Реформа цифровізації супроводжується поширенням міфів та конспірологічних теорій. Деякі з них виникають через брак інформації, інші ж використовуються як інструмент маніпуляцій. Втім, аналіз впровадження цифрових сервісів показує іншу картину: вони дозволяють знизити корупційні ризики та зробити роботу держави прозорішою, а послуги для громадян — доступнішими. Тож важливо відокремлювати реальні ризики від вигаданих загроз.
Реформа цифровізації — перенесення наявних послуг і сервісів у цифровий формат, а також розробка нових цифрових інструментів для збільшення економічної ефективності, результативності та якості взаємодій між державою, бізнесом, громадянами. В Україні вона триває понад десятиліття і залишається серед реформ, які українці вважають найбільш корисними для суспільства.
Серед ключових факторів, що прискорюють реформу — кращий доступ населення до інтернету, підвищення цифрової грамотності українців, ініціативність бізнесу у розробці нових цифрових сервісів. Усе більше людей користуються державними онлайн-платформами, і компанії активно переходять на електронний документообіг.
Проте, навіть попри загальну підтримку, страхи та упередження залишаються помітною частиною суспільного дискурсу. Однією з головних причин, чому українці не користуються держсервісами онлайн, є недовіра до електронних платформ. Значною мірою вона пов’язана з цифровою нерівністю: частина громадян досі не має стабільного доступу до інтернету або достатніх навичок користування онлайн-сервісами. Свою роль відіграє й низька поінформованість про права користувачів у цифровому просторі — багато людей не розуміють, як захищені їхні дані і як ними розпоряджаються онлайн-сервіси. Усе це посилюється психологічною втомою від постійного перебування в онлайні.
Низька довіра до державних інституцій сповільнює навіть найуспішніші цифрові рішення, оскільки громадяни сумніваються у захисті своїх персональних даних. Ці побоювання загострюються під час війни, коли нестабільність енергопостачання та зростання кіберзагроз ставлять під сумнів надійність онлайн-сервісів. Крім цього, стрімкий розвиток ШІ викликає занепокоєння щодо можливих маніпуляцій інформацією.
Такі побоювання властиві не лише українцям. Разом із поширенням цифрових технологій у всьому світі зростають страхи, пов’язані з безпекою даних, приватністю, можливостями стеження й втрати контролю над особистою інформацією. Так, хоча більшість європейців (73%) визнає, що цифрові сервіси спрощують життя, чимало з них побоюються зловживання персональними даними (46%) і дезінформації (45%). Рівень довіри безпосередньо залежить від почуття безпеки: 79% європейців переконані, що кращий захист даних зробить онлайн-сервіси зручнішими, і 39% зазначають, що це спонукатиме їх частіше користуватися цифровими інструментами. Подібні настрої і в США, де більшість громадян занепокоєні тим, як бізнес і держава використовують їхні персональні дані, а особливо — інформацію про дітей.
Ці міркування безпосередньо впливають на темп цифрової трансформації: чим вищий рівень довіри до технологій, тим активніше бізнес упроваджує цифрові рішення, а держава — розвиває сервіси на основі даних. Натомість неврегульовані ризики, часті технічні збої чи випадки шахрайства знижують довіру до цифровізації. Та гальмувати розвиток можуть не лише реальні загрози, але і уявні.
Технофобські теорії vs цифровізація
Страхи навколо впровадження нових технологій не є виключно українським явищем. Так, у Великій Британії поширювали фейкові новини про те, що мережа 5G переносить COVID-19. А також заявляли, нібито цей тип зв’язку послаблює імунну систему, що робить людей більш вразливими до зараження вірусом.
Україну ця конспірологічна теорія теж не оминула: користувачі українського сегменту соцмереж поширювали міфи про критичну шкоду 5G для здоров’я. Та ВООЗ повідомляє, що жодних негативних наслідків від впливу 5G-сигналу на організм людей не було зафіксовано. Дослідники визначають цей тип зв’язку (як і будь-який інший, яким ми наразі користуємося) як безпечний.
Окрім загальних тенденцій, в Україні існує локальний контекст, пов’язаний з розвитком власних продуктів цифровізації, точніше — з їхньою безпекою та нібито прихованими цілями.
Наприклад, у соцмережах поширювали фейкові скриншоти застосунку «Резерв+», які начебто свідчать, що громадянам за кордоном надсилатимуть повістки електронною поштою. Та насправді додаток не містить такого сповіщення — натомість він повідомляє, що ТЦК та СП може зв’язатися із громадянами України за кордоном електронною поштою для оновлення даних. На фейкових скриншотах помітні явні ознаки редагування, як-от інший колір шрифту.
Фейковий скриншот з додатку «Резерв+»
Скриншот зі сторінки заповнення даних у застосунку «Резерв+»
Це наочний приклад, як недостатнє розуміння функцій цифрових сервісів і побоювання за власну безпеку використовують, щоб змусити людей повірити у відверто неправдиву інформацію.
Інший стовп майбутнього «цифрового концтабору», на думку користувачів соцмереж, — повна цифровізація фінансів. Наприклад, у соцмережах поширювали інформацію, нібито в Україні невдовзі заборонять користуватися готівкою. Це, мовляв, підтверджує, що Україна — «соціальна лабораторія», де тестують те, що інші уряди хотіли б запровадити у себе.
Конспірологи часто посилаються на «всесвітні змови» міжнародних організацій, які начебто вимагають таких нововведень. Наприклад, поширювали тезу, що Всесвітній економічний форум нібито закликав уряди терміново відмінити готівку й запровадити систему соціальних кредитів «у китайському стилі». А насправді ВЕФ лише опублікував аналітичний звіт про розвиток цифрових валют у світі — без жодних закликів чи вимог.
В Україні готівку не забороняли — йшлося лише про обговорення можливості поступового переходу до безготівкової економіки, а не про ухвалене рішення. НБУ заявляло, що повна відмова від готівки неможлива під час війни, коли громадяни повинні мати доступ до готівкових коштів на випадок надзвичайних ситуацій, як-от блекаутів.
Подібні фейки виникають через нерозуміння: публічне обговорення можливих реформ не означає їх негайного впровадження. Будь-які зміни у фінансовій системі проходять кілька етапів — від аналізу та пілотного тестування до законодавчих рішень і широкого впровадження. Отже, якщо в інфопросторі з’являється нова ідея, це означає початок обговорення її доцільності, а не те, що її запустять уже «завтра».
Одним з компонентів розвитку цифровізації державних послуг є освіта. Тема захисту персональних даних дітей особливо чутлива, тому чи не найбільше міфів з’являється навколо застосунку Мрія.
Наприклад, у соцмережах поширювали інформацію, нібито Мрія визначає «пріоритет життя» для українських дітей і перетворює їх на об’єкти цифрового контролю. Проте це нічим не підкріплені домисли. Мрія не збирає про дітей якусь чутливу інформацію, яку держава раніше не знала — застосунок отримує доступ до таких даних, як ім’я, дата народження чи номер картки платника податків. Усі ці відомості і так є у державних реєстрах.
Конспірологи наполягають: застосунок встановлюватиме, як батькам спілкуватися з дітьми. Це начебто «вириватиме» дітей у батьків та зробить їх «біороботами». Проте після запуску та використання застосунку стало очевидно, що він ніяк не регулює комунікацію між батьками та дітьми. Мрія лише надає можливість вчителям та батькам контактувати один з одним усередині застосунку: вчителі ведуть журнал з балами, відвідуванням та навчальними планами, а батьки можуть, відповідно, слідкувати за динамікою балів дітей, їхньою відвідуваністю, домашніми завданнями. Отже, і тут страхітливі заяви не підтвердилися.
Коли технології стають інструментом обману
Острах цифровізації нерідко виникає з власного негативного досвіду користувачів. Наприклад, людина може спробувати скористатися цифровою послугою, але через технічні неполадки чи інші проблеми не отримує очікуваного результату. Тож користувач починає сприймати цифрові сервіси як марні або ризиковані та відмовляється від них.
Ще серйознішим джерелом занепокоєння стає шахрайство. Часто зловмисники прикриваються наданням цифрових послуг, аби заволодіти коштами або персональними даними. За даними опитувань, в Україні 11,1% дорослих зазнали фінансових втрат через крадіжки, шахрайські повідомлення або підроблені вебсайти. Серед підлітків схожий показник — 10,9%. Крім цього, 6,6% опитаних дорослих ставали жертвами зламу соціальних мереж. Серед підлітків ця цифра складає 14,8%.
Ми неодноразово фіксували приклади подібних схем, часто пов’язаних із темою війни та соціальних виплат — адже на фоні страху та невпевненості такі хитрощі стають найдієвішими.
Наприклад, ще з 2022 року у мережі поширювали інформацію, нібито кожен українець може отримати компенсацію через «Єдиний компенсаційний центр повернення невиплачених грошових коштів», який начебто працював через платформу «єДопомога» у партнерстві з Мінсоцполітики. Але такої виплати не існувало, і в Україні немає такого центру. Далі шахраї обіцяли виплати у 6500 грн за програмою «єПідтримка» і субсидію у розмірі 7300 грн на покриття витрат за вимкнення світла. Також вони створювали телеграм-чатботи, які копіювали айдентику офіційного чатбота Дії, але мали іншу назву та опис.
У всіх випадках шахрайські сайти мімікрували державні програми та використовували посилання для викрадення персональних даних. А де не для цього, то щоб накрутити підписників анонімним телеграм-каналам, у яких поширюють неперевірені новини — потік яких теж підриває довіру до електронних інструментів, особливо серед людей похилого віку.
Цифровізація — невигідно?
Інший міф про цифровізацію воєнного часу полягає в тому, що вона нібито занадто дорога і стає тягарем для бюджету та бізнесу. Часто можна почути, що електронні сервіси чи онлайн-закупівлі — це розкіш у воєнний час. Проте навпаки, цифрові рішення допомагають економити гроші та час.
Наприклад, у сфері закупівель поширений міф, що електронні майданчики обходяться надто дорого. Але насправді замовники можуть виставляти тендери безкоштовно, а постачальники оплачують лише участь. Є навіть пакети, які дозволяють брати участь у тендерах без плати за кожну процедуру.
Частина українців не користується цифровими сервісами через побоювання, що вони надто складні або потребують додаткових дій. Часто це зумовлено низьким рівнем цифрових навичок та тим, що комунікація про нові державні послуги просто не доходить до всіх користувачів: люди не знають, як працює сервіс або які можливості він відкриває. Через це легко закріплюються фейки, що підміняють реальність.
Наприклад, у мережі поширювали твердження, нібито щоб обміняти старі права на нові, потрібно перескладати водійський іспит. Насправді ж, відповідно до постанови Кабміну, посвідчення водія можна обміняти без складання будь-яких іспитів.
Інший поширений фейк — буцімто якщо водій прописаний у тимчасово окупованому місті та загубив права, нові отримати неможливо. Проте та ж постанова Кабміну прямо передбачає: обмін посвідчення здійснюється незалежно від зареєстрованого місця проживання.
Поширення таких міфів формує уявлення, що онлайн-послуги складні або недоступні, через що люди продовжують звертатися до ЦНАПів, навіть коли ту саму довідку можна отримати онлайн у кілька кліків. У результаті частина населення сприймає цифровізацію як зайву бюрократію, тоді як насправді вона створена саме для її зменшення — щоби спростити доступ до державних послуг, а не ускладнити його.
Цифровізація розвивається в умовах повномасштабної війни, що закономірно супроводжується підвищеною увагою до питань безпеки та приватності. Частину суспільних побоювань посилюють технічні збої, шахрайські схеми або поодинокі випадки зламів, які формують відчуття вразливості цифрової інфраструктури. Попри це, цифрові сервіси вже довели свою ефективність у кризових умовах — вони спростили доступ до державних послуг і забезпечили сталість управлінських процесів навіть під час війни.
Для зниження рівня недовіри до реформи цифровізації необхідно системно посилювати кіберзахист, підвищувати цифрову обізнаність користувачів і регулярну комунікацію щодо функціоналу сервісів, їхніх меж та принципів обробки персональних даних. Відкритість, передбачуваність і зрозумілі правила взаємодії з цифровими системами мають стати ключовими чинниками формування впевненості суспільства у безпечності цифрової держави.
У комунікації важливо зміщувати акценти з технічних характеристик сервісів на користь користувацького досвіду — акцентувати на конкретних перевагах, зрозумілих широкій аудиторії, як-от економії часу. Цифрові інструменти мають сприйматися не як обов’язковий або контрольний механізм, а як інструмент підвищення зручності та ефективності. Такі меседжі сформують розуміння, що цифровізація — це не додаткове навантаження, а спосіб зменшити стрес і спростити повсякденні взаємодії з державою.
Матеріал створено ГО «Вокс Україна» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Вокс Україна» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.
Застереження
Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
