Які Справи в Української Науки

Як у нас із наукою? Ми спробуємо розібратись, чи справи зовсім кепські, де корінь зла і що потрібно робити

Автори:

Зазвичай будь-які порівняння України з розвиненим світом зовсім не на  нашу користь: у нас «все завжди погано»: ВВП маленький, корупція процвітає пишним цвітом скрізь від сантехніка до прем’єр-міністра, рівень життя змагається з плінтусом за дно. А як у нас із наукою? Ми спробуємо розібратись, чи справи зовсім кепські, де корінь зла і що потрібно робити.

«Карпати» знов програли в футбол», – Брати Гадюкіни

Результатом роботи науковців і наукових досліджень є знання, know-how, технології – все те, що важко оцінити й порахувати. Як визначити, якісна наукова робота чи ні? Є різні критерії оцінювання якості наукових досягнень. По-перше, про найкращих вчених ми дізнаємося раз на рік при врученні Нобелівських премій.  До речі, в Україні формально немає лауреатів цієї премії – ще не встигли. Для порівняння, шість лауреатів Нобелівської премії має Ірландія, в той час як сусідні Польща та Угорщина мають 12 і 9 лауреатів відповідно.

Ми вдячні нашим читатчам, котрі вдало підмітили, що неможливо робити однозначних висновків про НАНУ, базуючись лише на відстоках опублікованих статей. Ми погоджуємось з цими зауваженнями та вибачаємось за те, що не були більш прискіпливими. Дана версія статті – відредагована версія початкової публікації.

По-друге, плоди наукової діяльності оцінюють, аналізуючи кількість опублікованих праць – статей, монографій, книжок чи патентів. Звичайно, це стосується головним чином некомерційних і фундаментальних досліджень, тобто тих, на які витрачаються гроші платників податків. Більш того, кількість далеко не завжди є адекватним індикатором наукового успіху. Наприклад, можна надрукувати десятки статей на рік у віснику N-го університету, і їх ніхто навіть не прочитає.

У сучасному глобалізованому світі науку в Україні можна розглядати лише в контексті загальносвітових тенденцій та досягнень. В цьому аналізі ми скористались Scopus, найбільшою в світі базою даних наукових публікацій. Вона налічує більше 21,000 наукових журналів з усього світу, і зокрема 60 суто українських видань. Щоб потрапити до цієї бази, журнали мають відповідати мінімальним критеріям якості, зокрема бути рецензованими, мати як мінімум англомовні заголовки та резюме. Наукові статті та  праці друкуються виключно в рецензованих журналах, щоб уникнути шарлатанства та публікації псевдонаукових результатів.

Загальні тренди й кількісні показники

На перший погляд, кількість опублікованих статей в різних наукових журналах постійно зростала за останні два десятиліття від 6,000 до майже 10,000 на рік. Загалом, серед публікацій домінують природничі та точні науки: «фізика й астрономія», «інженерні науки» та «матеріалознавство» в сумі дають більше половини українських наукових публікацій (рис. 1). Доречі, 40% (11658 з 28353) усіх публікацій за 2012-2014-ті роки, за даними Scopus, мали принаймні одного автора з Національної Академії Наук України.

Рисунок 1

Джерело даних: Scopus

Джерело даних: Scopus

Така ситуація помітно відрізняється від загальносвітових трендів, де більше уваги приділяється медицині та біології, а також соціальним наукам. Потрібно також пам’ятати, що дослідження в області медицини мають прямий зв’язок із якістю медичного забезпечення, адже чим більше медичних досліджень в університетах – тим більше кваліфікованих викладачів, а отже – й  лікарів.

Різні кластери країн мають різні домінуючі напрямки наукових досліджень. Природним порівнянням для нас, звісно, є Європейський Союз (рис. 2). В ньому всі показники дуже подібні до загальносвітових, де основні тенденції задають розвинені держави “західного світу”.

Рисунок 2

Джерело даних: Scopus

Джерело даних: Scopus

Проте, наука і техніка розвивалися  не лише в Україні: за останні двадцять років частка українських статей упала з 0,5% до майже 0,3%. При цьому офіційний ВВП України складає трохи менше 0,2% від загальносвітового. Ситуація в останні роки почала виправлятись у зв’язку зі збільшенням фінансування, принаймні номінального (з лагом у кілька років, див. Рис. 3). Дно фінансування української науки було пройдено в 2000-му році, починаючи з 2001 фінансування саме наукової діяльності постійно збільшувалось. В той же час «дно» кількості наукових публікацій припало на 2009-2010 роки. Така затримка типова для наукових досліджень – вони зазвичай тривають як мінімум декілька років.

Рисунок 3. Обсяг виконаних наукових та науково-технічних робіт (млн. USD)

Дані Держстату з урахуванням офіційного курсу гривні від НБУ. Сума витрат на фундаментальні дослідження, прикладні дослідження, науково-технічні розробки і послуги.

Дані Держстату з урахуванням офіційного курсу гривні від НБУ. Сума витрат на фундаментальні дослідження, прикладні дослідження, науково-технічні розробки і послуги

Важливо зазначити, що ВВП в цей час зростав швидше – фінансування науки впало з 1.36% в 1996р. до 0.81% у 2013. В ЄС ця цифра складає в середньому 1,92% ВВП (навіть у Польщі – 0,87%, а в Росії – 1,12%).

Тут же лежить відповідь на питання, як тіньова економіка шкодить нам у довготерміновій перспективі. Половина української економіки знаходиться в тіні, що означає вдвічі менше податкових надходжень і, відповідно, бюджетних витрат, від яких значною мірою залежить фінансування науки в Україні і в світі в цілому. Менше сплачених податків сьогодні, більше опортуністичних сьогоденних витрат – менше потенційних інвестицій у майбутнє (адже витрати на науку є саме довготерміновими інвестиціями) – як результат, ще більше відставання в галузі науки за 20-30 років.

Міжнародна співпраця

З 2015 року Україна є повноцінним партнером нещодавно запущеної загальноєвропейської програми Horizon 2020, отже, маємо шанс інтегрувати українську науку до світової за допомогою міжнародної співпраці.

Ізоляція СРСР від світу мала помітний влив на нашу науку ще до середини 2000-х років, коли показники міжнародної співпраці вийшли на стабільні значення, близькі до тих, що спостерігаються в США та ЄС. Так, у 2014 році українські вчені опублікували 38% статей у співавторстві з науковцями з інших країн, а в 1996 лише 20%. Найбільшим науковим партнером України все ще є Росія, з невеликим відривом від Німеччини, США та Польщі. Для порівняння, сумарна статистика за основними кластерами країн за 2012-2014 роки (рис. 4).

Рисунок 4

rys-ua-4

В той же час в Україні існує величезна диференціація рівня співпраці за галузями науки, що впливає на якість опублікованих статей. Найгірша ситуація в галузях «економіка, економетрика та фінанси» та «соціальні науки», де частки співпраці складають лише 4,7% та 15% відповідно.

Продуктивність наукової праці

Попри те, що загальні кількісні показники української науки виглядають доволі непогано, якісні показники показують глибину проблеми. Найпростіше порівняння – це загальна економічна спроможність країни та її наукові досягнення, виміряні в кількості опублікованих праць і результатів. На перший погляд, Україна в тренді: мало грошей – мало результатів. Проте, речі виглядають набагато гірше, якщо подивитись на індивідуальну продуктивність праці, а саме – середню кількість опублікованих статей у визнаних міжнародних журналах на одного науковця (тут враховано й ті 60 журналів, які видаються в Україні) – рис. 5.

Рисунок 5

Дані Держстат, OECD, Elsevier B.V.

Дані Держстат, OECD, Elsevier B.V.

Ефективність індивідуальної праці в Україні приблизно в 10 (десять!) разів нижча, ніж в середньому в розвинутих країнах. Звідси очевидні наслідки зменшення фінансування науки. Україні потрібно або в 10 разів підняти видатки, або звільнити 9 із 10 наукових працівників, щоб вивільнити необхідні ресурси для тих, хто залишиться, щоб вони мали можливість працювати на світовому рівні. Зокрема, за таких умов заробітна плата науковця може становити в еквіваленті не менше 1000 USD, що зробить її конкурентною навіть на міжнародному ринку. 9 із 10 – цифра, яка також корелює з надлишком ВУЗів. За даними Держстату в Україні є близько 800 ВУЗів різних форм власності й ступенів акредитації.

Проблема низької ефективності праці в Україні обговорювалась і раніше, але для науковців вона стоїть особливо гостро. І «закон середнього» Джима Рона (Jim Rohn, the law of average), «ми є середнім від п’яти людей, з ким проводимо найбільше часу» стає як ніколи актуальним: «якщо ніхто довкола не працює, то і я не буду».

Тиждень Людського Капіталу

Робоча Сила в Україні: Поганий ККД за Умови Якісної Освіти, або Чому Необхідні Комплексні Реформи (Том Купе, Київська школа економіки, член Редколегії VoxUkraine)

Ольга Купець: Якість Української Робочої Сили є Досить Низькою (Ольга Купець, доцент кафедри економічної теорії, НаУКМА)

Марія Алексинська: Низька Продуктивність Праці в Україні: Хто Дійсно Винен (Марія Алексинська, економіст, Міжнародна організація праці)

Між Текстом і Контекстом Публікації «Які Справи в Української Науки» (Світлана Благодєтєлєва-Вовк, к.е.н, доцент, керівник проекту «Антикорупційні ініціативи Києва»)

Водночас ефективність приватних інвестицій в розробки, яку можна оцінити виходячи із затрат і кількості отриманих патентів (тут враховуються тільки патенти, отримані не в Держпатенті України, який не дає необхідного світового захисту і заповнений фейковими патентами-дублікатами, а МінЕкономРозвитку тільки починає працювати над необхідною реформою в сфері інтелектуальної власності), знаходиться на непоганому рівні, порівняному зі США, наприклад, хоча там в патенти інвестують і університети. За даними Espacenet за 2012-2014-ті роки включно було зареєстровано більше 32 000 українських патентів, за той самий період було зареєстровано близько 370 000 американських патентів. Порівняльний рівень приватних інвестицій в дослідження, опублікований Світовим Економічним Форумом (World Economic Forum) в рамках Глобального Індексу Конкурентоспроможності (Global Competitiveness Index), для України вирахуваний як 3,1, в той час як для США він становить 5,5. Співвідношення кількості патентів за рік на мільйон населення до індексу приватних інвестицій практично співпадають в Україні та США, що ще раз підтверджує, що в України є всі можливості для успішного розвитку.

Якість наукових результатів

Однією із загальновизнаних методик оцінки якості наукових результатів, тобто їх впливовості, новизни і важливості для науки є так званий impact-factor. Цей метод базується на тому, що чим якісніша стаття чи результати, тим більше її цитуватимуть інші. Отже, тим більше буде посилань на статтю, тим більший вплив (impact) вона матиме.

Для того, щоб можна було порівнювати різні галузі наук використовують зважений імпакт-фактор – в середньому для всіх світових публікацій разом узятих він завжди дорівнює 1. На рис. 6 наведений зважений імпакт-фактор у розрізі років для України та кількох характерних кластерів країн.

Рисунок 6

Дані Elsevier B.V.

Дані Elsevier B.V.

І Україна, і в цілому країни СНД, де за обсягом домінує РФ, пасуть задніх. Важливим є також те, скільки публікацій потрапляють до найбільш авторитетних журналів. В Україні лише 12,3% статей виходять в журналах, які належать до топ-10% найкращих в своїх дисциплінах, тоді як в ЄС цей показник 30%, а в США майже 40%.

З огляду на низьку ефективність праці та мале державне фінансування, доволі очікувано виглядає те, що чим більша ступінь міжнародної співпраці, тим більші шанси отримати кращі результати та визнання. Адже тільки конкурентні проекти можуть зацікавити сторонніх партнерів і отримати фінансову підтримку за межами України. В середньому, всі статті, опубліковані у співпраці з закордонними партнерами мають імпакт вищий від 1 (тобто середньосвітового – рис. 7).

Рисунок 7

Дані Elsevier B.V.

Дані Elsevier B.V.

Такий зв’язок доволі однозначно прослідковується за всіма галузями наук. Чим більший рівень міжнародної співпраці, тим в середньому вища якість опублікованих робіт (рис. 8)

Рисунок 8. Зв’язок імпакт-фактору і рівня міжнародної співпраці за галузями

Дані Elsevier B.V.

Дані Elsevier B.V.

Що робити?

Найголовніше – потрібно кардинально підвищити ефективність праці науковців. Це не нова проблема, але це головна перепона на шляху української науки. Зокрема, ми пропонуємо:

По-перше, збільшувати конкуренцію між університетами та науковими установами шляхом

  • Фінансової незалежності університетів
  • Чіткого розділення державного фінансування витрат на навчання і витрат  на науково-дослідницькі роботи (через загальнодержавні гранти)
  • Запровадження прозорих індикаторів якості результатів роботи за три-п’ятирічні періоди, які будуть базуватись на усталених міжнародних показниках, як-от Scopus  

По-друге, кардинально скорочувати кількість наукових установ і ВУЗів і проводити давно перезрілу реформу Академії Наук – Україна не в змозі підтримувати таку надмірно роздуту структуру.

По-третє, продовжувати курс на інтеграцію з європейським науковим простором та включатись до розв’язання найбільших викликів сучасності – це шлях до успіху в майбутньому.

*Коментар від авторів

З огляду на пожвавлену дискусію довкола нашої статті, ми вважаємо за необхідне поділитись деякими нашими міркуваннями та розрахунками, які ми використовували.

Отже, для розрахунку кількості статей на одного вченого ми, як вже зазначали, використовували базу даних Scopus. За 2013 рік в цій базі даних є 9.835 статей, де принаймні один автор афілійований з Україною (лінк). Для розрахунку кількості вчених в Україні, ми користувались даними Державної служби статистики України (http://www.ukrstat.gov.ua/). За цими даними в Україні в 2013 році було 90.113 кандидатів наук, 16.450 докторів наук і 77.853 науковців (для  порівняння, в 1995 році ці цифри були 57.610, 9.759 і 179.799 відповідно), адже не всі наукові співробітники мають науковий ступінь. Сумарно це дає 184.416 (і подібну пропорцію до кількості населення як і в РФ, де є 441 тис. науковців) на 1.143 науково-дослідні організації. Таким чином ми отримуємо 0,05 статей на одного науковця. Альтернативним прочитанням цієї статистики, звичайно, може бути 9.835 / 77.853 = 0,12, показник теж подібний до РФ. Це в будь-якому випадку означає, що ефективність як мінімум в п’ять разів нижча, ніж була б бажана. Більш того, за період з 2012 по 2014 роки включно тільки 29.477 авторів з України надрукували 28.353 статті, що в середньому є краще: 0,3, але теж не дотягує до бажаного рівня 0,5 чи вище. В той же час, це означає, що мінімум 60% (або 85%, залежить від прочитання статистики) науковців в Україні не проявляють достатньої активності, і забирають ресурси так потрібні тим, хто дійсно працює.

Ми залишимо на розсуд читача, який підхід правильніший, втім будь-які з цих цифр вказують на потребу кардинальних змін, адже відставання іде в рази, а не на відсотки.

VoxUkraine — унікальний контент, який варто читати. Підписуйтесь на нашу e-mail розсилку, читайте нас в Facebook і Twitter, дивіться актуальні відео на YouTube.

Мы верим, что у слов есть сила, а идеи имеют определяющее влияние. VoxUkraine объединяет лучших экономистов и помогает им донести идеи до десятков тысяч соотечественников. Контент VoxUkraine бесплатный (и всегда будет бесплатным), мы не продаем рекламу, не занимаемся лоббизмом. Чтобы проводить больше исследований, создавать новые влиятельные проекты и публиковать много качественных статей нам нужны умные люди и деньги. Люди есть! Поддержать VoxUkraine. Вместе мы сделаем больше.


Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний