Жерар Ролан: «Імперії приречені. Майбутнє – це світ малих демократій, які співпрацюють на основі правил»

Більше матеріалів з конференції:

• Ключова промова «Спадок минулого та візія майбутнього для України»
• Дискусія «Майбутнє реформи держслужби в Україні»
• Дискусія «Кадровий голод: кого шукає держава і кого знаходить»
• Дискусія «З нуля та в процесі: досвід побудови та трансформації державних інституцій»
• Дискусія «Ефективність використання публічних коштів»
• Дискусія «Залучення громадськості в бюджетні процеси на рівні громад»

Одним з двох ключових виступів була лекція «Імперії, національні держави та демократії» від Жерара Ролана, професора економіки та політології в Каліфорнійському університеті, Берклі.

Імперії vs демократії

Імперії відігравали важливу роль в історії, проіснували набагато довше та на значно більших територіях, ніж демократії. З історичної точки зору демократії дуже молоді. Закінчення Першої світової війни ознаменувало початок кінця традиційних імперій –  Австро-Угорської, Османської, Німецької та Російської (щоправда, останню змінила ще більша Радянська імперія). 

Британська імперія розпалася після Другої світової війни, водночас здобули незалежність французькі колонії. 

У сучасному ж світі існують дві імперії – Росія та Китай.

Після розпаду імперій утворилися національні держави, але далеко не всі з них були демократіями. Які риси характерні для цих трьох типів держав: імперії, національні держави, демократії. 

Імперії прагнуть розширюватися

Імперії зазвичай виростали з територіальних держав (наприклад, Персія чи Китай), рідше – з держав-міст (наприклад, Римська імперія). Імперії схильні до територіального експансіонізму – вони розширюються до того моменту, доки гранична вигода від експансії зрівняється з її граничними витратами. Вигоди від експансії зазвичай включають податки на землю й доходи від неї, а також податки на торгівлю. Більша імперія має, за інших рівних умов, військову перевагу перед сусідніми імперіями, як під час нападу, так і в умовах оборони.

Імперії – це, як правило, те, що в наші дні економісти називають екстрактивними державами, де податкові надходження використовуються для фінансування армії, поліції, а також приватної власності імператора, такої як палаци, гробниці, імперська адміністрація тощо. Тому витрати імперії – це переважно витрати на оборону як від загарбників, так і від внутрішніх повстань, а також, звичайно, витрати, пов’язані з експансією.

Через схильність до експансіонізму, імперії зазвичай поліетнічні. А через етнічну неоднорідність вони не зацікавлені в розвитку націоналістичної ідеології, якщо тільки одна етнічна група не становить переважну більшість. Щоб утримувати різні народи в  одній державі, імперії використовують релігії або ідеології, які не пов’язані з етнічною приналежністю. Такою була роль, наприклад, католицизму в Австро-Угорській імперії, православної релігії в Російській імперії, ісламу в Халіфаті та Османській імперії, конфуціанства в Китайській імперії, зороастризму в Перській імперії і так далі.  

Схильність до експансіонізму неминуче призводить до війн між імперіями. В результаті війн імперії розпадаються, про що ми говорили вище. Їх замінюють національні держави – демократичні чи ні.

Втім, імперські держави можуть проявляти агресивність навіть під час занепаду. Так, Радянська імперія вторглася в Центральну Європу після Другої світової війни. Китай вторгся в Тибет через кілька років після того, як комуністи взяли під свій контроль Китай.Нещодавнє вторгнення Росії в Крим і Донбас – це явний прояв агресії з боку Росії. 

У сучасному світі імперії приречені

У минулому ми бачили фази занепаду та відродження імперій. Ми можемо згадати історію з часів Стародавнього світу та побачити, що одні імперії перебували в фазі занепаду в той час як інші тільки зароджувалися, іноді імперії переживали відродження тощо. У сучасному світі дуже чітко простежується тенденція до зменшення ролі імперій.

Я б навіть сказав, що імперії приречені. Чому? Історично головним здобутком імперської експансії була земля, пізніше – земля та раби, а також природні ресурси. Це не дивно, тому що це були головні чинники виробництва  до індустріалізації. Проте за останні сто років головним двигуном зростання став людський капітал. Його роль значно виросла завдяки освіті й технічному прогресу. 

У  ситуації, коли головним двигуном зростання є людський капітал, вигоди від експансії зовсім не ті, що були раніше. Захопивши країну, де людський капітал відіграє фундаментальну роль, країна-загарбник має проблему. Адже неможливо змусити людей працювати продуктивно, коли джерелом продуктивності є людський капітал. Можна змусити рабів працювати фізично, що й відбувалося протягом всієї історії. Але змусити людей  продуктивно використовувати свій людський капітал – дуже і дуже складно – адже ви не можете проникнути в голови людей. Це різко знижує вигоди від експансії у світі, де людський капітал є основним двигуном зростання. Крім того, природні ресурси, які все ще залишаються великою винагородою за територіальну експансію, набагато простіше отримати через торгівлю — без витрат на підтримку та захист захопленої території. 

Що таке «національні держави»? 

Національні держави почали розвиватися з XVI-XVII століть та значно розвинулися у XIX столітті. У їхньому розвитку значну роль зіграв розквіт національної літератури. Націоналізм породив запит на створення національних держав, особливо серед маргіналізованих етнічних груп на територіях, що знаходилися під пануванням імперії (приклад – Австро-Угорська імперія). 

Національні держави прагнуть до етнічної однорідності в межах національних кордонів. В поодиноких випадках це може призвести до експансіонізму, як це було, наприклад, з нацистською Німеччиною. Вона починалася як національна держава, але з часом стала поводитися як імперія.

Проте найчастіше національні держави, особливо недемократичні, досить закриті для зовнішнього світу. Вони обмежують імміграцію, іноземні інвестиції та загалом можливості для міжнародної співпраці.

У недемократичних національних державах запит на етнічну однорідність може призводити до етнічних чисток. Наприклад, коли впала Османська імперія і на її місці за допомогою руху Молодотурків почала розвиватися національна держава, це призвело до геноциду вірмен, до вигнання з Малої Азії православних християн, які були там століттями, навіть тисячоліттями. 

Прагнучи етнічної однорідності, національні держави, як правило, стикаються з конфліктами на своїх кордонах, тому що національні та етнічні кордони ніколи не співпадають. Національні держави часто пригнічують меншини в межах своїх кордонів, а також поводять себе агресивно стосовно сусідніх країн, де живуть люди такої ж національності. Це може призвести до експансіоністських тенденцій, проте це не те саме, що експансіоністські тенденції імперій. Метою тут є не територія як така, а спроба досягти певного рівня етнічної однорідності. Угорщина в часи Орбана – дуже хороший приклад. Вони неліберальні і, за власним визначенням, вони захищають етнічних угорців у Словаччині та Румунії. Це, звісно, призводить до конфліктів.  Проте національні держави часто мають високу здатність захиститися від імперій, оскільки вони здатні мобілізувати представників нації проти імперіалістичного агресора.

Громадянство – це основа демократії

Демократії найчастіше народжуються в національних державах, хоча є й винятки. Так, Великобританія була імперією, коли на початку ХХ століття там запровадили демократію, а почала вона демократизуватися ще у XIX столітті. Італія складалася з міст-держав, доки не стала єдиною нацією в другій половині XIX століття. Однак через традицію міст-держав етнічні групи в Італії ніколи не були чітко визначені, на відміну від громадянства.

Громадянство – це фундаментальна концепція демократії, запозичена з римського цивільного права. Громадянство засноване не на етнічній ідентичності, а на правах і відповідальності окремих громадян, які мають бути рівні перед законом.

Перерозподіл доходів є неодмінною й дуже бажаною ознакою демократії – адже це скорочує нерівність. У кожного дорослого громадянина є один голос. Оскільки бідні зазвичай становлять більшість, це сприяє перерозподілу. Втім прагнення до перерозподілу, яке ми зазвичай спостерігаємо в демократичних країнах, може призвести до сецесійних тенденцій. Деякі території, не обов’язково пов’язані з етнічними групами, можуть свідомо піти на витрати пов’язані з сецесією, щоб знизити перерозподільче оподаткування.

Так, сецесійні настрої в Каталонії можуть бути пов’язані з мовними та національними групами. Але якщо взяти Італію, де, етнічна приналежність ніколи чітко не визначалася, між північчю та півднем також спостерігалися сецесійні тенденції. У якийсь момент це був південь, пізніше – північ. 

