Майбутнє Збройних Сил України: Контрактна або Гібридна Армія

На прикладі Норвегії, я стверджую, що гібридна модель, тобто поєднання військового обов’язку та контрактної армії може бути прийнятною для України. Я проаналізую аргументи «за» і «проти» призову в армію і надам практичні пропозиції щодо реформування армії в Україні.

«Армія повинна негайно перейти на контрактну основу», – написав у соцмережі Facebook міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков. Вже кілька років у публічних дискусіях піднімається питання, що Збройні сили України (ЗСУ) повинні повністю відмовитись від обов’язкового проходження військової служби і перейти на контрактну основу. Навесні 2013 року планувалась остання призовна кампанія, але анексія Криму та конфлікт на Сході країни змусили уряд відновити призиви в лави ЗСУ.

Однією з причин, чому Аваков підтримав скасування строкової військової служби, є незадовільні результати призовних кампаній, а також численні зловживання владою з боку військового керівництва і загальна думка про неефективність строкової військової служби.

Прихильники цієї думки дуже часто говорять про те, що переважна більшість західних країн відмовилася від обов’язкової військової служби. Тим не менш, всупереч цій поширеній думці, вона все ще існує в таких країнах Європи, як Норвегія, Данія та Фінляндія. Норвезька система поєднує в собі професійні збройні сили і війська, що сформовані з призовників. Щоб було простіше, я назву таку систему «гібридною моделлю». На даний момент в Україні існує саме така система, так як у лавах ЗСУ служать і призовники, і професійні солдати, тобто ті, які підписали військовий контракт.

Військові реформи можуть бути здійснені без скасування військового обов’язку, і на мою думку, що на це є вагомі причини.

«Не» застаріла система

Норвегія, будучи членом НАТО, є однією з небагатьох європейських країн, де продовжує діяти обов’язкова військова служба. Солдати, що приймали участь у військових операціях за кордоном, повинні пройти додатковий рік навчання і підписати робочий контракт. Батальйон «Телемарк», спеціальний армійський підрозділ, в основному бере участь у операціях закордоном і є прикладом бойової групи, де служать тільки професійні солдати, які були призвані на службу, а потім вирішили залишитися в армії.

У 2014 році Норвегія ввела обов’язкову військову повинність і для жінок. Міністр оборони Норвегії Іне Еріксен Сорейде підтримала цю реформу, і підкреслила, що це дозволить вибрати найкращих і найбільш вмотивованих солдатів серед обох статей, що, в кінцевому підсумку, дозволить поліпшити якість збройних сил країни. Вона також зазначила, що призов на військову службу в армію необхідний для підтримки контакту з суспільством, і що він є важливою частиною соціального контракту між державою та її громадянами.

Депутат від Норвезької робочої партії (норв: “Arbeiderpartiet”) Лаіла Густавс підтримала законопроект і зазначила, що в принципі існує ймовірність примусово призвати невмотивованих молодих людей, але на практиці норвезькі збройні сили стали більш ретельно вибирати призовників, тому «в збройні сили призивають найбільш вмотивованих молодих людей». Така «слабка модель», де в 2012 році близько 14% покликаних були мобілізовані, також наводилася як приклад у публічній дискусії у Швеції.

Роль призовників

Хеннінг Соренсен наводить три ідеальні причини для використання призовників (див. нижче модель [1]). На національному рівні призовники використовуються або з «демократичною метою», тобто з метою поліпшення військово-цивільних відносин, наприклад, за допомогою навчання новобранців, інформуючи їх про важливі соціальні цінності і т.д., або з «метою стримування». Стримування відноситься до можливого використання призовників для захисту країни від зовнішнього агресора, у той час як розгортання військ за кордоном включає в себе безліч функцій, таких як участь у міжнародних операціях та операціях Корпусу Миру та ін. Нижче я покажу, наскільки ці цілі наразі актуальні для України.

1. Демократична функція в Україні

Військовий обов’язок ліквідує розрив між військовими та цивільними, бо він об’єднує націю не тільки по вертикалі (військових і цивільних), але й по горизонталі (тих, хто коли-небудь служив в армії). Наприклад, «в Німеччині після падіння Берлінського муру виступали на захист обов’язкового несення військової служби, так як вона сприяла об’єднанню чоловіків зі східної та західної частини країни» [2]. В українському випадку, де існує безліч суперечок на регіональному та/або мовному ґрунті, добре організована військова служба може усунути ці прогалини і об’єднати українське суспільство.

Данські дослідники Хенрік Дж. Йоргенсен і Хенрік О. Брайтенбаух погоджуються, що обов’язкова військова служба відіграє важливу роль у соціальній згуртованості. Вони підкреслюють, що у випадку скасування військового обов’язку в Данії, уряд повинен зосередитись на заповненні прогалини замість функції призову за допомогою додаткової діяльності, що вимагає особливої ​​уваги по відношенню до армії [3].

