Чому Скорочення Військових Видатків в Україні Було би Безглуздим

Найкращим рішенням було би не знижувати у 2016 році військові видатки (як реальну, так і номінальну величину), а почати натомість обговорювати, наскільки їх треба підвищити, щоб ефективно використовувати обмежені державні ресурси та гарантувати безпеку країни. Майже всі інші категорії державних видатків є значно менш ефективними, а отже, надають набагато більше простору для їх скорочення з незначними негативними наслідками.

Репортажі [1] українських ЗМІ про бюджетний процес, що триває, а також документи, що просочилися з уряду [2], свідчать про плани скоротити реальні військові видатки у 2016 році, залишивши їх на тому самому номінальному рівні, що й у 2015 році. Ця стаття переконує, що це поганий задум, який може нашкодити як ефективності урядових видатків, так і безпеці країни.

Ефективність військових видатків

Не враховуючи військові засоби, успадковані від Радянського Союзу (зброя, амуніція тощо), у 1993-2014 роках Україна витратила 580,5 мільярда гривень на потреби оборони, у постійних цінах 2010 року (тобто цю суму можна порівнювати в різні роки). Саме завдяки цим видаткам виявилося, що країна має армію, яка — за величезної підтримки з боку громадян [3] — змогла успішно обмежити втрати від російської окупації Криму та частини Донбасу.

Щоб підрахувати «віддачу» від цих видатків, розглянемо, як вони корелюють із різними оцінками розміру ВВП, який було би втрачено у випадку більшої «успішності» російського вторгнення.

У 2014 році ВВП України в постійних цінах 2010 року становив 1062,8 млрд грн. Розглянемо три можливі сценарії того, яку територію змогла б завоювати Росія, якби опір України був недостатнім, щоб стримати агресора:

• окупація південних та східних областей;
• окупація південних, східних та центральних областей (неокупованою залишилася б Західна Україна);
• окупація всієї країни.

Опоненти можуть заперечити, що не регулярна армія, а волонтери, які не мали взагалі жодного фінансування, стали першою лінією оборони. Випадок із минулого України: у 1918 році Центральна Рада заявляє, що армія взагалі не потрібна (військових видатків немає), але наступні уряди змогли створити армії у 1919-1920 роках. Сусідня Польща не мала жодного війська після проголошення незалежності 1919 року, але змогла відкинути більшовиків у 1920-му.

Без окупованого Криму та частини Донбасу південні та східні області України створюють 43% ВВП країни. У 2014 році це становило 457 млрд грн у постійних цінах 2014 року — або 80% усіх військових видатків України протягом її існування. Якщо ми припустимо, що без сильного супротиву росіяни окупували би південні та східні області до літа 2014 року, тоді:

Я подаю посилання на оцінки фінансової вартості підтримки волонтерів, а отже, ми покриваємо цей аспект.  Що стосується добровольчих батальйонів, очевидно, що вони відіграли важливу роль, але:

1. Чисельно вони завжди поступалися Збройним силам України, Національній гвардії України та іншим офіційним підрозділам.
2. Більшість із них було дуже швидко (або відразу ж) вбудовано у структуру цих офіційних підрозділів.
3. Їх забезпечували зброєю та амуніцією через офіційні канали.

Безумовно, оцінка оборони нації в таким умовах, у яких Україна перебувала 2014 року, є набагато складнішою, ніж просто додавання військових видатків протягом років, але я не думаю, що присутність волонтерів робить недійсними мої твердження щодо рівня видатків.

За другим сценарієм, загарбникові було б віддано 81,5% ВВП країни, або 866 млрд грн у постійних цінах 2010 року, що становить 150% від сукупних військових видатків. У цьому випадку після 2014 року сукупні видатки на армію України за час її існування вже принесли б віддачу розміром близько 175% їхньої величини.

За третім сценарієм, було би втрачено 100% ВВП, або 183% від сукупних військових видатків, — що робить віддачу від витрат рівною майже 200% від їхньої величини.

Цей розрахунок показує, що за час, поки наявна загроза існуванню країни, віддача від військових видатків, виміряна як збережена від окупації територія, що створює ВВП, є величезною — близько 100% на рік у 2014-2015 роках. Це перетворює військові видатки на найефективнішу категорію урядових витрат в Україні. Будь-які скорочення бюджетних видатків треба проводити у всіх інших категоріях, які є неефективними, надмірно великими та часто розграбованими — а не у видатках на армію.

Міжнародний досвід

Тепер розглянемо теперішній рівень військових видатків в Україні у світлі досвіду інших країн, які стали сторонами схожих конфліктів.

Оскільки чітко визначити тип військового конфлікту в Україні складно, було зібрано дані про військові видатки у чотирьох типах конфліктів:

1. «Звичайні» війни, що створювали загрозу існуванню країни, про видатки якої зібрано дані. Середній розмір щорічних видатків: 18,6% ВВП.
2. «Звичайні» війни без загрози існуванню країни. Середній розмір щорічних видатків: 5,1% ВВП.
3. Гібридні війни (проваджені неофіційно через сторони внутрішніх конфліктів) без загрози існуванню країни. Середній розмір щорічних видатків: 3,8% ВВП.
4. Гібридні війни із загрозою існуванню країни. Середній розмір щорічних видатків: 5,4% ВВП.

Хоча така типологія дещо штучна та спрощена (вона також не опирається на глибокі дослідження щодо класифікації військових конфліктів), вона є корисною для аналізу війни в Україні, оскільки ця війна може бути класифікована як будь-який із чотирьох представлених типів конфліктів. Україна явно перемогла у гібридній фазі війни, змусивши Росію втрутитися прямо та перетворити конфлікт у звичайну війну двох країн.  Щодо наявності загрози існуванню можна сперечатися (це залежить від припущень про плани Кремля), хоча набагато ймовірнішим є те, що така загроза існуванню України справді є.

У 2014 році військові видатки України становили 3,1% ВВП [4], тоді як заплановані на 2015 рік видатки становлять 3,35% ВВП [5]. Цей рівень нижчий за середній рівень видатків учасників усіх чотирьох названих типів конфліктів. Таким чином, міжнародний досвід у другій половині ХХ століття та на початку ХХІ століття підказує, що Україні потрібно збільшувати свої військові видатки на 1-2% від ВВП, а не знижувати їх.

Міністерство оборони попросило підвищити свій бюджет до 3,8% від ВВП у 2016 році. Якщо це прохання буде задоволено і також збережено реальний рівень видатків на Національну гвардію та Прикордонну службу (які, грубо кажучи, разом зі Збройними силами складають армію України), загальний рівень військових видатків в Україні зросте від 3,35% до 4,5% ВВП. Це наблизить їх до середнього рівня військових видатків країн, що перебували у подібних конфліктах у другій половині ХХ століття та на початку ХХІ століття.

Висновки

1. Військові видатки є однією з найефективніших (імовірно, найефективнішою) категорій державних видатків в Україні за своїм значенням. Сукупні реальні військові видатки в Україні впродовж її незалежного існування вже більш ніж самоокупилися. Приблизна річна віддача коливається від 100% до 200%.
2. Теперішній рівень військових видатків усе ще низький, якщо порівнювати його з іншими країнами, що у своїй недавній історії опинялися у схожих умовах. Міжнародний досвід підказує, що треба спрямувати додатково 1-2% від ВВП на військові видатки.

На основі цих висновків, найкращим рішенням було б не знижувати у 2016 році військові видатки (як реальну, так і номінальну величину), а почати натомість обговорювати, наскільки їх треба підвищити, щоб ефективно використовувати обмежені державні ресурси та гарантувати безпеку країни. Майже всі інші категорії державних видатків є значно менш ефективними, а отже, надають набагато більше простору для їх скорочення з незначними негативними наслідками.

Примітки