«Таке чувство якесь, що бог десь наказує нас за щось». Яким був 2020 рік для Воксу? | VoxUkraine

«Таке чувство якесь, що бог десь наказує нас за щось». Яким був 2020 рік для Воксу?

28 Грудня 2020
FacebookTwitterTelegram
2112

Уже зайві слова про те, як саме 2020 рік змінив світ і життя кожної окремої людини та організації. Ми ділимося з вами, нашими читачами та друзями, своїм досвідом цього року та тим, що нам допомагало жити, працювати і, незважаючи на все, відчувати радість та іноді щастя. 2020 минає. Зустрічаймо 2021 радісно! Святкуйте відповідально і гарних вам свят!

Дисклеймер. Стаття не проходила редакційний процес. Викладені думки – це особисті рефлексії членів команди, якими вони діляться з вами.

Ілона Сологуб, СЕО Вокс Україна: «Криза дозволяє чіткіше побачити, що важливо»

2020 був сповнений тривог і переживань. Але разом з тим і нових вражень та можливостей. У лютому я кілька днів була в Амстердамі та гуляла музеєм сучасного мистецтва. Була вражена групою дітей років 6-7, які сиділи на підлозі перед абстрактною картиною та зацікавлено слухали пояснення про неї. Тоді ми ще сподівалися, що коронавірус якимось чином залишиться в Китаї. Але вже за два тижні все змінилося. Одна за одною країни стали закриватися, а компанії – переходити в онлайн. Наша команда зробила це доволі легко. Хоча, звісно, нам не вистачає живого спілкування. Але тим більше ми цінуємо особисті зустрічі.

У нас стало більше роботи – адже ситуація змінювалася буквально щодня. Ми намагалися оперативно реагувати на події – опублікували низку статей про те, як коронавірусна криза може вплинути на економіку, ринок праці, домогосподарства, та що могло б зробити керівництво держави, щоб пом’якшити її наслідки.

Криза показала, що реформи, проведені з 2014 року, дали результат – навесні, під час найбільшої невизначеності, не «впав» жоден банк, і курс гривні знизився лише незначно. Значна частка агропродукції в українському експорті також підтримала нашу економіку – падіння виявилося меншим за прогноз МВФ та меншим, ніж у багатьох країнах ЄС. Вочевидь, це заспокоїло керівників держави настільки, що вони вирішили «кинути» міжнародних партнерів. Україні пощастило й тут – завдяки значній підтримці, яку надають уряди розвинених держав своїм економікам, ситуація на зовнішніх ринках надзвичайно сприятлива. Але везіння має властивість раптово закінчуватись.

Цього року особливо виразно проявилися контрасти нашого світу. Crew Dragon вдало доставив астронавтів на МКС. Декілька вакцин від коронавірусу стали доступними менш ніж за рік після початку роботи над ними. Водночас буйним цвітом розцвіли теорії змов, а 40% українців не хочуть вакцинуватися від коронавірусу. Ангела Меркель має найвищий рейтинг довіри з початку свого правління (з її звернення до громадян зрозуміло, чому). Лукашенко готовий утопити свою країну в крові, як Асад, аби не втратити владу. Трамп таки програв, що означає початок «повернення до нормальності» в американській політиці. Путін «обнулив» свій термін, його дії всередині країни та зовнішньополітична риторика стають все більш агресивними.

Цей рік дозволив виразніше побачити, що насправді важливо. Важлива демократія (думаю, приховування Китаєм коронавірусу ще стане предметом окремого розслідування). Важлива якість урядування. Теперішня криза особливо наочно показала, що ціною поганого врядування є людські життя. Надзвичайно важлива освіта. Адже лише з якісною освітою можливі і якісне врядування, і космічні польоти, і швидка розробка вакцин (хотілося б також, щоб до програми початкової школи входили візити до музеїв сучасного мистецтва). Натомість низький рівень освіти українців виливається в ігнорування масок, відмову від вакцинації та зрештою смерті, яких можна було б уникнути. 

І, звісно, важливі люди. Думаю, цього року ми стали уважнішими до своїх близьких. Варто поширювати це ставлення й на незнайомців. Навіть у соцмережах.

P.S. Відкриттям року особисто для мене стало українське кіно. Це вже не окремі вдалі фільми, а потужне явище. Сподіваюся, воно розвиватиметься й надалі.

