«Незалежний» пропагандист та «миролюбний» диктатор: фактчек останньої путінської брехні

«Наш обов’язок — (дез)інформувати людей»

Такер Карлсон — політичний коментатор та ексведучий американського телеканалу Fox News. Його не вперше помічають у поширенні дезінформації. Так, під час пандемії COVID-19 він неодноразово заперечував необхідність карантинних заходів та розповідав про «пригнічення імунітету» після вакцинації. Крім того, Карлсон поширював теорії змови: мовляв, США таємно працювали над SARS-CoV-2 в Україні та Китаї. А у випусках авторського шоу виправдовував агресію рф, поширював фейки про «біолабораторії в Україні» та наголошував, що підтримка України шкодить Заходу. Очікувано, ці висловлювання зробили ведучого популярним у росії. Перекладені випуски набирають сотні тисяч переглядів, а російські медіа часто цитують його заяви. 24 квітня 2023 року Карлсона звільнили з Fox News, тож він запустив власний відеоблог. 

Напередодні публікації інтерв’ю Карлсон пояснив, чому вирішив поспілкуватися з путіним. «Наш обов’язок — інформувати людей», — каже він, натякаючи, що ніхто із західної аудиторії нічого не знає про російсько-українську війну. При цьому, розповідаючи про кризу та тисячі загиблих унаслідок війни, блогер не згадує, хто відповідальний за розпалювання війни.

І, звісно, Карлсон каже про засилля «західної пропаганди» про Україну, тоді як ніхто з американських журналістів не взяв інтерв’ю в президента рф. У цьому випадку він застосовує класичну тактику фейкоробів та конспірологів — фальшивий баланс, коли обом сторонам дають слово, попри те, що лише одна з позицій підтверджена фактами. Так дають платформу одночасно жертві та злочинцю, медичному експерту та антиваксеру, вченому та конспірологу. Проте Карлсон йде ще далі: не заслуховує українську позицію, а натомість надає росії ще один канал для трансляції пропаганди.

Інтерв’ю з путіним тривало понад 2 години. І хоч путін відповідав на кожну репліку мінілекцією, у блогера була можливість поставити критичні питання. Утім, єдиний натяк на критичність — питання не про Україну, а про американського журналіста Евана Гершковича, арештованого в росії. І навіть тут Карлсон ледве не благає президента «помилувати» американця й особливо не сперечається з його аргументами.

В інших частинах розмови Карлсон або просто передає путіну вільний мікрофон, або відкрито повторює кремлівські тези, як-от про «українських маріонеток» та «небажання» України йти на перемовини.

Незбалансованість, упередженість, недостовірність — такі стандарти «чесного журналіста» Такера Карлсона. Тоді як стандартами путіна стали російський (або радянський?) підручник історії та методички часів КДБ.

«Маленька історична довідка»

В інтерв’ю владімір путін багато говорив про історію. І одразу почав із брехні — обіцяв дати маленьку історичну довідку на «30 секунд або одну хвилину», а натомість маніпулював  історією ледве не половину часу. Щоправда, історичні «знання» виявилися дуже поганими. Наприклад, він вирішив розповісти, як відбувалося Хрещення Русі за Володимира Великого і цим самим нібито розпочалося  укріплення російської держави.

Росія вже довго викривлює історію хрещення Русі. Вони запровадили свято на честь хрещення (після того, як це відбулося в Україні), звели пам’ятник Володимиру Великому біля кремля, а на честь річниці Хрещення у 2013 році богослужіння у Києві очолював московський патріарх Кіріл. 

Також путін постійно маніпулює на термінах «Русь» та «руська земля», які вживалися стосовно територій, що входять до складу сучасної України. Росія постійно намагається виставити себе правонаступницею Русі, проте не має до неї жодного відношення. Це відбулося після перейменування московського царства у російську імперію — постала задача обґрунтувати спадкоємність назви «российская» від княжої Русі. З цим «чудово» впоралась Катерина II, за чиєю вказівкою провели ревізію усіх стародавніх першоджерел, які переписували або знищували. У такий спосіб росія «утвердила» право на політичну та культурну спадщину Русі, а по суті — спаплюжила нашу історію. 

