативного руху; Вінобу Бхаве – засновника індійського руху «Земля в дар». У ХІХ та ХХ століттях деякі з найуспішніших соціальних підприємців сприяли поширенню інновацій, корисність яких оцінили так високо, що вони були впроваджені в національних масштабах за підтримки держави чи бізнесу.

Найпоширеніше визначення соціального підприємництва належить Грегорі Дізу, який виділив п’ять факторів, що його визначають [1, стор. 3]:

• прийняття на себе місії створення і підтримки соціальної цінності (блага);
• виявлення й використання нових можливостей для реалізації вибраної місії;
• здійснення безперервного процесу інновацій, адаптації та навчання;
• рішучість дій, не обмежена географічним розміщенням ресурсів;
• висока відповідальність підприємця за результати своєї діяльності – як перед безпосередніми клієнтами, так і перед суспільством.

Тож соціальне підприємництво – це заснована на самоокупній основі господарська діяльність із виробництва соціально значущого продукту або послуги із застосуванням інноваційних рішень, які перетворюють на користь суспільства саму послугу та/або механізми її економічної реалізації. Кінцева мета якої – не лише отримання прибутку, а й виробництво продукту або послуги, призначеної для вирішення суспільної проблеми [1, стор. 2].

Соціальне підприємництво виникло як відгук на хронічні соціальні проблеми: безробіття, бідність, роз’єднаність громади тощо. Соціальні підприємства покликані задовольнити ті потреби членів громади, які не може задовольнити державний сектор, а приватний – ігнорує. Саме це є нішею для діяльності соціальних підприємств. Саме місцеві громади отримують основну користь від розвитку соціального підприємництва. Соціальне підприємництво допомагає надавати державні послуги в новий спосіб та задовольняти потреби громади; створювати робочі місця; збагачувати професійний досвід людей, які працюють на соціальних підприємствах, задля подальшого працевлаштування за сучасних ринкових умов; розвивати громади, залучаючи до громадського життя соціально вразливі та маргіналізовані групи населення, забезпечуючи їхніх членів роботою; розширювати активність громадян, які можуть самостійно вирішувати свої проблеми та брати відповідальність за своє життя; посилювати увагу до соціально незабезпечених груп населення, не стільки надаючи їм благодійну допомогу, скільки забезпечуючи їх корисною соціально значущою роботою; відроджувати сільські та міські території та поліпшувати їхню соціальну інфраструктуру тощо.

Серед прикладів соціального підприємництва, що орієнтоване на створення соціальної цінності для споживачів, наведемо діяльність компанії D.light design, Inc. Компанія була заснована в 2007 році з місією забезпечувати бідне населення Індії, що не має доступу до електропостачання, доступними освітлювальними приладами, які працюють на сонячній енергії. Продукція компанії замінює газові лампи на альтернативні джерела світла, дозволяє людям заощаджувати значні кошти, запобігає пожежам з необережності, зменшує негативні екстерналії із забруднення довкілля викидами двоокису вуглецю. Результати діяльності цієї компанії вражаючі – її продукцією користуються понад 2,2 мільйона дітей шкільного віку, що дозволило зменшити викиди 276 000 тонн двоокису вуглецю та заощадити користувачам понад 100 млн доларів США витрат на енергію [3, стор. 36].

Головні відмінності соціального підприємництва від благодійної організації та традиційного бізнесу представлені у табл. 1.

Соціальне підприємництво перебуває на межі традиційного підприємництва та благодійності. Соціальне підприємництво бере від благодійності соціальну спрямованість діяльності, а від бізнесу – підприємницький підхід.

Слід відзначити, що діяльність соціальних підприємств є вигідною для макроекономічного розвитку кожної країни, оскільки ця діяльність дає можливість зменшити частину державних витрат на вирішення проблем соціально незахищених людей, їх працевлаштування та суспільної адаптації.

Соціальне підприємництво має такі компоненти:

• соціальна проблема, яка тривалий час існує в суспільстві через обмежений доступ певної цільової групи до фінансових та політичних ресурсів для її вирішення;
• розробка та впровадження механізму інноваційного вирішення проблеми, яка порушує стабільний, але несправедливий баланс;
• створення нового, стійкого балансу, що вивільняє ресурси для згаданої цільової групи і передбачає краще майбутнє не тільки для цих людей, а й для суспільства загалом.

Соціальне підприємництво – це діяльність, орієнтована на три напрямки:

Основна відмінність між підприємництвом та соціальним підприємництвом – не в площині мотивації, а у сфері характеристик цінності, що виробляється. У разі звичайного підприємництва це ринкова цінність, яка може бути виражена в категоріях доходу і прибутку. У разі соціального підприємництва це цінність, що виражається в перевазі, яку одержує значна частина суспільства або суспільство в цілому від виробленої соціальним підприємцем «великомасштабної трансформації», тобто в набутті суспільством нових рис, що відповідають вимогам часу. При цьому цільовими групами, яким призначена «цінність», служать найменш захищені та найменш благополучні верстви населення, що не мають фінансових ресурсів або політичних важелів для досягнення «одержуваної в результаті трансформації цінності» власними силами.

Соціальне підприємництво – це насамперед бізнес. Проте, на відміну від традиційного, створюється зокрема й задля вирішення суспільних проблем (Рис. 2). Серед найважливіших науковці виділяють:

• вирішення проблем малих груп, шляхом допомоги у подоланні соціальної ізольованості, працевлаштування людей з обмеженими фізичними та психічними можливостями, безробітних, представників груп ризику;
• знаходження шляхів для реформування державних соціальних послуг, результатом чого є створення нових видів сервісу, які залишаються поза увагою звичайного бізнесу через малоприбутковість, брак належної професійної підготовки;
• зниження навантаження на місцеві бюджети у вирішенні суспільних проблем.

Нині в Україні є організації, котрі підтримують соціальне підприємництво: Український фонд підтримки підприємництва, Міжнародний фонд «Відродження», Сокальська агенція регіонального розвитку, Благодійний фонд «Благовіст», Благодійне підприємство «Перлина Буковини», Благодійна організація «Центр допомоги дітям-інвалідам» та інші. Усі ці громадські організації сприяють популяризації в нашій країні соціального підприємництва.

Починаючи з 2010 року реалізується проект «Сприяння розвитку соціального підприємництва в Україні» в пілотних регіонах, а саме у Львівській та Донецькій областях, зусиллями Британської Ради в Україні, Фонду Східна Європа, PricewaterhouseCoopers в Україні, «Ерсте Банку» та Міжнародного фонду «Відродження» за сприяння Erste Stiftung та Українського фонду підтримки підприємництва. У межах проекту «Сприяння соціальному підприємництву» створюються спеціальні центри, що надають соціальним підприємствам комплексну підтримку в започаткуванні та розвитку їхньої діяльності, проводять тренінги та навчання соціальних підприємців, здійснюють просвітницьку роботу [3, стор. 39].

На нашу думку, основними причинами непопулярності соціального бізнесу в Україні можна вважати такі:

• вкладання основних коштів у ГО, а не у підприємницьку особистість. За своєю природою громадські та благодійні організації є неприбутковими. Тобто ці структури можуть мати досвід підготовки та виконання проектів, фінансованих міжнародними договорами, але це не є ознакою наявності вміння вести бізнес, заробляти прибутки;
• залучення коштів із грантів на ведення діяльності соціального підприємництва. Вадою цього є неможливість гранту стимулювати бажання заробляти гроші, оскільки отримані активи не потрібно повертати. Як наслідок – немає страху перед збитками, не стовідсоткове вкладання в роботу.

Ми вважаємо, що для активізації розвитку соціального підприємництва в Україні потрібне:

• прийняття закону про соціальне підприємництво, яким було б визначено чіткі критерії соціального підприємництва та створено правові механізми підтримки соціальних підприємців;
• поширення інформації про соціальне підприємництво через ЗМІ;
• створення спеціальних кредитних і позикових програм для залучення фінансових коштів на початковому етапі розвитку соціального підприємництва;
• започаткування програм підприємницького навчання охочих для реалізації діяльності у сфері соціального підприємництва;
• збільшення соціального капіталу для зростання рівня взаємодовіри та взаємодії у суспільстві.

Висновок

Розвиток соціального підприємництва в Україні – це тривалий процес, масштаб і темпи якого неможливо прогнозувати, що пояснюється децентралізованим характером цих процесів. Однак значний негативний вплив на поширення соціального підприємництва в Україні спричиняє брак нормативно-правової бази, що регулювала б діяльність соціальних підприємств, а також незначний обсяг інформації в ЗМІ про діяльність численних підприємців-ентузіастів. Відповідно до законодавства, у більшості європейських країн державні органи (особливо на місцевому рівні) можуть надавати привілеї соціальним підприємствам задля підтримки їхньої соціальної місії [7, стор. 24].

Незважаючи на те, що нині в Україні чимало організацій підтримують соціальне підприємництво, вони недостатньою мірою сприяють його популяризації в нашій країні [3, стор. 38].

Цей процес можна прискорити шляхом проведення активної соціально-економічної політики, розгляду формування соціального підприємництва як важливого самостійного напряму політики соціально-економічних реформ. Саме нарощення активності громадян через створення соціальних підприємств, їхня співпраця з владою дозволить розпочати в Україні вирішення такої надзвичайно актуальної проблеми, як побудова соціальної держави та громадянського суспільства.

Список використаних джерел