 

Людмила Галичина, менеджер з комунікацій: «2020 – багато вперше. Літак, море восени, коротка зачіска, гармонія в собі»

На початку карантину я дуже не хотіла сприймати нову реальність, і оскільки живу сама – самотність 24/7. Проте вже майже рік я вчуся знаходити гармонію у кожному дні, навіть якщо цей день самотній. Бо треба жити «ось вже» і не витрачити енергію на думки про те, що могло би бути. Я думаю, що найголовніша зміна, яка відбулась у світі через коронавірус, – це розуміння важливості моменту «зараз», бо «завтра» може не бути або статись в якісь інший спосіб, дуже відмінний від того, до чого ми звикли. 

У професійному плані рік був багатий на виклики. Темп шалено пришвидшився із початком карантину. Ми з командою шукали можливості залишатися на зв’язку. І в цьому плані велика частина відповідальності була на мені як на комунікаційниці. Ми ділилися думками та планами у Teams, збиралися на ZOOM-вечірки, записували відео-привітання на дні народження. Тепер я щомісяця роблю для команди інфографіку з нашими досягненнями (і, звісно, з мемами).

Також стала більше писати – пишаюсь великою статтею про фотографії часів Великої Депресії, матеріалами проєкту «Україна після карантину», який Вокс реалізував із KSE, УП та Громадське. Окремою подією року для себе вважаю запуск та наповнення телеграм-каналу до місцевих виборів «Виборча Скриня». А ще придумувала неформатні офлайн-заходи – від дискусії про бюджет на терасі з панорамним видом на стадіон «Олімпійський» до річниці проєкту iMoRe над нічним клубом Closer.Проєкт Воксу, який викликав моє щире захоплення в 2020 – це серія документальних відео-репортажів від VoxCheck про перебіг медреформи в регіонах. Ось тут випуск із Звенигородки, тут Суми, а тут Іллінці. Це дуже якісна робота, і надзвичайно цікава. Знімаю свій чорний котелок (теж надбання року) перед Максимом Скубенком та Лєною Шулікою.

2020, дякую, далі тільки краще. І так, перехворіти ковідом – done.

 

Кcенія Алеканкіна, комунікаційниця, аналітикиня проекту Індекс реформ: «Коронавірус показав, чи ти на своєму місці»

Кажуть, що пандемія коронавірусу і локдаун, викликаний нею, стали гарним індикатором того, чи на своєму ти місці — у роботі, стосунках чи житті в цілому.

Я відчула, що на своєму. Депресій не було, стосунки все такі ж міцні, а на роботі навіть вдалося почати, провести і завершити кілька класних проектів. До того ж з’явилася офіційна причина не ходити на нудні зустрічі  «самоізоляція».

Разом з Проектом розвитку ООН та Державною службою статистики України ми посилювали комунікації останньої, роблячи їх більш зрозумілими і дружніми; рахували, скільки жінок-підприємиць в Україні; моніторили Цілі сталого розвитку, щоб подивитися, чи росте якість життя українців.

Трохи пізніше ми допомагали Службі статистики та Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні з організацією заходів з переходу на перепис населення на основі адміністративних реєстрів. Знаєте, навіщо потрібен перепис? (ну крім того, щоб просто порахувати, скільки людей живе в Україні). За результатами перепису формують виборчі дільниці (а від цього залежить, хто з депутатів потрапить до Верховної Ради), розраховують розмір субвенцій регіонам (в тій частині, яка залежить від кількості населення) і навіть формують вибірки для різноманітних соцопитувань. А перепис за реєстрами дозволяє отримувати дані про українців та їхні умови життя майже в будь-який момент – і швидко верифікувати ефективність державних політик і витрат.За рік Індекс реформ підріс додалося експертів, оглядів реформ (квартальні публікує nv.ua), з’явилася серія матеріалів про коронавірусні правила та ефективність органів влади. 

І ще… люди — важливі, тому ми вирішили виділити розвиток людського капіталу в окремий напрямок економічних реформ. Тому з нового року зустрічайте оновлений індекс реформ.
Так, люди — важливі: цього року ми з колегами писали про те, що робить українців щасливими, пробували розібратися, чому діти з сіл складають ЗНО гірше, ніж їхні однолітки з міст, а зараз проводимо дослідження про те, чи допомогли нові правила вступу до університетів залучити більше дітей із тимчасово окупованих територій. Стаття з відповіддю на це питання буде зовсім скоро, але вже в 2021 році.

 

Лєна Шуліка, лідерка відділу мультимедіа: «2020-му не вдалося зробити зі щасливих дітей депресивних дорослих»

Якщо аудіально уявити офіс Воксу, то при вході можна почути закочування очей (так, саме почути) від того, що хтось із політиків сказав чергову маячню. Тут же можна почути обговорення Кафки, артхаусного кіна, реформ, призначень в уряд, а ще трендів ТікТоку і видів шапочок з фольги (професійна деформація). Якщо почуєте сміх, то, скоріш за все, це заразно – і скоро будуть сміятися всі. Так було до карантину…

Карантин же змусив обладнати робоче місце на балконі, зробити підбірку фонів для зуму, передивитись Кубрика, навчитись пекти брауні і варити борщ під час обідньої перерви, а ще ненавидіти людей зі спущеною під ніс маскою. За зауваження щодо відсутності маски мені навіть погроза розправи прилетіла (ковід-дисиденти такі милі, коли зляться).

Зараз же, коли ви зайдете у Вокс, то, найімовірніше, внюхаєте з сім різновидів антисептиків, почуєте обговорення медичної статистики, а на дошці побачите розмітку монтажу чергового відео проекту «Де реформа?» (подивіться, до речі), а не смішну цитату дня, як то було раніше. Так чи інакше, проте ні приготування борщу, ні Кубрик, ні навіть ковід-дисиденти з антисептиками не завадили випустити купу крутих історій та експлейнерів (щоб дізнатися яких – доведеться підписатися на наш ютуб), 52 фактчеки для Суспільного, 30 фактчеків для «Соромно з Яніною Соколовою» та багато всього іншого. Ще ми з’їздили в кілька лікарень, щоб показати, чи є медреформа в регіонах (багато де вона таки є, ми перевірили).

І хоч тепер атмосфера в нашому офісі куди серйозніша, ніж була раніше, проте меми в робочих чатах ще живуть, а значить 2020-му не вдалося зробити зі щасливих дітей депресивних дорослих. Keep it up.
П.С. «Таке чуство, що бог десь нас наказує за шось».

 

Світлана Сліпченко, аналітикиня VoxCheck: «Роботи було багато і всім було важко? Так, але і це стало плюсом»

Перші 20 спроб написати рефлексію про 2020 рік були якимось ниттям про купу роботи та морально складний локдаун. Та насправді не такий вже і поганий видався рік.

Чи я планувала якісь подорожі, які зірвались через пандемію? Ніт, я та дивна людина, яка не любить подорожувати. Чи втратила я щось під час локдауну? Хіба що кілька сотень тисяч нервових клітин (уточнення для надініціативних фактчекерів – це авторське перебільшення). А так жорсткий карантин навесні дозволив непогано зекономити. Без офісу було складно? Спочатку так, живого спілкування не вистачало. Потім стало нормально, та й в тиші працюється якось більш зосереджено. 

Стерлась межа між відпочинком та роботою? У мене її ніколи і не було. 

Роботи було багато і всім було важко? Так, але і це стало плюсом. Давайте дивитись.

17 березня (чи перевірте мене коли і потренуйтесь у фактчеку) в Україні оголосили локдаун. Наступного ж дня ми перейшли на дистанційну роботу.

І тут вийшло так.

Комусь працювати з дому ок. Для когось – це каторга. От я завжди казала, що з дому працювати не люблю і не вмію. Але в перший день карантину просто взяла зранку ноут, відкрила – і почала працювати. А все це «не люблю» і «не вмію» списала на лінощі. Половина команди хоче працювати в першій половині дня, а половина – ввечері та вночі. Кілька людей ще навчалися. 

Ускладнюємо задачу. До добре знайомого фактчеку додається співпраця з Facebook зі спростування фейків – вже за 2 тижні від початку локдауну, коли всі ще не роздуплились, як працювати дистанційно.
А так просто звучить – спростування фейків… Пояснюю. За цим стоїть n ітерацій: пошук, збір та неперервний моніторинг фейкових новин, пошук джерел спростування та написання матеріалу (формат якого треба було ще спочатку придумати, а потім постійно удосконалювати!), внутрішній peer review, публікація та маркування фейку, ведення обліку та статистики спростованих фейків, внесення ковідних фейків у #CoronaFakesAlliance (базу фейків про коронавірус міжнародної мережі фактчекінгу).
Long story short, через місяць-півтора з хаосу настав порядок (майже як при народженні Всесвіту). 
Сьогодні наша планка – мінімум 100 спростувань фейків на місяць. Півроку тому ми собі ще й уявити такого не могли. На додачу кожен тиждень ми готуємо два сценарії для фактчек-відео – в ефір «UA: Першого» та «Соромно» з Яніною Соколовою. Безперервно моніторимо топові політичні ток-шоу. Пишемо кілька статей-експлейнерів та статей-фактчеків на місяць. Ведемо соцмережі – Facebook і Telegram – шукаємо і розвиваємо там нові формати. За рік ми дали більше півсотні коментарів для ТБ, радіо та онлайн-ЗМІ, не враховуючи згадки проекту у медіа. Експертні обговорення протидії дезінформації та фейкам майже ніколи не проходять без участі VoxCheck. Щомісяця проводимо з десяток-півтора тренінгів і лекцій з критичного мислення для дітей, студентів, журналістів та держслужбовців. За рік ми навчили фактчеку та спростуванню фейків майже 100 стажерів (та маємо ще в запасі заявки на наступний рік). Знімали нові проекти – «Мисливець за фейками», який виходив в ефірі «UA: Перший», та «Де реформа?» про хід медреформи у регіонах. Та це все – лише десь 70% нашої роботи. Купа «дрібниць» залишається на задньому плані. 
Потужно, правда ж? І ось тут моє (без зайвої скромності) головне досягнення року – крута організаційна робота. Нас десятеро в команді. Щоранку об 11:00 – планірка, де ділимось планами на день та оптимізуємо усі поточні задачі. Всі працюють синхронно та злагоджено (інакше таких результатів не було б). Старші аналітики мають свої спеціалізації – те, у чому вони найкращі – та працюють за своїми профільними напрямками з молодшими аналітиками та стажерами. 
Ніхто не скаржиться, хоча, здається, колеги вже починають ненавидіти мене за нові ідеї, більші навантаження та робочі повідомлення о 3 ночі чи на вихідних. Та нічого, в наступному році буде ще більше, цікавіше та масштабніше.

 

Юлія Жага, аналітикиня VoxCheck: «Моя робоча атмосфера не в місці, а в голові»

Коли більшість звикали до дистанційної роботи, я була як риба у воді, бо більшість свого трудового стажу я працювала саме дистанційно. На створення робочої атмосфери вдома я не скаржилася – моя робоча атмосфера не в місці, а в голові. Одне, що треба було налагодити у буднях, – знайти час на себе та іноді побайдикувати.

Мої рецепти – прекрасні люди з онлайну: Кессі Хо – із нею я займалася пілатесом, Кассандра – із нею займалася йогою, та Хюго – його повільну французьку я слухаю та навіть розумію! А ще я втілила мрію – розмалювала картину акрилом. Тепер у мене на стіні Ая-Софія та турецький чай. Залишилося лише поїхати в Стамбул та відтворити намальоване.

Про робоче: підписалася на групи про пласку землю та свідків святого ковіду. А читати таке – справа не з легких. Зараз на деякі конспірології я дивлюся з розчаруванням – їхні автори могли б придумувати щось із більш цікавим сюжетом.Якщо про більш серйозне, то з командою VoxCheck із кінця березня ми спростували понад 750 фейків, тобто, якщо усереднити, по три фейки щодня. Аж не віриться!

 

Анастасія Іванцова, аналітикиня VoxCheck: «Складно сконцентруватися – міси тісто. Зла на абсурд навколо – міси тісто»

Я не вмію працювати з дому. Не вмію. Не хочу і не можу. Все, це кінець моєї кар’єри, пора повзти у вмиральну яму.

Приблизно з такими думками я зустріла пандемію і карантин. І дійсно, все своє життя я пропрацювала в офісі, у вирі подій. Будь-яку новину можна було обговорити з колегами, подумати про майбутній текст під час пів годинної прогулянки навколо офісу, а, коли голова розвалювалася від абсурдних висловлювань політиків, то рятувала кав’ярня під офісом. А тепер закінчилося все. 

Сказати, що спочатку було складно – нічого не сказати. Іноді дні змішувалися між собою, і я не розуміла, чи треба підключатися до роботи. Все це посилювалося інфодемією. Один із перших фейків про Covid-19 ми розвінчали ще у січні. Тоді цей фейк по факту створили самі медіа. 

Пам’ятаєте, лабораторний центр Києва написав, що в місті виявили хворих на низку вірусів, зокрема, на коронавірус. І низка медіа, нічого не уточнивши, написали новини про «смертельний китайський вірус» в Україні. Хоча це було не так, бо коронавіруси – це ціла група вірусів, їх у світі виявили майже пів сотні — і сім із них людські. SARS-CoV («атипова пневмонія» 2003 року), MERS-CoV (він же «близькосхідний коронавірус» 2012 року) та нинішній SARS-CoV-2 (який і викликає хворобу Covid-19) дійсно нашумілі та небезпечні. Решта 4 викликають симптоми звичайної застуди. І тоді в січні в Києві був один з цих 4 коронавірусів. Зрештою, лабораторному центру довелося дописати в публікацію великими літерами «НЕ КИТАЙСЬКИЙ КОРОНАВІРУС».У квітні VoxCheck став партнером Facebook по перевірці фактів. І фейки про коронавірус стали не просто частиною нашого інформаційного поля, а основною роботою. 

І це було моментом, коли мене рятувало моє захоплення останніх років – кухня. Взимку я створила окремий акаунт в інстаграмі для їжі і почала там постити свої експерименти. Локдаун я зустріла з керамічним «каменем» для випікання неаполітанської піци, дуже поверхневими знаннями про гідрацію тіста і шаленим страхом того, що в мене нічого не вийде. Але у мене було правило: складно сконцентруватися – міси тісто. Зла на абсурд навколо – міси тісто. Треба хоч чимось зайняти руки, поки думаєш над майбутнім текстом – ну, ви зрозуміли, тісто. І от 9 місяців потому я завиграшки роблю чіабату, розумію, навіщо амілаза в багетах, а в своєму інстаграмі … розвінчую фейки про глютен. 
Так, фактчекінг дістався і туди. 

 

Валерія Степанюк, молодша аналітикиня VoxCheck: «Чим більше шукаєш і спростовуєш фейки — тим більше дивуєшся, як таке взагалі в голові людей вкладається»

«Це тільки на три тижні. Три тижні пройде — і все буде як раніше. І в офіс повернусь, і в університет, і на пасхальні канікули до Європи поїду». З такими думками за день до локдауну я взяла маленьку валізу речей і поїхала в рідне місто до батьків, щоб не було сумно в гуртожитку.

Після того я не поверталась ні в університет, ні в гуртожиток, ні в офіс. Три тижні затягнулись на майже рік, до навчання і роботи з дому звикла, на великодні канікули не поїхала нікуди. Але у всьому є свої плюси.

За яких ще обставин після чотирьох років у Києві можна повернутися додому, відновити спілкування зі шкільними друзями, які теж приїхали «всього на три тижні», але й далі працювати і навчатись за сотні кілометрів від дому? 

Все з часом стане на свої місця, ми повернемось в інші міста, прийдемо в офіси, знову щодня будемо ходити по каву. Але так, як раніше, вже не буде. Тепер ми вміємо працювати по-іншому: інколи серед ночі, бо вдень немає натхнення, інколи на вихідних, бо терміново треба спростувати фейк.До речі, про фейки. Ми у VoxCheck їх спростували вже дуже багато, а вони досі не закінчуються. Постійно фейкороби щось нове вигадують. І чим більше їх шукаєш і спростовуєш — тим більше дивуєшся, як таке взагалі в голові вкладається. От, наприклад, мій улюблений: на банкноті $20 нібито зображена пандемія — конспірологи знайшли маску на чолі Ендрю Джексона. Мабуть, це єдиний білий прямокутник у світі, і він означає саме маску.

Але фейки бувають і складніші. От, наприклад, напередодні Дня вшанування пам’яті жертв Голодомору в соцмережах почали поширювати інформацію про дефармінг в США. Розповідають, що влада знищила ледь не всі фермерські господарства в часи Великої Депресії. Але дефармінгу в США не було, влада фермерські господарства не знищувала, а термін «дефармінг» вигадали в Росії. Цікава історія, почитайте.

 

Марина Отт, лідерка проекту DataVox: «Чекаю на наступний рік, бо в ньому точно будуть нові виклики, а значить, нудно не буде»

Карантин навчив мене бути оптимісткою. На початку весни треба було адаптуватися до нових реалій, інфодемії, відчуття тривоги. Тоді я зрозуміла, що «той, хто переживає, страждає вдвічі більше». Тому намагаюся бачити в карантині хороше: наприклад, практику «slow living» (хоча б у зародковому варіанті), більше книг, більше піших прогулянок. 

В докарантинні часи, коли піджимали дедлайни та потрібно було зробити багато роботи в стислі строки, я залишилася працювати вдома. Тобто віддалена робота для мене навіть перевага. Але правду каже прислів’я: «Що маємо — не дбаємо, а втративши — уболіваємо». Зустрічей з друзями та колегами все ж бракує.

Цей рік проходить для мене під прапором нашого нового проекту «Медійна екосистема». Рік тому це була маленька ідея та велика мрія. Зараз це реальність, яка несеться на повній швидкості. Такі темпи мене особисто і лякають, і дуже надихають. 

Для «Медійної екосистеми» ми написали алгоритм, який регулярно збирає новини топових онлайн ЗМІ країни. Щомісяця зібрана нами текстова база розширюється майже на 200 тисяч новин.В рамках цього проекту ми у DataVox почали працювати з алгоритмами машинного навчання та обробки природної мови. Розвідка нових підходів була у дослідженні основних тем про ковід за допомогою використання LDА. Потім аналітикиня проекту Оксана Тимченко написала прототип алгоритму для класифікації новин. Перші результати можна почитати в статті про найпопулярніші теми в ЗМІ. А наш аналітик Назар Мошняга став спеціалістом у мережевому аналізі та написав статтю про зв’язки між медіа. Попереду в нас багато нових викликів, наприклад, запуск сайту проекту та регулярна аналітика про медіа.

А ще у нас співпраця з CrowdTangle та моніторинг Facebook. Наприклад, що політики пишуть про ринок землі, та як ведуть свої профілі мери міст. В майбутньому плануємо розвивати аналіз соцмереж та створювати власні алгоритми їх обробки.
Також після кожної сесії ВР ми оновлюємо інструмент «ККД депутата». Тож зовсім скоро можна буде побачити, як депутати голосували за реформи протягом осені. Навесні 2020 підтримка реформ була нижчою, ніж восени 2019. Цікаво подивитися, чи зберігся цей тренд. 
Чекаю на наступний рік, бо в ньому точно будуть нові виклики, а, значить, нудно не буде.

 

Віра Іванчук, аналітикиня VoxUkraine: «Я дякую цьому року за те, що маю можливість писати тут свою історію 2020 як член команди VoxUkraine» 

«Прийшов, побачив, переміг» – латинський вислів, який завжди мотивував мене йти вперед і досягати все більших і більших висот. Але цього року щось пішло не так. З першого слова. Прийти не можна було. Тільки побачити маленькі квадратики у вікні свого зуму. Про перемогу тоді, здавалося, думати не можна було взагалі. Проходив березень, а з ним «шок» пандемії. Квадратики здавалися вже не такими страшними, а нічні «посиденьки» з кодом в R ставали вже щоденною традицією. Проходило літо. За книжками, дослідженнями та публічними виступами. В квадратиках, звичайно. Почала думати про перемоги. Майбутні.

Останні дні літа. Біжу на зустріч по своєму рідному Тернополю. І тут дзвінок. Зупиняюся. Відповідаю: «Так, пані Тетяно! Я слухаю Вас».

Тетяна Тищук повідомила: «Віро, ми вирішили податися на грант і провести дослідження про вступ абітурієнтів з ТоТ. Чи не хотіли б Ви приєднатися до нас?» Відповіла одразу, не задумуючись: «Так, залюбки!» З цього почалась моя нова історія в житті, яку можна назвати вже таким рідним для мене словом «VoxUkraine».Я прийшла. Побачила. А маючи можливість працювати з такою прекрасною командою аналітиків VoxUkraine – вже перемогла.

Зараз ми разом Тетяною Тищук та Ксенією Алеканкіною на фінішній прямій звіту про вступ абітурієнтів з тимчасово окупованих територій. Коли ми розпочинали цей проект, здавалося, що все дуже просто. Зараз, навіть завершуючи звіт, ми щодня дізнаємося нові факти, які інколи кардинально змінюють «картину». А бази даних, які ми змінювали десятки разів, до яких підібрали сотні рядків кодів, – це спонсор наших насичених днів та недоспаних ночей.
Проте найбільшою цінністю для мене було спілкування з абітурієнтами з тимчасово окупованих територій. В кожного з них особлива історія, кожен пройшов великий та складний шлях, подолав страх, стереотипи, контрольно-пропускні пункти, самоізоляцію та суспільне несприйняття. Історія кожного з них мене особисто глибоко торкнулася. 
Я дякую цьому року за те, що маю можливість писати тут свою історію 2020 як член команди VoxUkraine. Адже про це не могла навіть мріяти! Чесно! 
Я дякую, що роблю те, що по-справжньому люблю. За те, що це не просто робота, а внесок у щось набагато більше, що будує не лише наше майбутнє, але й майбутнє нашої країни. 

 

Назар Мошняга, аналітик DataVox: «Напружено, місцями динамічно і багато нового досвіду»

КПІ. Поза Воксом я був першим заступником у Студраді студмістечка КПІ. Тут ми з командою інформували студентів та захищали їхні права перед адміністрацією, намагалися покращити умови у гуртожитках. З карантином з’явилися нові виклики. Командою Студради ми доставляли їжу першим контактним особам у гуртожитках, шукали з адміністрацією волонтерів, які би могли заміняти багатьох вахтерів, які не змогли доїхати через обмеження громадського транспорту. Багато щоденних дзвінків і повідомлень, координація, загальне напруження допомогли впоратися з цими проблемами.

Диплом. Влітку захистив диплом бакалавра комп’ютерних наук. З цим мені дуже допомогла робота у Воксі. Бо, по-перше, писав диплом з машинної обробки природної мови, чим ми і займаємося зараз у DataVox. А, по-друге, Вокс дав досвід проведення досліджень.

Мережевий аналіз. Якщо коротко, то мережевий аналіз – це круто. У мене просто було бажання його зробити. Така можливість трапилася, коли командою DataVox взялися досліджувати медіа. Я цьому дуже радий. Сама стаття, як на мене, вийшла дуже цікавою, і в цьому сильно допомогли редактори, які підказали, як покращити аналіз і сиру (як я зрозумів пізніше) візуалізацію.

Громадський бюджет. ГБ – це коли місто виділяє гроші на проєкти від жителів, але спершу треба виграти голосування. У КПІ щороку збирається команда, яка намагається виграти проєкти для покращення Києва (і у нас, до речі, непогано виходить: за 4 роки вийшло виграти пару десятків проєктів на понад 30 млн грн). Два роки я допомагав агітувати за проекти однодумців, а в цьому році подав і свої три проєкти – урбаністичні, бо поставив собі за мету робити Київ комфортнішим. Протягом місяця практично щоденне онлайн і офлайн агітування десятків людей дало свій результат – мої 3 і ще 5 проєктів від КПІшників виграли.
Всі ці історії перш за все про спільноти, які мене оточують і допомагають. Я радий, що цей рік пройшов разом з командою Воксу, Студради та інших активних КПІшників. І окремо хочу подякувати сім’ї та друзям, які дуже допомогли пережити 2020-ий.

 

Юля Мінчева, лідерка проектів: «Цей рік показав, як важливо дбати про тих, хто поруч»

«May you live in interesting times» (щоб ти жив у цікаві часи) – фраза, яка часто лунає в моїй голові, особливо часто протягом усього цього року (і ні, ніяке це не китайське прокляття, до слова). Колись в підлітковому віці я вважала, що не буде про шо розповідати онукам – все цікаве, хвилююче та трансформаційне глобально вже сталось (розпади імперій, революційні відкриття, освоєння космосу і так далі). 2020 показав, як я помилялась. Запам’ятаю його як рік-маркер, лакмусовий папірець всього дійсно важливого, з чим були на старті року і як хочемо жити далі. 

З п’яти добре відомих стадій прийняття неминучого я гостро перебувала в першій (заперечення), довго намагалась торгуватись/домовлятись зі всесвітом в третій, здається, швидко проскочила другу з гнівом та четверту з депресією (бо добре прокачала м’яз стійкості в недалекому минулому). Останні півроку тішуся у фазі прийняття та повної акліматизації. 

З’ясувалося, що всі люди схожі та в одному човні. Що попри соціальне дистанціювання, стерлись кордони приватності – всі вже знають, в кого які шпалери, які коти-діти, а робота часто буквально перенеслась в особистий простір, місцями його стираючи (пам’ятаєте, як колись був час між зустрічами на дорогу/корки – зараз один зум не встиг завершитись, як вмикається новий). Я, наприклад, дізналась, що маю одну сусідку-оперну співачку, а хобі інших сусідів – ремонт (це єдине пояснення стабільному дрилюванню протягом цих 9 місяців). 

Цей рік показав, як важливо дбати про тих, хто поруч. Пам’ятаю, як побачила ідею відправляти продуктові набори самотнім літнім людям і подумала, що треба їх також підтримати морально та розповісти, що відбувається довкола та як себе вберегти. Так народилась антифейкова газета разом з БФ «Життєлюб» за підтримки програми «Людяність та взаємодопомога» від ЄС та фонду «Відродження». Також цьогоріч переконались, що справжня суперсила – в команді, парнерствах та співтворенні. Це завжди було ключовим для Воксу, але особливо в цей рік. Ми провели десятки подій в партнерстві з локальними медіа та іншими організаціями (мої улюблені – про світ після пандемії та внесок третього сектору в добробут українців), створили успішний подкаст «Що з економікою» спільно з ЦЕСом, знайомили експертів з журналістами, допомагали всім охочим отримувати тут і зараз важливу аналітичну інформацію про те, що відбувається з пандемією, інфодемією, реформами та економічними процесами. А ще цього року всі ми стали свідками якогось химерного реаліті про державне управління – коли є одна проблема, купа команд, підходів та змагань в ефективності. І як сильно ми, на жаль, в цьому змаганні програємо попри неймовірний креатив з інтелектуальними локдаунами вихідного дня в рамках великого будівництва за часів конституційних криз. Десятки робочих годин ми присвятили цього року розмовам про роль та функцію Воксу, про те як він може посилити стійкість суспільства та держави. І знаємо відповідь. Зовсім скоро презентуємо оновлений Вокс, і сподіваємось, ви його оціните 🙂

«May you live in interesting times» – також тема минулого венеційського Бієнале, залишки якого я планувала подивитись у березні. На наступний березень я знов купила квитки в Італію, рейс до Венеції скасували вже, але назад – ще ні, тому я, звісно, не полишаю надій. Все-таки невиправний оптимізм – це діагноз, але з ним точно приємніше жити. 

 

Валерія Золотарьова, молодша мультимедійна продюсерка: «Зі мною вперше трапився і онлайн-курс»

Спочатку був страх, розгубленість, невпевненість, подекуди навіть злість. Потім відбулася внутрішня трансформація, прийняття ситуації та геть неочікуваний приплив мотивації. Таким був для мене 2020 рік. 

У докарантинні часи в офісі завжди кипіла робота. Звісно, з перервами на веселі історії з життя та смішними мемами. Та головне, чому в офіс завжди хотілось повертатись – це люди та енергія, яку ти від них отримуєш. У часи дедлайнів або зневіри в анімації, над якою сидиш уже третю годину, достатньо було видихнути та глянути на колег, які інтенсивно друкують спростування чергового фейка, і в тебе відкривалося друге дихання. 

Та вмить все змінилось. Карантин змусив адаптуватися до нових реалій віддаленої роботи. І тепер в облаштованому домашньому офісі ти маєш сам себе мотивувати до роботи. А це виявилась задача із зірочкою. Та попри всі складності, нам вдалося продовжити плідну роботу.

Паралельно з роботою з’явилося більше часу для самоосвіти. Так зі мною вперше трапився і онлайн-курс. До цього я була впевнена, що можу сприймати та запам’ятовувати інформацію виклчно офлайн.
2020 – рік турбулентності, гнучкості та трансформації. Я впевнена, що у 2021 на нас чекають ще більше цікавих проектів та нових викликів. Всі ці моменти хочеться проходити пліч-о-пліч із колегами. Тому моя «new year resolution» на наступний рік – повернутися до офісного життя і живого спілкування з колегами.


Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний