Як український уряд працює з українськими біженцями?

Як український уряд працює з українськими біженцями?

Photo: unsplash.com / Surface
11 Квітня 2024
FacebookTwitterTelegram
3508

Періодично від української влади лунають заяви про необхідність повернення біженців. Інколи наші посадовці навіть звертаються до країн ЄС із проханнями припинити підтримку біженців або спрямувати відповідні кошти в Україну. Проте як українська влада та неурядові програми працюють безпосередньо з біженцями?

Представники української влади періодично заявляють про необхідність повернення до України біженців, які виїхали через війну. При цьому вони звертаються з відповідними пропозиціями до влади країн перебування біженців. Наприклад, прем’єр-міністр на щорічній прес-конференції 4 березня заявив, що програми підтримки біженців у ЄС необхідно замінити програмами, які стимулюють повернення людей до України (зокрема, на його думку, кошти, які зараз ідуть українським біженцям у ЄС, могли би надходити в Україну). Він також сказав, що Україна має працювати з партнерами над забезпеченням безпеки людей, які повертаються. Справді, безпека є ключовим фактором, який утримує людей від повернення. Проте поки Росія має можливість обстрілювати Україну ракетами, забезпечити повну безпеку неможливо.

У статті Politico, яка вийшла у січні 2024 року,  йшлося про те, що Україна тисне на ЄС для повернення біженців. А Сергій Лещенко в інтерв’ю швейцарській газеті сказав, що країни, які прийняли українських біженців, мають припинити їх підтримувати, щоб вони повернулися додому. Ця заява обурила українське суспільство, але також викликала дискусію про те, як спонукати біженців повернутися.

Чи хочуть біженці повернутися?

Дослідження «Вокс Україна» показало, що лише 12% біженців, які повернулися в Україну, отримали від українських органів влади (наприклад, посольств) інформацію, яка вплинула на їхнє рішення, а 95% загальної кількості біженців не отримували такої інформації. Це саме дослідження показало, що більшість біженців хочуть повернутися додому. 

Такі висновки підтверджують і дані опитування управління ООН у справах біженців, проведеного в грудні 2023. Воно показало, що до 95% українських біженців розглядають можливість повернутися. 

Згідно з дослідженням, хоча основним фактором повернення біженців є війна, також на їхнє рішення впливають:

  • безпека у попередньому місці проживання, доступ до інформації про нього;
  • доступ до житла та основних послуг, таких як енергопостачання, медицина та освіта;
  • можливості знайти гідну роботу (рис. 1).

Рисунок 1. Фактори, що сприятимуть поверненню біженців, за опитуванням ООН

Тож можливо, відповідна інформація та підтримка з боку уряду спонукатимуть біженців втілити своє бажання повернутися на практиці.

Що показує досвід інших країн?

Деякі дослідження стверджують, що повернення з відносно багатої до біднішої країни трапляється доволі рідко. Проте з негативного досвіду також можна зробити правильні висновки.

Наприклад, до Боснії і Герцеговини після громадянської війни, що тривала у 1992-1994 роках між етнічними сербами, хорватами та босняками після розпаду Югославії, з північноєвропейських країн повернулося менше 10% боснійських біженців, незважаючи на те, що ці держави запропонували таким біженцям щедрі виплати у разі добровільного повернення. Проте з країн, які обрали режим примусового повернення, більшість боснійців повернулися. Наприклад, після підписання Дейтонської мирної угоди у 1995 році майже 300 000 боснійців повернулися з Німеччини. Водночас десятки тисяч боснійських біженців із Німеччини та інших європейських країн вирішили мігрувати до третіх країн, таких як США та Австралія, Хорватія та Сербія (останні дві через етнічну приналежність біженців до титульних націй цих країн). Для боснійців була характерна так звана “ланцюгова міграція”, коли мігранти допомагають мігрувати членам сім’ї, друзям і сусідам.  

Незважаючи на значну міжнародну допомогу (з 1996 по 2004 рік Боснія отримала сім мільярдів доларів, що є найбільшою в історії фінансовою допомогою на відбудову і розвиток на особу), біженці не бажають повертатися до цієї країни – імовірно тому, що міжнаціональна напруга у ній залишається високою, а державні інституції – слабкими.

Дослідження сирійських біженців показують, що на наміри повернутися значно впливає соціальне становище мігранта, а також пов’язані з ним характеристики освіти та зайнятості. Зокрема біженці, що займалися низькокваліфікованою працею в Сирії, переважно продовжили займатися нею в еміграції і виявляли менше бажання повернутися. Натомість біженці, які мали високі доходи, вищу освіту та були зайняті в інтелектуальних галузях, частіше відчували зниження соціального статусу в новій країні і частіше розглядали повернення в короткостроковій перспективі.

Важливу роль грали сімейні обставини та культурна прив’язаність: одружені особи та ті, хто мав близьких родичів, які проживали за межами Сирії, значно рідше прагнули повернутися, поки триває війна. Респонденти, які вважали, що міграція призведе до втрати культури, частіше прагнули повернутися. Важливою причиною відмови повертатися серед чоловіків та серед одружених людей з дітьми є страх перед військовим призовом. 

Незважаючи на небажання повертатися в короткостроковій перспективі, багато сирійських мігрантів мріяли про повернення в майбутньому. При цьому в їхній уяві Сирія була більш вільною країною з нижчим рівнем насильства. 

Однією з причин неповернення є невпевненість у можливості забезпечити собі стабільний дохід у рідній країні. Наприклад, дослідження для Афганістану показало, що біженцям, які повернулися, складніше знайти офіційну роботу у порівнянні з людьми, які не покидали країну. 

Особливості українських біженців

Деякі з цих результатів дуже схожі на те, що ми бачимо в опитуваннях українських біженців. Тому політики, які спрацювали для цих країн, можна з певними змінами застосовувати й в Україні. Наприклад, одружені біженці та ті, хто має дітей, рідше розглядають повернення. Із тих, хто працює, (45% біженців), більшість знайшли менш кваліфіковану роботу. Такі люди частіше розглядають повернення в Україну як спосіб повернути втрачений статус. Отже, урядові програми допомоги з пошуком роботи та/або перекваліфікацією (тим більше, що в Україні зараз дефіцит робочої сили за деякими спеціальностями) могли би стати стимулом до повернення. 

З іншого боку, українські біженці безперечно відрізняються від біженців із країн Азії чи з балканських країн. Наприклад, згідно з опитуванням Інституту економічних досліджень, більшість українських біженців у Німеччині (від 56% до 65%) мають ступінь магістра. Від 15% до 20% біженців мають власний бізнес або є самозайнятими. Згідно з опитуванням Центру економічної стратегії, лише 25% українських біженців є “класичними” біженцями – це переважно жінки середнього віку з дітьми. Для цієї групи найважливішим фактором повернення є безпекова ситуація. 29% біженців – це квазітрудові мігранти, які виїхали з України не тільки через бойові дії, але також заради роботи. Для цієї категорії найважливішим чинником повернення буде не безпека, а карʼєрні можливості. Ще 29% біженців є професіоналами, які не готові працювати не за професією та часто мають власний бізнес в Україні. Респонденти з цієї групи найчастіше висловлюють бажання повернутися додому. Для 16% біженців, які виїхали із зони бойових дій, основним чинником повернення є створення необхідних умов для повернення, оскільки їхні домівки найбільше постраждали через бойові дії.

Міжнародна організація з міграції (МОМ) також регулярно проводить опитування українських біженців. Наприкінці 2023 року МОМ провела 15 раунд опитування населення України, зокрема біженців, які повернулися, та ВПО. Згідно з ним,  з-за кордону повернулося близько 1,1 мільйона осіб або 26% тих, хто виїхав після 24 лютого 2022 року. Із них 87% повернулися з країн Європейського Союзу. Серед усіх переміщених осіб, які повернулися до постійних місць проживання (включно з ВПО), найважливішим фактором було покращення безпекової ситуації (69% респондентів). 68% опитаних вказали, що важливим чинником було бажання бути ближчим до родини та друзів. Для 51% причиною повернення стали кращі фінансові можливості, для 28% – кращі освітні можливості для дітей. Ці фактори притягання були важливішими за фактори виштовхування у місцях перебування біженців (наприклад, недоступність житла чи недостатні фінансові можливості).

Програми для українців від урядів країн перебування

Уряди низки європейських країн планують запровадити одноразові виплати українським біженцям, які хочуть повернутися. Швейцарія, можливо, пропонуватиме від 1000 до 4000 франків на людину (між $1000 та  $4400). Ірландія також розглядає фінансову мотивацію для українських біженців. Норвегія вже пропонує на повернення 17,500 норвезьких крон (~1500 євро).

У серпні 2023 року про розробку такої програми (яка включатиме допомогу з оформленням документів та відшкодування витрат на проїзд) оголосила Чехія. Проте наразі існує лише програма забезпечення квитками біженців, яким оголошено про депортацію.  

Програма REAG/GARP 2.0 доступна для всіх біженців у Німеччині, а для громадян України вона стане доступною, коли припиняться бойові дії. В рамках програми уряд Німеччини та уряди інших країн надають одноразову допомогу до 1000 євро, до 200 євро на квиток у країну призначення (це може бути як країна походження біженця, так і третя країна). 

Як Україна допомагає тим, хто повертається?

Міністр економіки України Юлія Свириденко у жовтні 2023 року повідомила, що уряд планує розробити програму повернення біженців з-за кордону. Вона наголосила, що чотири фактори, які впливають на рішення повернутися, – це безпека, робота й можливість займатися підприємництвом, житлове питання та якість освіти. Вирішити два з цих питань мають грантова програма «єРобота», яка допомагає українцям розпочати або розширити власний бізнес, ваучери на отримання професійної освіти чи підвищення кваліфікації, які можна отримати у Держслужбі зайнятості, та програма пільгових іпотек «єОселя», яка дає змогу взяти субсидований кредит на житло.

Крім того, біженці, які перебували за кордоном більше 90 днів та повернулися назад, можуть отримати допомогу: 2000 грн на дорослу особу та 3000 на дитину протягом не більше 6 місяців після повернення до України. Після двох місяців отримання виплат переселенці зобовʼязані знайти роботу або стати на облік у Державному центрі зайнятості, щоб надалі отримувати виплати. Навряд чи така допомога може стати вирішальним фактором повернення (втім, зрозуміло, що можливості українського бюджету дуже обмежені).

Чинником, який випав із уваги українських урядовців, є якість медичного обслуговування. Незважаючи на те, що Німеччина, наприклад, фінансує медичні витрати, багато біженців відзначають кращий рівень медичного обслуговування в Україні, ніж за кордоном. Водночас через військові дії кожна п’ята людина в Україні має проблеми з доступом до життєво необхідних лікарських засобів. Уряд може взяти до уваги цю проблему: наприклад, просити гуманітарну допомогу у вигляді ліків у тих країн, які не хочуть постачати Україні військову або фінансову допомогу.

Згідно з вищезгаданим опитування МОМ, головними потребами людей, які повернулися з-за кордону, були: фінансова підтримка (52% респондентів), павербанки та генератори (21%), будівельні матеріали (19%), ліки та медичні послуги, обігрівачі та паливо для опалення (13%). Ще 28% опитаних, які повернулися, зазначають необхідність психологічних консультацій. Отже, програми реінтеграції біженців могли б допомагати з вирішенням цих проблем. При цьому за відсутності коштів уряд міг би принаймні надавати потрібну інформацію – адже в Україні багато неурядових організацій допомагають людям вирішувати саме ці питання.

Втім, проблеми майже 3,7 мільйонів (за даними МОМ на кінець 2023 року) внутрішньо переміщених осіб також залишаються невирішеними. Серед ВПО 72% потрібна фінансова підтримка, 41% потребують обігрівачів та генераторів, 32% – ліків та медичних послуг, 30% – одягу та інших непродовольчих товарів, 29% –  засобів гігієни. Через недостатню підтримку ВПО українським урядом частина з них можуть виїхати за кордон. Отже, крім програм повернення біженців уряд та міжнародні партнери мають надавати достатню підтримку людям, які залишилися в Україні.

Як український уряд спілкується з біженцями?

Посольство України в Німеччині на своєму веб-сайті має окремий розділ про тимчасовий захист біженців у Німеччині. В цьому розділі є інформація про прибуття до Німеччини, реєстрацію, медичні послуги, освіту, житло, поєднання навчання в Німеччині з навчанням онлайн в Україні тощо. Окрема сторінка присвячена освітнім ресурсам. На ній українське посольство надає інформацію про різні освітні можливості – наприклад, посилання на українські школи та платформи, які пропонують дистанційне навчання. Є тут і інформація про ініціативи української громади в Німеччині, наприклад, уроки української мови та літератури для дітей різного віку. Такі ініціативи допоможуть дітям реінтегруватися в Україні у разі повернення.

На сайті українського посольства у Польщі немає окремих розділів з інформацією для українських біженців. Але у розділі “Допомога громадянам” українці можуть отримати інформацію про різні аспекти перебування у Польщі: про тимчасовий захист та статус біженця, про медичну допомогу та щеплення, а також адреси Центрів допомоги українцям у Польщі. Також є розділ про навчання українських дітей, які перебувають у Польщі, з корисними посиланнями. Водночас ми не побачили на сайтах посольств закликів повернутися або прохань долучитися до українських справ (наприклад, взяти участь в акціях на підтримку України).

На сайті tripadvisor.mfa.gov.ua, розробленому за підтримки посольства Великобританії в України та ПРООН, можна отримати інформацію про особливості вʼїзду в країни світу для українців. Для кожної країни, в якій діє спеціальний режим вʼїзду, є інформація про правила вʼїзду, центри допомоги громадянам, медичну допомогу, статус біженця тощо. 

Висновки

Повернення біженців не є безнадійною справою. Більше половини з тих, хто перетинав кордон з початку повномасштабного вторгнення, уже повернулся. А серед тих, хто залишається за кордоном, точно не планують повертатися лише 5%. Україна не перша країна, що зіштовхнулася з масовою еміграцією, і міжнародна наукова спільнота напрацювала великий обсяг знання про мігрантів та чинники їхнього повернення. Це знання, а також актуальні дослідження українських та міжнародних інституцій, можна застосовувати для розробки ефективних програм повернення біженців. Але перш за все потрібно більш інтенсивно комунікувати з українцями, які знаходяться за кордоном.

Автори

Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний