Велика дискусія на VoxUkraine: Реформа освіти та охорони здоров’я

Описуючи розділ Меморандуму МВФ, що стосується реформ медицини та освіти, пан Ляшко перекручує тези, записані в Меморандумі.

Зокрема, він пише:

“Проект Меморандуму з МВФ містить зобов’язання України: “…ми прискоримо фіскальні структурні реформи у т.ч. шляхом проведення медичної та освітньої реформи для зменшення розміру державного сектору. Іншими словами, влада обіцяє жорстко економити на медицині та освіті! Замість того, щоб перебудовувати і розвивати їх на ефективних засадах, буде на них економити. Взагалі-то, ті, хто вписав це в Меморандум – справжні манкурти!”

Але “структурні реформи” не означають зниження фінансування – навпаки, вони саме й передбачають “розвиток на ефективних засадах”, тобто більш раціональне використання наявних коштів.

Автори піднімають два питання з принципово різних площин, ув’язуючи їх.

1. Оптимізація державних витрат на освіту та охорону здоров’я
2. Навички, які має давати система освіти.

Щодо першого, то тут безумовно треба забезпечити принаймні не погіршення, а бажано поліпшення якості та доступності послуг, які надають ці сектори. Коли автори наводять графік витрат на охорону здоров’я у різних країнах у доларовому вимірі, вони спотворюють сприйняття ситуації, адже не враховують розмір економік. Більш коректним є співставлення державних витрат як відсотка ВВП. За цим показником Україна поступається більшості країн ЄС, проте випереджає частину країн СНД (див. Діаграму нижче). Якщо ж брати загальні витрати (державні + оцінені приватні), то в Україні витрати на охорону здоров’я як частка від ВВП (7%) є вищими за низку країн ЄС.

А витрати на освіту як відсоток ВВП в Україні вищі (майже 6% ВВП), ніж в середньому у нових країнах-членах ЄС.

Як в освіті, так і в медицині, безперечно, є проблема того, що Україна – бідна країна і тому може виділити на медичне забезпечення та освіту значно менше коштів (в абсолютному вимірі), ніж більш розвинені держави. Проте важливіше, що навіть наявні незначні кошти витрачаються неоптимально через те, що країна “застрягла в історії”. Наша медицина базується значною мірою на радянській системі 30-х років, де основними проблемами були боротьба з інфекційними захворюваннями та підготовка до прийому поранених від тотальної широкомасштабної війни. Саме тому кількість ліжкомісць на 100’000 населення в Україні значно вища, аніж в ЄС. Водночас, основна причина смерті – серцево-судинні хвороби, для запобігання яким не потрібно дуже багато ліжок.

Схожа ситуація в освіті – скорочення та старішання населення не привело до аналогічного скорочення місць ані в середній, ані у вищій школах. Тому, як і у медицині, в освіті кошти витрачаються на підтримання (опалення, ремонт тощо) великої кількості застарілої та непотрібної інфраструктури, а не на статті, безпосередньо пов’язані з якістю послуг – зарплату вчителів та лікарів, навчальне приладдя чи медичне обладнання тощо. Більш детально про оптимізацію в освіті можна прочитати тут.

Щодо другого питання – чому саме навчати, як і коли, особливо у початковій та середній школі, то це питання необхідно спрямовувати до фахівців – педагогів, дитячих психологів. Ми не є у даному питанні спеціалістами, тому єдине що можемо зазначити – варто ознайомитись із найкращими світовими практиками. На сьогодні вважається (напр., за рейтингом PISA), що найкраща середня освіта – у Фінляндії, де більшість уроків проводяться на свіжому повітрі та без домашніх завдань. З особливостями фінської системи можна ознайомитись, наприклад, тут і тут.