Не забуває путін і про повстання під проводом Богдана Хмельницького 1648-1657 років. Тут він розповідає про те, як Варшава відмовила Хмельницькому і той нібито був змушений йти до москви, яка їх забрала до себе.

По-перше, Військо Запорозьке та Річ Посполита тоді перебували у протистоянні, тому незрозуміло, як і кого Хмельницький вимагав присилати від Варшави. 

По-друге, про складання присяги московській делегації великої кількості осіб (понад 100 тис.) відомо лише з російських джерел. Березневі статті (угода, сформована після Переяславської ради 1654 року) не були ратифіковані Козацькою Радою. Крім того, угоду не підтримали Брацлавський, Полтавський, Уманський полки, Запорізька Січ, духовенство на чолі з єпископом Сильвестром Косовим і значна частина козацької старшини, зокрема Іван Богун, Петро Дорошенко та Іван Сірко. 

Сам Богдан Хмельницький ніколи не планував об`єднатися з «братнім» народом. Подібний союз не був чимось незвичайним на той час, Хмельницький під час підписання угоди прагнув військово-політичного протекторату над Гетьманщиною. Однак у жодному разі не хотів передавати українські землі під царське управління. Працівник Інституту національної пам’яті України Василь Павлов повідомляв, що у підписаному договорі автономія Козацької держави (права і вольності козаків) зберігалась. Так, щонайменше до 1750-х між Військом Запорозьким і московською державою (пізніше — російською імперією) існувала державна межа, на кордоні працювала митниця. 

Ба більше, після підписання угоди козаки отримали царську гарантію про збереження державних прав Гетьманщини, яку російська сторона невдовзі порушила і підписання подальших договорів призвело до суттєвого скорочення автономії Війська Запорозького.

Також президент росії згадав улюблений наратив, мовляв, Україна — штучно створена комуністами держава. Проте, якщо зазвичай «творцем» України, на думку путіна, був Владімір Лєнін, то нині очільник рф передав цей «титул» Сталіну. Хоча насправді жоден з «вождів пролетаріату» не має стосунку до створення України. 

Українська державність бере початок з 9 століття з часів становлення Київської Русі.  Водночас Юрій Довгорукий заснував Москву лише у 12 столітті. А перша письмова згадка слова «Україна» з`явилась у 1187 році у Київському літописі. Спершу це слово могли вживати у значенні «крайня межівна земля» або прикордоння, але пізніше воно набуло значення «земля, держава».

Україну також зображували на мапах. Так, у 1648 році французький військовий інженер Гійом де Боплан склав «Генеральну карту України». На ній зображені майже всі території сучасної України, окрім південно-західного прикордоння і більшої частини Криму. А на іншій мапі, створеній Гійомом Сапсоном у 1674, можна побачити напис ««Vkraine ou Pays des Cosaques» («Україна — країна козаків»).

Впродовж історії Україна існувала під різними назвами: Галицько-Волинське князівство, Козацька держава (автономія у складі Великої Речі Посполитої), Українська держава на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським, Українська Народна Республіка (УНР) та ЗУНР. 

У 1921 році радянські війська завдавали поразки військам УНР, знищивши українську державність та перетворивши Україну на одну з республік Радянського Союзу. Однак існування УРСР не доводить, що Україна як держава виникла у 1920-х роках з подачі комуністичних очільників. Україна має давню історію, однією зі сторінок якої є радянська окупація. За період 70-річного перебування України у складі Радянського Союзу російські посадовці створили багато міфів української історії, які росія як правонаступниця «совєтів» продовжує підтримувати.

Ці наративи, як і наратив про «один народ» та українських націоналістів, які у роки Другої світової нібито були нацистами є «вічнозеленими» темами, які російські посадовці повторюють чи не в кожному інтерв`ю. Вони роблять це невипадково, адже чим частіше повторюєш думку, тим більший шанс, що її врешті запам`ятають та приймуть на віру. 