2. Функція стримування в Україні

Гібридна система дозволяє зберегти високопрофесійні та мотивовані підрозділи для виконання спеціальних операцій і участі у військових кампаніях за кордоном (Норвегія), у той час як обов’язкова військова служба дозволяє мобілізувати велику кількість громадян у випадку катастрофи або, що ще більш важливо, зовнішнього вторгнення. У Фінляндії, наприклад, чисельність армії становить 16 тис солдатів, але якщо почнеться війна, країна може розраховувати на 230 тис резервістів. Тим не менш, нещодавно фінська влада розіслали листи 900 тисячам колишніх призовників з детальними вказівками дій на випадок, якщо знадобитися їхня допомога. Україна, збройні сили якої «налічують 130 тис військовослужбовців, їх число можна збільшити приблизно до одного мільйона резервістів», може використати потенціал для мобілізації як превентивний захід проти можливої ​​зовнішньої агресії. Сьоренсен зазначає, що «зовсім не обов’язково, щоб призовники добре тямили у військовій справі, натомість вони демонструють бажання і силу нації захистити саму себе» [4], іншими словами, потенційна мобілізація величезної кількості призовників сама по собі сигналізує про запобігання можливій ​​агресії.

Проблеми з обов’язковою військовою службою

Існує багато проблем, які пов’язані з несенням обов’язкової військової служби. Тут я намагатимусь коротко розглянути дві такі проблеми:

1) Аргумент з точки зору технологій: сучасні бойові дії не потребують великої кількості солдат, а вимагають сучасних передових технологій.

Відповідь: Гібридна модель жодним чином не зменшує важливість технічного прогресу. Професійні підрозділи можуть використовувати передові військові технології, а призовники можуть вивчати навички оборони, такі як використання вогнепальної зброї, надання першої допомоги, логістики та командної взаємодії і т.д. Професійні військові підрозділи можуть бути так званим «ядром», у той час як призовники можуть надавати допомогу, що в даний час робить громадянське суспільство (волонтери).

Практична пропозиція: У ході військових дій на Донбасі обидві сторони часто використовують безпілотні літальні апарати, так звані «безпілотники». Під час проходження обов’язкової військової підготовки призовники можуть навчитися, як управляти, використовувати і протидіяти «безпілотникам». Т.Х. Хеммес стверджує, що безпілотні літальні апарати більш функціональні і володіють більшими перевагами в порівнянні з дорогими і технологічно продвинутими військовими технологіями і, отже, їх використання у військових операціях збільшитися.

2) Аргумент з точки зору економіки: система проходження обов’язкової військової служби вимагає великих затрат. Україна не може собі дозволити гідну оплату праці для професійних солдатів, і в той же час повністю забезпечувати призовників.

Відповідь: тим не менш, заміна гібридної моделі на виключно контрактну армію не зекономить кошти держави. На графіку [5] нижче показано, що військові витрати Словаччини та Латвії після скасування обов’язкової військової служби зросли (в Данії діє обов’язкова військова служба).

Йоргенсен і Брайтенбаух прийшли до висновку, що загальні військові витрати також збільшилися після скасування військового обов’язку [6].

На даний момент оборонний бюджет України становить 40 млрд грн, де витрати на ФОП складають 20 млрд грн. Якщо збільшиться число професійних солдатів, то також зростуть витрати на оплату праці. Прихильники професійної армії повинні мати на увазі, що така армія як і раніше охоплює той же спектр послуг, що й армія, сформована на основі проходження обов’язкової військової служби, тобто навчання, проживання, витрати на утримання та технічне забезпечення, але на додачу ще й виплата заробітної плати солдатам. Єдиний спосіб знизити загальні витрати – це скоротити кількість людського ресурсу. У ситуації, що склалась в Україні, раціональність такого кроку повинна бути ретельно продуманою.

Ще одне важливе питання, чи зможе Україна зберегти низький рівень витрат, навіть якщо військовий обов’язок буде скасований. Поки в країні процвітає корупція, наївно очікувати, що професійна армія допоможе суттєво скоротити витрати.

Практична пропозиція: Можна проводити призив разом з патріотичними або волонтерськими організаціями, де фінансовий тягар підготовки призовників можна спільно розділити між державою і НПО, враховуючи те, що держава контролює процес.

Налагодити систему: підсумок

Норвегія служить прикладом країни, де співіснують обов’язкова військова служба і контрактна армія, тобто працює гібридна модель збройних сил. Проблеми української армії не полягають в проблемах гібридної моделі, а в ефективності та прозорості військової діяльності. Тому, для того, щоб підвищити якість збройних сил, не варто націлювати реформи на скасування військового обов’язку, а потрібно підвищувати продуктивність системи, яка існує зараз. Наприклад, шляхом скорочення чисельності апарату управління, звільнення працівників, що підозрюються у корупції, і прийом нових співробітників на основі відкритого конкурсу (як приклад реформа поліції в Україні) можна підвищити адміністративну ефективність системи. Також необхідно створити сучасну та ефективну програму навчання для призовників, які будуть адаптовані для ведення сучасних бойових дій. Спрямовані на реформування військової сфери зусилля повинні бути сконцентровані на налагодженні існуючої системи, а не на створенні нової.

Примітки