Біла книга реформ. Розділ 9. Євроінтеграція і міжнародна торгівля

Так, до повномасштабної війни (у 2021 році) обсяг зовнішньої торгівлі товарами й послугами становив 80% ВВП, й навіть під час війни він перевищує 50% ВВП (64% у 2023 році). Надходження від імпорту (акциз, мито, ПДВ із ввезених товарів) становили у 2024 році п’яту частину доходів бюджету.

Тому ефективність інституцій, зокрема митних органів, механізмів регулювання торгівлі, а також розвиток логістичної інфраструктури безпосередньо впливає на здатність країни генерувати валютні надходження, залучати іноземні інвестиції та забезпечувати ресурси для повоєнного відновлення. 

Реформи у сфері міжнародної торгівлі за останні 10 років були спрямовані на виконання Угоди про асоціацію (підписана у березні-червні 2014) та Угоди про всеосяжну зону вільної торгівлі (чинна з 1 січня 2016): наближення українських регуляцій до норм Європейського Союзу, розширення доступу до ринків збуту й зміцнення позицій українських виробників на міжнародному ринку. 

Реформи, впроваджені з 2014 року, можна поділити на три великі групи: реформування митниці та спрощення перетину кордону (зокрема запровадження «єдиного вікна»); наближення нетарифних бар’єрів (санітарних правил, стандартів, сертифікації та ін.) до європейських; підтримка експортерів, зокрема запровадження експортно—кредитної агенції. Важливим для розвитку зовнішньої торгівлі є і посилення захисту прав інтелектуальної власності (див. розділ 6).

Реформи 2014 — 2019 років

Підписання міжнародних угод

Як член Світової організації торгівлі, Україна з 2008 року виконувала взяті на себе зобов’язання з формування та реалізації тарифної політики, зокрема про недопущення дискримінації у застосуванні тарифів (встановлення однакових ставок мит для всіх країн-постачальників за винятком особливих режимів) та нетарифних бар’єрів щодо імпортних товарів і послуг, прозорості законодавства й вирішення торговельних спорів шляхом консультацій і перемовин. 

З часу відновлення незалежності Україна підписала майже 20 угод про вільну торгівлю з понад 45 країнами світу (частину двосторонніх договорів анулювали після підписання багатосторонніх угод) — табл. 9.1. 

Підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом у 2014 році стало ключовим етапом у лібералізації торговельних відносин. Одним із найважливіших компонентів цієї Угоди стало створення поглибленої та всеохопної зони вільної торгівлі (Deep and Comprehensive Free Trade Area, DCFTA), яка передбачає зменшення тарифних і нетарифних бар’єрів у торгівлі. Таким чином українська економіка поступово інтегрується в єдиний ринок ЄС. Завдяки підписанню угоди Україна може експортувати до ЄС свої товари без мит або з мінімальними митами, хоча на деякі товари встановлені тарифні квоти. ​​До набрання чинності Угодою про асоціацію у 2017 році ЄС в односторонньому порядку надав Україні режим автономних торговельних преференцій з 2014 до 2016 року. В рамках цього режиму були скасовані ввізні мита на 94,7% української промислової продукції та 83,4% сільськогосподарських та харчових товарів. Угода також передбачає поступове відкриття українського ринку для європейських товарів. 

З 2018 року Україна приєдналася до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (Конвенція РЕМ) — міжнародного договору, який регулює застосування єдиних правил походження товарів між країнами-учасницями в рамках угод про вільну торгівлю. Завдяки кумуляції походження українські виробники можуть використовувати сировину з інших країн-членів Конвенції (їх понад 50), але їхні товари все одно вважатимуться такими, що мають українське походження. Для товарів із країн, що не є членами конвенції, можуть застосовуватися жорсткіші правила ввезення або вищі тарифи під час доступу на ринки країн-членів.

З 1 грудня 2023 року в рамках РЕМ діє концепція «походження товарів», що спрощує процедуру підтвердження походження товару, зокрема зменшує кількість документів, які потрібно надати, та значно збільшує терміни надання цих документів.

Правила перевезення товарів через кордон

Україна досягла значного прогресу в гармонізації стандартів з правилами ЄС. До 2019 року було узгоджено понад половину технічних регламентів, що забезпечують безпеку продукції; розвиваються інститути стандартизації та ринкового нагляду. Зміни у сфері санітарних і фітосанітарних заходів дали змогу значно покращити й пришвидшити доступ українських виробників до європейського ринку. Так, у 2015 році парламент скоротив термін видачі карантинного сертифікату на імпорт/експорт рослин з 5 до 1 дня і зобов’язав митну службу публікувати повний перелік об’єктів карантинного контролю в кожній країні. У тому ж році процедури сертифікації насіння та реєстрації сортів рослин узгодили з нормами ЄС (цей закон сприяв як охороні прав інтелектуальної власності, так і підвищенню якості насіння на українському ринку). Водночас Україна запровадила обов’язкову ідентифікацію сільськогосподарських тварин, що було однією з умов допуску української м’ясної продукції на ринок ЄС.

У 2019 році парламент запровадив в Україні європейське технічне регулювання, що уможливлює визнання в ЄС результатів перевірок та сертифікації продукції, здійснених в Україні, а також європейські норми якості харчової продукції, що надасть можливість уже українській Держпродспоживслужбі перевіряти процедури контролю якості в тих країнах, які хочуть постачати продукти харчування в Україну. 

У сфері торгівлі послугами знаковою подією стало ухвалення закону про усунення адміністративних бар’єрів для експорту послуг у 2016 році. Закон спростив умови для надання послуг за кордон, зокрема для фрілансерів і працівників IT-сфери: дозволив укладати електронні договори, спростив валютний контроль, замінивши паперові документи банківською випискою, та усунув зайві бюрократичні вимоги, як-от обов’язковий переклад документів українською. 

Трохи раніше, у 2016 році, Національний банк дозволив банкам використовувати електронні документи під час контролю зовнішньоторговельних операцій і скасував необхідність отримувати довідку «Держзовнішінформу» для імпорту послуг. До цього моменту резидент, який хотів придбати у нерезидента послуги, роботи чи права інтелектуальної власності на суму понад 50 тис. євро, мав отримати у ДП «Держзовнішінформ» довідку, що ціна послуги відповідає ринковій кон’юнктурі. Цю довідку запровадили, щоб закрити один із каналів виведення коштів за кордон, і скасування цієї вимоги стало можливим завдяки налагодженню Нацбанком системи фінансового моніторингу.

Були у цій сфері й антиреформи. Так, у 2015 році уряд запровадив орієнтовні показники митної вартості товарів, які мала встановлювати Державна фіскальна служба. Це мало перешкодити схемам, коли імпортери занижували в декларації вартість товарів і таким чином сплачували менше податків. Однак, за недоброчесної митниці імпортерам довелося лише трохи скоригувати схеми (наприклад, провозити дорожчі товари під кодами дешевших), тому в 2016 році цю норму скасували.

Реформа митниці

Фізичні особи та бізнес вважають митницю однією з найбільш корумпованих інституцій в Україні (за оцінками, Україна втрачає від корупції на митниці 4-5 млрд дол. на рік). Щоб знизити рівень корупції, спершу уряд намагався діяти старими методами — створював мобільні групи та міжрегіональну митницю (наразі вона не працює), які могли проводити неочікувані перевірки пунктів пропуску. Але це не дало результату.

Найбільш прогресивною зміною було запровадження у 2016 році системи єдиного вікна для міжнародної торгівлі. Це дало змогу спростити митні процедури й знизити час оформлення вантажів на кордоні, адже всі види контролю при імпорті та експорті товарів (митного, санітарно-епідеміологічного, ветеринарного, фітосанітарного, екологічного, радіологічного та інших) були об’єднані. Завдяки цьому вдалося знизити бюрократичні бар’єри й покращити співпрацю між державними органами, задіяними в процесі контролю міжнародних перевезень. 

Щоправда, «єдине вікно», як і більшість реформ, не запрацювало відразу, оскільки державні органи були недостатньо цифровізовані. Тому з 2018 року уряд удосконалив порядок обміну інформацією в електронній формі між державними органами та підприємствами, зобов’язав усі митниці працювати за новою процедурою, обмежив 12 годинами час очікування підприємством огляду товарів органами контролю на кордоні та запровадив ризик-орієнтований підхід до контролю товарів, що переміщуються у дерев’яному чи паперовому пакувальному матеріалі. У жовтні 2018 року процедури «єдиного вікна» привели у відповідність до Угоди СОТ «Про застосування санітарних та фітосанітарних заходів» і значно спростили.

Нарешті, в липні 2019 року парламент усунув необхідність заповнювати дві митні декларації під час переміщення товарів між Україною та європейською зоною вільної торгівлі й таким чином зробив крок до участі України у спільній транзитній системі ЄС (рух до неї продовжили вже наступні уряд та парламент). Ці кроки спростили процедури перетину кордону та знизили можливості для корупції. Проте інші необхідні елементи — добір доброчесних митників, підвищення їм зарплати — поки що не запроваджені. 

Експортно-кредитне агентство

Через низку структурних чинників, що підтримували кредитні ставки в Україні на досить високому рівні (серед них нереформована судова система й доволі висока інфляція), підприємства в Україні здебільшого фінансують проєкти з розвитку за рахунок власних, а не кредитних, коштів. Тому створення спеціальної установи, що допомагала би фінансувати експортні контракти, обговорювалося в Україні доволі довго. Втім, спершу НБУ в 2016 році спростив умови отримання кредитів на імпортні операції українськими підприємствами в іноземних експортно-імпортних агенціях (дозволив подавати не лише оригінали документів, але й електронні копії). 

А вже наприкінці 2016 року парламент ухвалив закон про створення українського експортно-кредитного агентства (ЕКА). Втім, експерти Індексу реформ оцінили цей закон негативно, оскільки він суперечив правилам СОТ, створював значні можливості для зловживань (за первісною версією закону, ЕКА не потрапляло під дію законів про страхування та державне регулювання страхових ринків), а також нерівні правила гри, оскільки обмежував коло виробників товарів і послуг, які можуть отримати послуги ЕКА. Тому в 2022 році ЕКА передали від Мінекономіки під нагляд НБУ, і в 2023 році Нацбанк врегулював його діяльність як страховика зі спеціальним статусом.

Фактично ЕКА почало працювати з 2021 року, однак, оскільки його статутний капітал порівняно невеликий — всього 2 млрд грн, то й обсяг операцій у нього незначний (рис. 9.2).

У 2023 році ЕКА отримало право страхувати інвестиції від воєнних ризиків, що раніше могли здійснювати лише іноземні організації, такі як MIGA (агенція Світового банку). Втім, через брак коштів таке страхування поки не почалося. Проте уряд «в ручному режимі» надав власникам морських суден можливість отримувати компенсацію з бюджету за шкоду, завдану внаслідок агресії, якщо страховики відмовляться покривати збитки.

Експортні обмеження

Негативними змінами у сфері міжнародної торгівлі було запровадження обмежень на експорт лісу та металобрухту, що суперечило міжнародним зобов’язанням України. 

У 2015 році уряд скасував ліцензування експорту брухту кольорових металів. Але оскільки металобрухт — це цінна сировина для металургійної промисловості, вітчизняні металурги почали лобіювати обмеження його експорту. Тому в 2016 році парламент ухвалив компромісний закон: з одного боку, він скасував ліцензування експорту брухту, а з іншого — підвищив на один рік вивізне мито на нього з 10 до 30 євро за тонну (у тому ж році скасували мито на ввезення металобрухту). У 2017 році дію підвищеного експортного мита продовжили ще на рік, що викликало негативну реакцію європейських партнерів України. У 2019 році експортне мито на брухт підвищили ще більше, проте ця зміна не стосувалася країн, із якими в України є угоди про вільну торгівлю, зокрема ЄС, тому європейські партнери проти цього не заперечували.

 У 2020 році парламент значно дерегулював операції з металобрухтом — скасував його поділ на «побутовий» та «промисловий,» дозволив операції за готівку, позбавив місцеві адміністрації права контролювати підприємства із заготівлі брухту. Це мало вивести цей ринок із тіні.

Набагато більш негативний вплив на відносини України з ЄС мала десятирічна заборона експорту лісу-кругляку, яку парламент запровадив у 2015 році. Ця заборона порушувала міжнародні зобов’язання України й, серед іншого, призвела до неотримання Україною траншу макрофінансової допомоги від ЄС обсягом 600 млн євро. У 2021 році міжнародний арбітраж зобов’язав Україну скасувати мораторій. Проте він і досі існує — до запровадження закону щодо прозорого ринку деревини.

Уряд обґрунтовував запровадження мораторію, по-перше, необхідністю зберегти ліси, а, по-друге, створенням умов для розвитку меблевої промисловості. Однак наше дослідження показало, що мораторій не знизив обсяг вирубок, а обсяги виробництва меблевої та паперової галузей виросли незначно (до того ж, ці галузі становлять дуже малу частку ВВП України). Водночас виріс експорт деревини з мінімальним ступенем обробки — дров і дощок, а також контрабанда кругляку. Отже, для збереження лісів в Україні потрібно насамперед запровадити обмеження вирубок і механізм контролю за виконанням цих обмежень.

Після 2019: чотири «безвізи» для України 

Головні напрямки прогресу України у сфері розвитку міжнародної торгівлі тісно пов’язані з виконанням Угоди про асоціацію з ЄС. Умовно їх можна назвати чотирма «безвізами» — митним, економічним, транспортним і промисловим.

Економічний «безвіз» 

Розвиток економічного «безвізу» почався зі створення Зони вільної торгівлі з ЄС і стосується спрощення процедур у сфері експорту товарів і послуг. Він охоплює вільний доступ до ринків ЄС для товарів і послуг, адаптацію українського законодавства до європейських стандартів і спрощення торговельних процедур, зокрема взаємне визнання сертифікації продукції, гармонізація вимог до упаковки, маркування, технічних стандартів. 

Крім того, Україна поступово долучається до єдиного цифрового ринку ЄС, що полегшує електронну торгівлю та співпрацю в IT-сфері. Це поглиблення співпраці включає визнання електронних підписів і засобів електронної ідентифікації, спрощення транскордонних електронних платежів і створення сприятливих умов для розвитку цифрових послуг.

З червня 2020 року в Україні набрала чинності адаптована до правил ЄС процедура митного захисту прав інтелектуальної власності, яка не лише забезпечує захист інтересів бізнесу, але і є важливим фактором для залучення інвестицій. 

З початком повномасштабної війни з Росією економічний «безвіз» набув нового сенсу: у травні 2022 року Європейський Союз призупинив дію імпортних мит і квот для широкого спектру українських товарів, як аграрних, так і промислових, а також запровадив «шляхи солідарності» для експорту української продукції через кордон ЄС. Ці заходи стали «рятівним колом» для економіки України, яка потерпала від блокади традиційних логістичних морських шляхів і окупації промислових районів. У таких умовах Україна суттєво наростила експорт до країн ЄС, тому Євросоюз став нашим головним торговельним партнером (рис. 9.3) з часткою понад 65%.

Протягом двох років Єврокомісія продовжувала дію пільгового режиму для українського експорту. Це рішення було частиною масштабного пакету допомоги Україні в умовах війни. Винятком стали окремі види сільськогосподарської продукції: незважаючи на загальну підтримку України, пільговий режим викликав протести серед фермерів деяких країн ЄС, особливо сусідніх з Україною. Водночас транзит українських товарів через території цих країн залишався дозволеним, щоб забезпечити надходження продукції на інші ринки. Ба більше, ЄС виділив фінансову підтримку постраждалим європейським фермерам для компенсації їхніх збитків.

Наразі український уряд продовжує перемовини не лише про збереження пільгових умов доступу до ринку країн ЄС, а й про зміни до Угоди про асоціацію, аби зафіксувати ці умови на постійній основі. 

Україна продовжує гармонізувати свої стандарти з міжнародними. Одним із важливих напрямів стала актуалізація класифікації товарів для зовнішньоекономічної діяльності. У 2020 році країна оновила класифікацію товарів (УКТ ЗЕД) відповідно до шостого видання Гармонізованої системи опису та кодування товарів (HS 2017). А вже у 2023 році Україна перейшла до останнього оновлення HS 2022. Ці зміни не просто формальні. Вони містять коди для новітніх товарів, які стали частиною повсякдення: електромобілі, смартфони, медичне обладнання, напівпровідники, сучасна електроніка, а також товари, що підтримують розвиток «зеленої» енергетики. Гармонізація УКТ ЗЕД із Комбінованою номенклатурою ЄС забезпечує однаковий підхід митних органів України та країн ЄС до класифікації товарів, а отже, пришвидшує проходження кордону.

Митний «безвіз» 

Восени 2019 року під час «турборежиму» парламент ухвалив багато раніше підготовлених законопроєктів, необхідних для приєднання України до європейської системи транзиту товарів. 

Однією з головних змін є впровадження в законодавство України положень Конвенції про процедуру спільного транзиту, що дають змогу Україні обмінюватися митною інформацією з 35 країнами європейського регіону, отримувати дані для переміщення товарів транзитом, використовувати єдину митну декларацію для переміщення товарів між країнами з використанням загального ІТ-продукту (New Computerised Transit System — NCTS). 

У 2022 році Україна повністю приєдналася до Конвенції й тепер може використовувати єдину транзитну декларацію та одну фінансову гарантію покриття митних зборів у всіх країнах транзиту. При цьому обмін митною інформацією між країнами здійснюється в режимі реального часу. У 2023 році уряд дозволив українським компаніям використовувати NCTS для внутрішнього транзиту товарів, тобто проходити митні процедури на внутрішніх митницях, а не на кордоні.

У 2024 році Україна однією з перших серед країн-учасниць конвенції перейшла на застовування NCTS Фаза 5. Митні органи нарощують обсяги оформлень перевезень товарів (рис. 9.4), що свідчить про ефективність роботи системи в Україні.

Як член Всесвітньої митної організації, Україна взяла на себе зобов’язання адаптувати своє митне законодавство до міжнародних стандартів, зокрема до Рамкових стандартів безпеки та сприяння торгівлі SAFE, а в рамках Угоди про асоціацію з ЄС — імплементувати положення Митного кодексу ЄС. Одним із ключових положень є запровадження інституту авторизованих економічних операторів (АЕО). Його мета — спрощення митних процедур для підприємств, які відповідають критеріям надійності, прозорості та дотримання законодавства.

Перші кроки в цьому напрямку були зроблені ще у 2012 році, коли парламент ухвалив новий Митний кодекс України, в якому окрему главу присвячено статусу АЕО. Проте на практиці механізм не був реалізований через відсутність підзаконних актів та інституційної бази. Протягом 2019-2020 років уряд за сприяння Програми ЄС з підтримки управління державними фінансами в Україні (EU4PFM) підготував до ухвалення необхідну нормативно-правової базу для запровадження інституту АЕО. Відповідний закон ВРУ ухвалила у 2019 році. Закон визначив критерії для отримання статусу АЕО, процедури оцінки підприємств, а також привілеї для суб’єктів із цим статусом.

Протягом 2020-2021 років Державна митна служба України спільно з міжнародними партнерами працювала над розробкою підзаконних актів, навчанням персоналу і створенням електронних інструментів для адміністрування АЕО. Перше підприємство отримало статус АЕО у березні 2021 року, а на кінець 2023 року таких підприємств було вже 21. Найбільше зростання кількості підприємств із цим статусом відбулося у 2024 році, коли їхня кількість сягнула 77. Наразі триває розробка програмного забезпечення, робота над масштабуванням АЕО.

З 2023 року Україна стала учасницею програми ЄС «Митниця», що спрямована на підтримку та вдосконалення співпраці між митними адміністраціями країн-членів ЄС та їхніми партнерами. Основна мета програми — гармонізація митних процедур, зміцнення безпеки на кордонах та інтеграція митних систем різних країн через єдині стандарти.

Для гармонізації законодавства із ЄС у грудні 2023 року Україна криміналізувала контрабанду товарів у великих розмірах, хоча кримінальна відповідальність за контрабанду окремих товарів (культурних цінностей, зброї, наркотиків та ін.) існувала й раніше. У квітні 2024 в Україні відкрили координаційний центр інтегрованого управління кордонами з ЄС (такі центри мають усі держави-члени ЄС).

З квітня 2025 року Україна почне впроваджувати закон, спрямований на гармонізацію митного законодавства України з нормами ЄС. Він передбачає впровадження спрощених процедур митного оформлення, аналогічних до тих, що застосовуються в ЄС, для полегшення торгівлі та зменшення адміністративного навантаження на бізнес (впровадження інституту «митного представництва», європейської моделі типів митних складів та розширення спектру послуг, оновлення підходу до застосування митних режимів та ін.). 

Транспортний «безвіз»

Інтеграція України в єдиний транспортний простір ЄС передбачає зняття обмежень у чотирьох основних видах транспорту: автомобільному, залізничному, авіаційному та морському. Це дозволяє Україні не тільки вдосконалювати національну інфраструктуру, але й інтегруватися в європейські транспортні коридори й таким чином забезпечувати безперешкодний рух вантажів і пасажирів через кордони з ЄС.

У 2019 році уряд України ініціював пілотний проєкт із впровадження єдиної внутрішньої електронної товарно-транспортної накладної (е-ТТН), яка є електронним документом, що підтверджує право на здійснення вантажних перевезень. Це дозволило значно спростити процедури транспортування товарів і зменшити адміністративні бар’єри для перевізників. У 2020 році на основі цього досвіду Україна ухвалила закон, що дає змогу використовувати електронні накладні під час міжнародних автомобільних перевезень вантажів у рамках e-CMR (електронна Конвенція про перевезення вантажів автомобільним транспортом), що є важливим кроком до інтеграції української транспортної системи з європейською.

Основна мета цих змін — розвиток транзитного потенціалу України, підвищення конкурентоспроможності українських міжнародних перевізників, а також забезпечення участі у міжнародних цифрових транспортних коридорах, що спрощує логістику й знижує витрати.

У 2021 році Україна впровадила систему штрихкодування дозволів для перевізників і перейшла на європейські габаритно-вагові норми для вантажівок (це має зменшити руйнування і наших доріг).

У червні 2022 року Україна підписала угоду з ЄС, завдяки якій отримала можливість здійснювати вантажні автомобільні перевезення без спеціальних дозволів терміном на один рік. Як і в питанні скасування мит і квот, цей крок надав можливість українським експортерам частково компенсувати втрату основних логістичних шляхів через море, переорієнтувавшись на наземний транспорт. У 2024 році дію угоди продовжили до кінця 2025 року з можливістю автоматичного продовження. Наразі уряд працює над тим, щоб ці домовленості стали безстроковими. 

Окрім країн ЄС, Україна уклала відповідні угоди про вантажні перевезення з Північною Македонією та Норвегією, що відкриває більше можливостей для прокладання торговельних маршрутів та освоєння ринків без додаткових адміністративних умов.

У жовтні 2021 року Україна підписала Угоду про Спільний авіаційний простір з ЄС, яка спрощує доступ авіаперевізників до ринків. Україна зобов’язалася впровадити стандарти ЄС у сфері авіаційної безпеки, захисту довкілля, прав пасажирів і конкуренції. Угода передбачає лібералізацію авіаринків, зокрема скасування обмежень на кількість рейсів, перевізників і маршрутів, а також спрощення доступу до ринку авіаперевезень.

Промисловий «безвіз»

Україна працює над укладанням Угоди про оцінку відповідності та прийнятність промислової продукції (ACAA), яку називають «промисловим безвізом». Ця угода передбачає взаємне визнання сертифікатів відповідності продукції між Україною та ЄС, що дозволяє експортувати українську промислову продукцію до ЄС без додаткової сертифікації. На першому етапі угода охоплюватиме три пріоритетні галузі — машини, низьковольтне обладнання та електромагнітну сумісність — з перспективою розширення на 27 секторів промисловості. Україна вже завершила значну частину підготовчої роботи: адаптувала 25 із 27 технічних регламентів, гармонізувала стандарти й проводить перемовини з ЄС для підписання угоди. 

Реформа митної служби України

Інституційні зміни в митній службі України стали одним із найважливіших завдань для держави в рамках євроінтеграції. Ці завдання були закріплені не лише в національних документах, але й у низці міжнародних угод, таких як Ukraine Facility та Extended Fund Facility від Міжнародного валютного фонду. Проблеми, з якими зіткнулась українська митна система, потребували радикальних рішень, оскільки якісна робота митниці необхідна не лише для наповнення бюджету, а й для національної безпеки.

До 2019 року митні функції виконувала Державна фіскальна служба України, що була об’єднана з органами податкової служби. Така концентрація повноважень у єдиному органі спричинила неефективне управління, надмірну бюрократію, а також створила сприятливе середовище для корупційних схем. Спільне адміністрування податків і митних процедур ускладнювало реалізацію чіткої політики у кожній із цих сфер, що погіршувало якість надання послуг для бізнесу та громадян.У відповідь на ці виклики у 2019 році уряд повернувся до моделі, що існувала до 2013 року, коли було створено Міністерство доходів і зборів, — до роботи Державної митної служби України і Державної податкової служби України як окремих юридичних осіб. Цей крок дозволив більш чітко розподілити їхні функції та повноваження й уникнути дублювання функцій. Створення окремої Держмитслужби мало забезпечити більшу прозорість і ефективність митних процедур, підвищити контроль над фінансовими потоками й зменшити політичний вплив на митну сферу. Митна служба підпорядкована Міністерству фінансів України.

Зниженню корупції на митниці сприяли описане вище запровадження європейських процедур, впроваджена у 2019 році вимога подавати попередню декларацію, щоб виявляти сумнівні операції, а також цифровізація митниці. Щоб розширити базу оподаткування та скоротити контрабанду, з 2022 року українці мають декларувати посилки з-за кордону та сплачувати мито й ПДВ з посилок вартістю понад 150 євро (сьогодні уряд планує оподатковувати всі посилки). 

Попри зміни структури, митниця залишається одним із «лідерів» серед державних органів за рівнем корупції. Часті зміни керівництва митниці — 7 різних голів та виконуючих обов’язки за період з 2019 по 2024 рік — лише ускладнювали ситуацію, оскільки не дозволяли сформувати сталу політику та підвищити довіру до митної служби.

Тому в 2024 році парламент ухвалив закон, що має радикально змінити підхід до управління митною службою і формування її кадрового складу. Однією з ключових новацій стала ідея проведення конкурсного добору на посаду голови Держмитслужби за участі міжнародних експертів, що має запобігти політичному втручанню в процес. Також у рамках реформи Мінфін більше не погоджуватиме кадрові призначення середньої ланки митниці, натомість кожен працівник митної служби проходитиме одноразову атестацію. Крім того, планується впровадження системи оцінки ефективності митників за допомогою ключових показників та збільшення фінансування митної служби, що має підвищити професіоналізм і мотивацію її співробітників. 

Подальші кроки та плани на майбутнє

До кінця 2023 року загальний прогрес у виконанні Угоди про асоціацію був оцінений на рівні 77%. Це означає, що більша частина вимог і зобов’язань за цією угодою була виконана, хоча у певних сферах потрібно було досягти кращих результатів. Подолання технічних бар’єрів у торгівлі мало одну з найвищих оцінок — 89%, тоді як прогрес у транспортній (59%) та митній (61%) галузях був значно нижчим.

Подальші реформи у сфері міжнародної торгівлі прописані в плані Ukraine Facility та Угоді про асоціацію, а реформування митниці деталізоване у Стратегії доходів, яку уряд ухвалив наприкінці 2023 року. Реформи можна умовно поділити на інституційні та секторальні. 

Інституційний розвиток — це подальше реформування Державної митної служби України в напрямку підвищення прозорості та ефективності. План на найближчі роки включає проведення атестації персоналу, оптимізацію процесів проходження служби, запровадження KPI, визначення показників ефективності виконання Антикорупційної програми, а також набуття Держмитслужбою нових функцій оперативно-розшукової діяльності аналогічно до митних органів ЄС. Таку зміну передбачає закон про криміналізацію контрабанди. 

У лютому 2024 року Міністерство фінансів України схвалило Стратегічний план цифровізації Державної митної служби на 2024-2026 роки, який базується на Багаторічному плані електронної митниці ЄС (MASP-C). Останній передбачає впровадження безпаперових процедур, розробку та інтеграцію сучасних ІТ-систем, а також забезпечення кіберзахисту митної інфраструктури. З точки зору розвитку ІТ-систем завданням на 2025 рік є перехід до застосування наступної, шостої, фази NCTS. 

У 2024 році уряд почав підготовку нового Митного кодексу, повністю гармонізованого з європейським законодавством для сприяння інтеграції України в єдиний митний простір ЄС. Документ потрібно ухвалити у 2025 році. 

Секторальні реформи зосереджені в транспортній галузі. Звісно, потрібно подолати наслідки війни — відбудувати пошкоджені логістичні шляхи, розмінувати території, відновити транспортні послуги на деокупованих територіях. Проте зміни торкнуться всіх видів транспорту, зокрема з урахуванням активної участі України у модернізації Транс’європейської транспортної мережі (TEN-T). 

Наприкінці 2024 року Україна ухвалила оновлену Національну транспортну стратегію та відповідний план дій на період до 2030 року, яка замінить стратегію 2018 року. Майбутня стратегія покриватиме питання розвитку всіх видів транспорту, враховуватиме цілі політики ЄС у галузі та розкриття експортно-логістичного потенціалу країни з урахуванням стандартів ЄС. Крім того, урядова стратегія до 2030 року передбачає розбудову прикордонної інфраструктури — модернізацію пунктів пропуску, збільшення потужності перевантажувальних хабів і розвиток сервісних зон.

КМУ вже підготував проєкт нового закону про залізничний транспорт, який має створити конкурентний ринок залізничних перевезень, тобто відкрити ринок для приватних перевізників, створити органи державного управління залізничним транспортом за прикладом ЄС, визначити вимоги для забезпечення інтероперабельності для забезпечення безпечного руху.

Окрім євроінтеграції, для розвитку зовнішньої торгівлі важливо укладати угоди про вільну торгівлю з тими країнами, з якими Україна їх іще не має, наприклад, зі США, Мексикою, Південною Кореєю, Японією, Сингапуром, іншими країнами Африки, Азії та Південної Америки, особливо з тими, що мають угоди про вільну торгівлю з ЄС. Окрім безпосередньої двосторонньої вигоди, розширення кількості таких угод сприятиме ефективнішому використанню можливостей, які надає Конвенція РЕМ.