«Ви ж нас обманули…»

Вочевидь, диктатор досі тримається за образу тридцятилітньої давності та почуває себе скривджено через те, що його ультиматуми не сприймаються світом всерйоз. Мовляв, мало того, що в 90-х росію «посміли» не пустити до західної спільноти, так ще й ввели в оману обіцянкою того, що НАТО не наближатиметься до російського кордону.

Почнемо з того, що від можливості зближення із Заходом кремль відмовився самостійно — можливо, здогадувався, що не відповідає критеріям членства НАТО, основним з яких є готовність підтримувати безпеку у Північноатлантичному регіоні, а не руйнувати її. 

Гарантії щодо меж розширення НАТО — один із головних міфів , який путін повторює мало не в кожному посланні. Йдеться про події 1990 року, коли останньому очільнику СРСР Горбачову нібито дали гарантії того, що НАТО не буде розширюватись на схід від Німеччини. Проте сам Горбачов неодноразово зізнавався, що не просив і не отримував жодних обіцянок щодо подальшого розширення Альянсу. 

Росія також намагається доводити, що нерозширення НАТО прив’язали до домовленостей щодо возз’єднання Німеччини у 1990 році. Але насправді західні посадовці мали на увазі нерозміщення військ НАТО на території Східної Німеччини. У Договорі про остаточне врегулювання стосовно Німеччини (1990) також немає зобов’язань країн НАТО щодо нерозширення в Східній Європі. Сама думка про обговорення цього питання ще до розпаду радянського блоку є абсурдною.

Отже, НАТО не мало ніяких юридичних зобов’язань перед росією щодо нерозширення у Східній Європі, і політика «відкритих дверей» альянсу не змінювалася за весь період існування організації.

Україна ж як суверенна та незалежна держава є самостійним гравцем на міжнародній арені і має право без вказівок обирати свій зовнішньополітичний шлях. Щоправда, кремль навідріз відмовляється сприймати шлях, відмінний від російського.

А оскільки «молодший брат» нездатний наважитись на таку відверту зраду самостійно, потрібно було знайти іншого винного. Знайшовся швидко — передбачувано, в обличчі Сполучених Штатів.     

Росія прийняла рішення про війну незалежно від результатів Революції Гідності. До прикладу, операція з анексії Криму почалася 20 лютого 2014 року, тобто за пару днів до втечі Януковича. Кремль лише вичікував причину, аби напасти на Україну. І до 2014 росія намагалась загарбати українську територію — можна згадати і спроби захоплення о. Тузла в Керченській протоці у 2003, і підтримку проросійських сепаратистів у Криму в 1990-х.

Щодо фінансування, у 2014 році тодішня помічниця держсекретаря США Вікторія Нуланд дійсно підтверджувала, що США регулярно допомагали Україні на шляху проведення ключових реформ, і ця допомога з 1991 року сягнула близько $5 млрд на різні напрями розвитку країни. Проте підтримка реформ аж ніяк не означає спробу організувати «держпереворот». Тим паче аналогічні проєкти американська сторона реалізовувала і щодо росії, причому їхня загальна сума фінансування була більшою — $18 млрд від того ж 1991 року. Але цю цифру путін в інтерв‘ю не назвав — незручно. 

Натомість згадав вже старий наратив про «утиски» росіян в Україні. Мовляв, українці спеціально ухвалили закон, який позбавляє росіян звання «титульної нації». Цим він вкотре виправдав вторгнення своєї армії в Україну. 

Міф про «титульну» націю стосується пропаганди путіна про нібито «заснування» росією України. Насправді ж саме українці є титульною нацією, тобто тією, яка утворила державу. 

У липні 2021 року набрав чинності закон «Про корінні народи України». Однак путін перекрутив закон та приписав до корінних народів росіян. Хоча корінні народи — це автохтонна етнічна спільнота, яка сформувалася на території України, є носієм самобутньої мови і культури, становить етнічну меншість у складі її населення і не має власного державного утворення за межами України. Серед корінних народів згадують ті, які сформувались у Криму, — кримські татари, караїми, кримчаки. 

Однак росіяни не підпадають під це визначення. Вони є лише етнічною меншиною, адже мають власну державу, сформовану поза територією України. Наратив про «утиски» росіян також неправдивий. Конституція України гарантує рівність усіх громадян та розвиток усіх етнічних меншин країни, зокрема і росіян.

«Ми не відмовлялися від переговорів!»

Звісно, не обійшлося і без стандартного перекидування відповідальності: мовляв, це все Україна не хоче розмовляти, а росія готова до перемовин. От тільки «переговори» в його розумінні — це капітуляція України.

Насправді Україна давно підготувала Формулу миру, кінцевою метою якої є запрошення росії до переговорів на умовах України. Президент Зеленський запропонував її у вересні 2022 року на сесії Генеральної асамблеї ООН. Наприкінці грудня 2023 року її вже підтримали понад 80 країн світу. До пропозицій України входять зокрема: 

• радіаційна, ядерна, продовольча та енергетична безпека;
• звільнення всіх полонених і депортованих;
• виконання Статуту ООН і відновлення територіальної цілісності України;
• виведення російських військ та припинення бойових дій;
• подолання наслідків екоциду;
• недопущення майбутньої ескалації та фіксація закінчення війни.

Росія цей план відхилила. Бо ж він передбачає реальне виконання домовленостей, досягнутих на переговорах. За період із 2014 по 2022 роки Україна провела близько 200 раундів переговорів з росією, що супроводжувались низкою домовленостей про припинення вогню — усі вони були порушені та не завадили росії розпочати повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року. 

Вперше слова нібито Давида Арахамії процитувала представниця мзс росії марія захарова. Однак вона та путін вирвали цитату з контексту, аби підкреслити, що Україною «керує» Захід або США. 

В інтерв’ю Арахамія розповів, що під час зустрічі у Стамбулі російська делегація наполягала на підписанні документа, за яким Україна мала відмовитися від намірів вступити до НАТО. Також Україна зобов’язалася б дотримуватися нейтрального статусу та обмежити свої війська. Проте українська сторона не пішла на умови росіян, які означали б втрату українського суверенітету.

За словами Арахамії, західні країни ніяк не втручалися у переговорний процес в Стамбулі. Експрем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон пізніше пояснив, що після переговорів у Стамбулі був «дещо стурбований» можливою угодою України та росії. Проте наголосив, що Велика Британія в будь-якому разі підтримуватиме Україну. А свою «заборону» підписувати «мирну угоду» з росією Джонсон назвав нічим більше, як російською пропагандою.

Важливо зазначити, що на цих перемовинах лише готували документи, які Зеленський та путін могли б підписати після проведення переговорів на найвищому рівні. Деякі питання, наприклад, про приналежність окупованого Криму та Донбасу, залишались на обговорення виключно лідерами країн. Тобто про безпосереднє розв’язання питань війни та миру взагалі не йшлося, лише про підготовку до можливих переговорів.

Крім того, переговори були неможливі й через воєнні злочини росіян у Київській області, які стали відомі на початку квітня 2022 року. Усього від початку широкомасштабного вторгнення в Офісі Генерального прокурора України зафіксували понад 124,5 тисячі російських воєнних злочинів. 

Висновки

Перелік міфів навколо України суттєво не змінився у виступах путіна за останні 10 років. Так само риторика «незалежного» Карлсона відповідає кращим традиціям етерів соловйова та скабєєвої. Якраз у цьому особливість пропаганди — вона не має бути занадто складною та оригінальною, щоб впливати на людей. Їй достатньо бути повторюваною: чим частіше, наполегливіше, інтенсивніше повторюють одні й ті ж ідеї, тим краще вони закріплюються у свідомості. 

Це називають ефектом ілюзії правди або ефектом повторення — люди схильні сприймати інформацію як правдиву, якщо вже чули її кілька разів. Навіть якщо саме твердження є малоймовірним або вже було спростоване. Попереду Україну чекають ще багато виступів «карлсонів» та «путінів». До того ж ексведучий Fox News — лише частина великої мережі прокремлівських спікерів, про що раніше писав VoxCheck. Тож фактчекарам та журналістам не залишається нічого іншого, як підвищувати медіаграмотність аудиторії. І реагувати на ці вкиди, роблячи голос правди гучніше та сильніше за пропаганду.