Отже, завдяки притаманному їм перерозподілу, демократії мають тенденцію до сецесії. Однак, враховуючи її ціну, сецесія не відбувається автоматично, й іноді приводить до федералізму або конфедералізму.

Порівняно з імперіями та національними державами демократії є найменш експансіоністськими. Це єдиний режим, який має тенденцію до сецесії, і тому призводить до збільшення числа країн та одночасно до зменшення їхніх розмірів.

Демократії мають найкращу основу для міжнародного співробітництва з іншими демократіями на основі спільних цінностей громадянства та універсальності прав людини. У демократій є й інші переваги.  

Запобіжник від техноавтократії. Які проблеми вирішують демократії?

Демократії вирішують проблему оподаткування капіталу. Проблема полягає в тому, що капітал дуже мобільний до того, як інвестиції зроблено, але після цього він стає набагато менш мобільним. Тому виникає проблема із дотриманням зобов’язань. Держава намагається привабити капітал, але щойно капітал залучено – обкласти його податком. Ця проблема актуальна для багатьох країн. Вона посилюється із підвищенням рівня індустріалізації, коли накопичення капіталу стає основним двигуном зростання. Досі демократія забезпечувала найкраще вирішення проблеми оподаткування капіталу шляхом створення інститутів, що перешкоджають свавільному оподаткуванню. Цей спосіб неідеальний, але це набагато краще, ніж те, що ми бачили в імперіях.

Демократія забезпечує захист прав людини, громадянських прав і прав власності. Демократія також забезпечує захист від того, що ми називаємо техно-автократією, коли з розвитком штучного інтелекту, телекомунікацій, технологій можливості автократії контролювати своїх громадян стають безмежними. Соціальний кредитний скоринг у Китаї – це, мабуть, жахливіше, ніж у книзі Джорджа Оруелла «1984».

Феномен американського імперіалізму

Сучасні Сполучені Штати починалися як колонія поселенців із різних імперій – Великобританії, Іспанії та Франції. Після здобуття незалежності американський проект був безперечно імперіалістичним, тому що території були відвойовані у корінних народів США, іспанців, а також у французів. Проте колоніалістські тенденції в Сполучених Штатах були нетривалими й здебільшого безуспішними (наприклад, спроби колонізувати Кубу чи Філіппіни).

Американська демократія призвела до сильних ізоляціоністських тенденцій – саме тому, що це демократія. Але під час Першої та Другої світових воєн її втягнули в союз з іншими демократіями. А виникнення Радянської імперії та поширення комуністичних режимів після Другої світової змусило США очолити альянс демократій під час холодної війни.

Власне холодна війна призвела до імперіалістичних інтервенцій США в Азії. Згадайте Індонезію, Латинську Америку та Африку. Все це в ім’я антикомунізму. США підтримували будь-який режим, який стверджував, що він антикомуністичний, яким би репресивним він не був, і часто ставилися до таких режимів як до квазіколоній. У сучасному світі США – це найбільша міжнародна противага російській і китайській імперіям, які, до речі, не є демократіями.

Майбутнє – за демократіями

Отже, співіснування імперій, національних держав і демократій є проблематичним і може призвести до різного роду нестабільності. На мою думку, в майбутньому ми побачимо подальший занепад решти імперій. Для прикладу, хоча зараз вона дуже загрозлива, Російська імперія є набагато меншою та слабшою, ніж колись була Радянська імперія, у всіх її вимірах – економічному, територіальному, військовому тощо. І вона ще більше ослабне як в економічному, так і в демографічному плані.

Китайська імперія сьогодні знаходиться в режимі експансії, але вона несе величезні витрати на підтримку існування імперії. Сіньцзян і Тибет – найвідоміші, але також є Внутрішня Монголія, Юньнань, Нінся… Уся західна половина Китаю зайнята національними меншинами. Це величезна територія, навіть якщо населення там зовсім мало. Крім того, ціна вторгнення для комуністичних імперій вища, ніж для традиційних імперій. Тому поглинання Гонконгу є дуже дорогим. Поглинання Тайваню може виявитися переломним моментом для Китайської імперії, яка все ще поступається у військовому відношенні США та стикається з серйозними демографічними проблемами.

Отже, можна сподіватися, що майбутнє – це світ малих демократій, що створюють наднаціональні інститути для регулювання своїх відносин на основі загальноприйнятих правил.