Біла книга реформ 2025. Розділ 7. Реформи енергетичного сектору

По-перше, непрозорість і монополізація сектору, що робили його зручним джерелом ренти для недоброчесних посадовців та олігархів і відповідно джерелом російського політичного впливу (наприклад, за уявні або реальні борги за газ Україна віддала Росії свої стратегічні бомбардувальники у 1999 році, а за «знижку» на газ у 2010 році продовжила перебування російського Чорноморського флоту в Криму до 2042 року). 

По-друге, високий рівень споживання енергії через застарілі технології та низькі ціни для всіх домогосподарств за рахунок промисловості (крос-субсидування). Хоча зараз Україна споживає значно менше енергії, ніж у 1990-х, це зниження відбулося переважно за рахунок зміни структури економіки (скорочення частки важкої промисловості), ніж через запровадження енергоощадних технологій. Сьогодні витрати енергії на одиницю ВВП в Україні залишаються приблизно удвічі вищими, ніж в середньому в країнах Європи.

Неринкова структура сектору зробила його не лише вразливим до зовнішніх впливів, але й дуже політизованим всередині країни. Так, питання низьких тарифів чи підтримки вугільних підприємств завжди були «на прапорі» різного роду популістів. Відповідно, уряду завжди було складно впроваджувати реформи, що передбачають запровадження ринкових цін і правил та зачіпають певні корупційні інтереси.

Менше з тим, за останні 10 років в енергетичному секторі України відбулися революційні зміни. Через війну й економічні труднощі та щоб отримати фінансування від МВФ, влада була змушена погодитися на суттєве реформування енергоринку відповідно до правил ЄС. Ці реформи передбачали відділення постачальників енергоресурсів від транспортних і розподільчих компаній, тобто запровадження на ринку елементів конкуренції, підвищення незалежності регулятора, часткове запровадження ринкових цін і впровадження якісного корпоративного управління у державних енергетичних компаніях. 

Найбільш значущою зміною останніх років стало приєднання України до європейської електромережі: відключення української мережі від російсько-білоруської відбулося за кілька годин до повномасштабного російського вторгнення, а вже 16 березня 2022 року Україна приєдналася до європейської мережі (звісно, цій зміні передували кілька років інтенсивної роботи). Без цього Україна залишилася би без електрики уже в лютому 2022 року. 

Втім, незавжаючи на значний поступ, реформи ще далекі від завершення (наприклад, тарифи для населення все ще не ринкові). Крім того, час від часу відбуваються спроби «відкотити» деякі реформи назад — наприклад, взяти під політичний контроль менеджмент державних компаній. Тому країни-партнери України та громадськість мають приділяти цьому сектору не менше уваги зі знаком «плюс», ніж Росія приділяє йому зі знаком «мінус» (станом на травень 2024 року збитки енергосектору від російських атак сягали 60 млрд дол.).

2014-2019

Реформи в енергетиці тісно взаємопов’язані. Наприклад, запровадження ринкових тарифів — це необхідна умова для більш енергоощадної поведінки. Проте споживач не заощаджуватиме, якщо платить «за нормативом», а не за лічильником. І йому буде складніше заощаджувати, якщо він не може змінити постачальника ресурсів, тобто коли на ринку зберігається монополія. Тому, хоча реформи в цьому розділі згруповані в декілька тематичних секцій, вони працюють лише в комплексі. 

Запровадження ринкових тарифів на енергетичні ресурси

На початковому етапі реформ в енергетиці уряд приділяв багато уваги скасуванню різноманітних пільг, оскільки запровадження ринкового ціноутворення було необхідною умовою для інших реформ. Так, у січні 2015 уряд скасував експорт електроенергії до низки східноєвропейських країн (Білорусь, Молдова, Словаччина, Угорщина, Румунія та Польща) за пільговими тарифами, тобто нижчими, ніж ті, за якими купували енергію українські споживачі на оптовому ринку. Тоді ж скасовано пільговий тариф на транспортування електроенергії для вуглевидобувних підприємств (у 2007-2009 роках Кабмін сформував перелік шахт, які сплачували за розподіл електроенергії як споживачі першого класу, тарифи для яких в рази менше, ніж для споживачів 2 класу). 

У лютому 2015 року незалежний регулятор — Національна комісія з регулювання енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) — ухвалила рішення про поступове підвищення тарифів на електроенергію для населення — у 3,5 раза до 2017 року (таблиця 7.1). За розрахунками Комісії, економічний ефект від такого підвищення мав становити 5,4 млрд грн на рік. Наступного місяця НКРЕКП підвищила тарифи на газ для населення в 3,3 раза, для теплокомуненерго (ТКЕ) в 2,2 раза, а також підвищила ціну на газ власного видобутку для «Укргазвидобування». 

У липні 2015 року Верховна Рада ухвалила закон із «пакету МВФ» про єдине тарифоутворення у сфері житлово-комунальних послуг. Цей закон заборонив встановлювати тарифи на комунальні послуги нижче рівня економічно обґрунтованих витрат, а тарифи на тепло мали враховувати рентабельність підприємств ТКЕ. Втім, у наступні роки уряд часто встановлював максимальний розмір тарифів, через що підприємства теплокомуненерго накопичували заборгованість перед Нафтогазом та іншими постачальниками, про що ми розповідаємо далі.

У квітні 2016 року уряд зрівняв ціни на газ для населення і ТКЕ з цінами імпорту з Європи, а НКРЕКП підвищила тарифи на тепло на 75-90%. За розрахунками НАК «Нафтогаз», приховані субсидії (тобто продаж населенню газу дешевше, ніж коштував імпортний газ), коштували Нафтогазу 60 млрд дол. протягом 2005-2015 років. Після підвищення тарифів споживання газу домогосподарствами скоротилося, частково за рахунок переходу на інші енергоносії.

З приводу різних тарифів на газ для населення та промисловості у 2015-2016 роках відбувалося багато дискусій. Захисники низьких тарифів для всіх стверджували, що населення й ТКЕ отримують газ українського видобутку, який має бути дешевшим від імпортного. Проте насправді існування різних тарифів давало змогу деяким компаніям заробляти на цьому — купувати газ за ціною «для домогосподарств» та продавати його промисловим підприємствам за ринковою ціною. Тож допоки Україна імпортує газ, «справедливою» ціною на нього є ціна на європейському ринку. Тому в лютому 2017 року Кабмін ухвалив порядок коригування цін на природний газ: граничні ціни на газ для побутових споживачів і ТКЕ потрібно переглядати 1 жовтня і 1 квітня, причому граничну роздрібну ціну на газ прив’язали до середньомісячної ціни на німецькому газовому хабі плюс витрати на транспортування. 

Водночас із підвищенням тарифів, щоб захистити домогосподарства з низькими доходами, уряд запровадив широку програму енергетичних субсидій (див. розділ 12), які в 2014-2015 роках міг отримати фактично будь-хто. Поступово уряд скорочував витрати на ці субсидії шляхом обмеження кола осіб, які могли їх отримати, наприклад, заборонив власникам великих будинків звертатися по субсидії. 

Оскільки спершу субсидії (тобто різницю між ринковою та субсидованою ціною) перераховували безпосередньо постачальникам газу або тепла, постачальники були зацікавлені у високих нормативах споживання, бо, незважаючи на те, що фактичне споживання було меншим, оплату вони отримували відповідно до нормативу. Тож для економії коштів у квітні 2015 уряд знизив норматив споживання газу домогосподарствами без лічильників удвічі — з 6-18 до 3-9 м3 на особу на місяць (залежно від того, чи є у домогосподарства газова плита й центральне опалення). А з 2018 року уряд розпочав монетизацію енергетичних субсидій.

Втім, забігаючи наперед, оскільки ринкове ціноутворення для населення так і не запровадили, надалі уряд знаходив приводи не підвищувати тарифи, коли ціни на газ у Європі зростали (наприклад, заплановане на 2020 рік запровадження ринкових тарифів відклали спочатку через пандемію, а тоді через повномасштабну війну). Тому Нафтогаз України й надалі виконує роль постачальника останньої надії (ПОН) і постачає газ населенню та деяким іншим організаціям за регульованими тарифами (восени 2023 року цю роль Нафтогазу продовжили до кінця воєнного стану плюс 6 місяців, хоча закон передбачає конкурсний відбір ПОН). 

Через регульовані тарифи уряду й парламенту періодично доводиться вирішувати кризу заборгованості ТКЕ перед Нафтогазом. Наприклад, у лютому 2014 року заборгованість становила 27 млрд грн. Тому в середині 2014 року уряд запровадив спецрахунки. Кошти, які споживачі сплачували до ТКЕ, зараховувалися на спеціальні рахунки й могли бути використані лише для оплати газу, поставленого Нафтогазом. Наприкінці 2015 року такі ж рахунки запровадили й для водоканалів. До березня 2015 зі спецрахунків списувалися 100% коштів, а згодом підприємствам ТКЕ дозволили використовувати частину коштів для власних потреб. 

У травні 2015 року уряд дозволив Нафтогазу продавати борги та відключати ТКЕ від постачання газу в разі порушення ними термінів розрахунку за газ, тобто Нафтогаз отримав більше важелів, щоб впливати на боржників. Втім, далеко не завжди Нафтогаз користувався цими важелями, розуміючи, що він не може відключати цілі райони міст від тепла. 

У квітні 2016 року Верховна Рада заборонила Нафтогазу відключати подачу газу підприємствам ТКЕ, що використовують його для підігріву води, якщо підприємство не має заборгованості за газ або принаймні робить поточні оплати й надало Нафтогазу графік погашення заборгованості. У листопаді 2018 року цю заборону скасували.

У 2017 році уряд і парламент провели реструктуризацію та часткове списання боргів ТКЕ. У 2021 році реструктуризацію боргів в обсязі майже 60 млрд грн провели знову, причому нараховані штрафні санкції списали. У жовтні 2021 року уряд скасував спецрахунки, водночас зобов’язавши ТКЕ купувати газ за ринковими цінами. Проте восени 2023 року заборгованість підприємств ТКЕ перед Нафтогазом становила вже 95 млрд грн. Тому однією з умов чинної програми МВФ є обмеження цієї заборгованості 60 мільярдами гривень.

Навіть часткове підвищення тарифів стало одним із суттєвих факторів виходу Нафтогазу із перманентної кризи (рис. 7.2) й переходу його до категорії одного з найбільших платників податків України. Іншими значущими факторами стали запровадження у компанії якісного корпоративного управління та впорядкування ринку газу відповідно до європейських принципів, про що ми розповідаємо далі. 

Паралельно з підвищенням тарифів уряд підвищував і їхню прозорість. Так, з грудня 2015 року державні органи та органи місцевого самоврядування зобов’язані забезпечити доступ громадян до інформації про тарифи на електроенергію, газ, тепло й воду на своїх сайтах. 

У березні 2016 р. для підвищення прозорості тарифу НКРЕКП затвердила формулу для розрахунку оптового тарифу на електроенергію. У формулі була врахована вартість вугілля на нідерландських біржах (т.зв. формула Роттердам+), хоча Україна імпортувала вугілля переважно з Південноафриканської республіки, й частка імпортного вугілля на ТЕС становила лише близько 5% (решта — вугілля, видобуте в Україні). Формула припинила діяти у 2019 році, після ухвалення закону «Про ринок електроенергії». Проте з 2017 року тривають судові справи щодо того, чи могла НКРЕКП запровадити таку формулу й чи призвело це до переплат споживачів. Ускладнює справу те, що на момент запровадження формули 70% вугільної генерації належало компанії ДТЕК (сьогодні її активи значно постраждали через війну), тому деякі політики та громадські організації висловлювали думку, що формулу запроваджено в інтересах цієї компанії. Наразі справу розглядає Вищий антикорупційний суд.

Демонополізація енергетичних ринків і регулювання природних монополій

У січні 2015 року Кабмін скасував 15% знижку на нафтових аукціонах для компаній групи «Приват» і таким чином позбавив цю групу можливості заробляти за рахунок держави. Схема виглядала так: на 60% державна «Укрнафта», решту 40% якої контролювала група «Приват», продавала нафту власного видобутку зі знижкою нафтопереробним підприємствам групи «Приват», які за рахунок цього отримували вищий прибуток від продажу пального. Після скасування знижки «Приват» став платити за нафту ринкову ціну. Уряд також змінив законодавство про кворум в акціонерних товариствах, щоб повернути собі право голосу в «Укрнафті» (див. розділ 11).

Тоді ж уряд розділив облгази на постачальні й розподільчі компанії й таким чином демонополізував роздрібний ринок газу. Ця норма відповідає європейській практиці, тому дещо пізніше її внесли до закону «Про ринок природного газу», що був ухвалений у 2015 році в рамках програми МВФ. 

Закон привів український ринок газу у відповідність до директиви 2009/73/ЄС та регламенту ЄС 715/2009 про умови доступу до газових мереж. Таким чином правила використання державних газових мереж стали однакові для всіх операторів (раніше деякі оператори могли використовувати мережі безоплатно). Внаслідок ухвалення закону промислові споживачі та державні підприємства й установи почали купувати газ на ринку. Оскільки газ — це однорідний товар, ринок газу дуже швидко став одним із найбільш конкурентних. Теплокомуненерго й населення все ще купують його за регульованими тарифами, хоча з серпня 2020 року громадяни можуть вільно обирати постачальників газу. 

Крім того, закон передбачив поділ НАК «Нафтогаз» на видобувну і транзитну компанії (постанову уряду про його поділ ухвалили у липні 2016 року, а завершив реструктуризацію вже новий уряд у 2020 році). Завдяки таким змінам Україна приєдналася до Європейського енергетичного союзу. У жовтні 2016 року до закону додали норму про страховий запас газу в обсязі до 10% споживання наступного місяця. 

У жовтні 2015 року уряд повернув державні розподільчі мережі, якими розпоряджалися «облгази», що належали переважно олігарху-втікачу Фірташу, до власності Нафтогазу. Таким чином природний монополіст — газові мережі — належить державі й надає рівний доступ до мереж усім постачальникам газу.

У грудні 2015 року Міненерго уніфікувало правила постачання газу з європейськими, зокрема запровадило в Україні аналог Prevention Action Plan (Правила безпеки постачання газу) та Emergency Action Plan (Національний план дій). У цих планах описані можливі ризики постачання газу, дії зі зниження цих ризиків та реагування на кризові ситуації. 

Одним зі значних напрямків реформ в енергетиці стало зниження залежності України від Росії. У 2014 році Україна почала домовлятися про закупівлю газу з європейськими країнами, а з 1 січня 2015 року повністю відмовилася від закупівлі газу у держави-агресора. При цьому імпортний газ став дешевшим (наприклад, у 2013 році Україна імпортувала газ по 414 дол. за тис. м3, а в 2014 — за 292 дол.; рис. 7.3), а Росія втратила один із важелів тиску на Україну. До того ж, у 2019 році Нафтогаз виграв суд проти Газпрому, в результаті чого останній має компенсувати нашій компанії 5 млрд дол.

До 2020 року газ фізично прокачувався з України до Європи, а тоді у зворотному напрямку, незважаючи на те, що український парламент дозволив віртуальний реверс ще у 2016 році (віртуальний реверс означає, що Україна залишає собі частину газу під час транзиту й платить за нього європейському постачальнику). Проте Газпром блокував це рішення 4 роки. Зрештою воно стало частиною нового контракту на транзит російського газу, що був підписаний наприкінці 2019 року й закінчився 31.12.2024 року. З цього дня Україна припинила транзит російського газу.

Крім того, для стимулювання власного видобутку вуглеводнів уряд спростив отримання земельних ділянок для видобутку нафти й газу. Втім, поки що власний видобуток газу залишається приблизно на одному рівні (рис. 7.4).

 У вересні 2016 року парламент ухвалив закон, який значно підвищив незалежність НКРЕКП, зокрема фінансову (запроваджено фінансування роботи Комісії за рахунок частини тарифів, що надходить до спеціального фонду бюджету), і запровадив конкурсний добір членів комісії (номінаційний комітет складається з представників президента, парламенту й Кабміну, тоді як раніше членів НКРЕ призначав президент). 

У червні 2017 року парламент ухвалив закон про ринок електроенергії. Цей закон встановив ринкове ціноутворення для підприємств (для побутових споживачів тарифи все ще встановлює НКРЕКП) та можливість вільного вибору постачальника енергії. Оператор оптового ринку електроенергії публікує ціни на електроенергію в реальному часі. 

Певний час в Україні обговорювали необхідність запровадити RAB-тарифи, щоб розподільчі компанії отримали ресурс для інвестицій в інфраструктуру (оскільки втрати енергії в мережах доволі значні, наприклад, у 2020 році Україна втрачала під час транспортування близько 10% електроенергії). Втім, уряд і гравці ринку так і не дійшли згоди, як саме розраховувати ці тарифи, а зараз це питання втратило актуальність принаймні до завершення війни (імовірно, Україна розвиватиме децентралізовану генерацію електроенергії).

У грудні 2017 року парламент демонополізував ринок житлово-комунальних послуг, тобто дозволив як ОСББ, так і окремим споживачам укладати угоди з надавачами послуг, зокрема постачальниками енергії, таким чином, щоб обирати найкращі для себе умови.

Економія та облік енергії

У квітні 2015 року парламент дозволив бюджетним установам укладати договори з енергосервісними компаніями (ESCo), які проводять енергомодернізацію будівель (наприклад, шкіл чи лікарень) та отримують оплату за свої послуги за рахунок економії на оплаті електроенергії й тепла. Цей закон був розроблений спільно з ЄБРР. Дещо пізніше уряд затвердив примірний енергосервісний договір (в середині 2022 року налічувалося 578 ЕСКО-договорів на суму понад 1,34 млрд грн).

У грудні того самого року Україна затвердила план дій з енергоефективності до 2020 року (цей план є зобов’язанням нашої держави як учасниці Європейського енергетичного товариства, до якого Україна приєдналася 2011 року). Метою виконання плану є скорочення до 2020 року енергоспоживання на 9% до рівня 2005-2009 років. У 2021 році уряд затвердив аналогічний план дій до 2030 року. План передбачає, що у 2030 році кінцеве споживання енергії в Україні приблизно дорівнюватиме середньому за 2015-2019 роки, проте містить низку енергоощадних заходів. Імовірно, в рамках євроінтеграції Україна візьме на себе жорсткіше зобов’язання, ніж передбачено нинішньою стратегію (35% обсягу викидів 1991 року в 2030 році).

В середині 2017 року уряд запровадив сертифікати енергоефективності для будівель, що видаються за результатами відповідного аудиту, й створив фонд енергоефективності, який може надавати кредити або гранти для термомодернізації будівель (умовою отримання кредиту є проведення енергоаудиту). Ці нововведення частково імплементують директиву ЄС 2010/31. Згідно зі звітом Фонду, до початку 2024 року з його допомогою завершили понад 300 проєктів термомодернізації, і ще майже 340 перебували в роботі.

Передумовою для економії є облік ресурсів, тому протягом 2014-2019 років уряд приділяв значну увагу запровадженню лічильників там, де їх не було — переважно лічильників газу й тепла. 

Так, у 2014 році лише 20% будинків були обладнані лічильниками тепла, у 2018 році — 77%, а на початок 2024 року — 85%. У 2017 році встановлення лічильників тепла стало обов’язковим, проте воно рухається повільніше, ніж очікувалося, оскільки для багатьох будівель це технічно складно або й неможливо зробити. Тому в жовтні 2018 року уряд встановив порядок визначення технічної можливості та економічної доцільності встановлення індивідуальних лічильників у будинках із т. зв. вертикальною розводкою тепломережі, яких в Україні більшість. Отже, у деяких будинках будуть встановлені лише будинкові лічильники, а оплата розподілятиметься серед домогосподарств пропорційно до площі їхніх квартир.

З лічильниками газу ситуація краща — на початку 2015 року їх мали 71% побутових споживачів, на яких припадало 95% споживання, а в 2020 році лічильників газу (індивідуальних чи будинкових) не мали лише 800 тис. домогосподарств або 5% загальної кількості. У 2024 році домогосподарств без лічильників було приблизно стільки ж — 700 тис., але порахувати частку квартир, забезпечених лічильниками, складно, адже багато житла зруйновано. Певний час газотранспортні компанії намагалися встановлювати загальнобудинкові лічильники замість індивідуальних, бо це дешевше, тому в січні 2018 року їм заборонили це робити без згоди мешканців. Крім того, мешканцям дозволили самостійно встановлювати лічильники газу у своїх квартирах. Реченець обладнання лічильниками 100% споживачів декілька разів переносили — з кінця 2018 року до кінця 2021, а тоді до кінця 2023 року, проте наразі цього не вдалося досягнути.

У серпні 2016 Кабмін скасував монополію обленерго з продажу населенню багатозонних лічильників електроенергії (тобто лічильників, що дозволяють враховувати час споживання енергії. Ці лічильники дозволяють економити, оскільки в різний час доби ціна електрики різна). А НКРЕКП встановила граничний термін 3-5 днів для підключення лічильників. 

Зелена енергетика

«Зелений» тариф в Україні запровадили у 2008 році. У 2015 році домогосподарствам дозволили продавати електроенергію, яку вони виробляють із відновлюваних джерел (як правило, сонячних панелей), у мережу за «зеленими» тарифами. Купувати енергію за цими тарифами має державне підприємство «Гарантований покупець», тобто фактично дорогу «зелену» енергію субсидує держава, зокрема за рахунок дешевої енергії атомних та гідроелектростанцій. Втім, так роблять багато країн ЄС.

Державні субсидії сприяли значним інвестиціям у «зелену» енергетику: протягом 2014-2020 років у «зелену» генерацію вклали понад 8 млрд євро. Так, якщо у 2015 році потужність «зелених» електростанцій становила 1 ГВ, то наприкінці 2019 року — вже майже 5 ГВ. Таке зростання «зеленої» генерації потребувало значних державних витрат на оплату підвищеного тарифу, тому в «Гарантованого покупця» виникла заборгованість перед виробниками зеленої енергії. А оскільки інвестиції були переважно здійснені за кредитні кошти, проблеми поширилися й на банки, які видали значний обсяг «зелених» кредитів. 

У відповідь на ці проблеми у травні 2019 систему підтримки «зеленої» енергетики змінили. Замість адміністративно встановлених «зелених» тарифів парламент запровадив «зелені» аукціони — право побудувати сонячну чи вітрову електростанцію отримує той інвестор, який запропонує найнижчий тариф, і цей тариф не змінюється протягом 20 років. Для вже збудованих станцій «зелений» тариф дещо знизили (таблиця 7.2 ілюструє зниження тарифів для малих електростанцій). Крім того, власникам малих приватних СЕС, які розташовані на землі (а не на дахах, фасадах тощо) заборонили продавати енергію в систему за «зеленим» тарифом. Втім, уже в липні 2019 року цю можливість їм повернули.

Незважаючи на поступове зниження «зелених» тарифів, боргова криза в енергетиці триває. У 2021 році заборгованість перед виробниками зеленої енергії становила майже 18 млрд грн, а в 2024 році — вже близько 36 млрд грн.

З 1 січня 2019 року парламент підвищив ставку податку на двоокис вуглецю з 0,41 до 10 грн за тонну. Проте якщо Україна планує приєднуватися до «зеленого» плану ЄС, цей податок іще має значно вирости.

2019-2024

Розвиток ринків і впровадження регуляцій ЄС 

Нові уряд і парламент, що почали роботу восени 2019 року, продовжили реформи ринку газу, розпочаті раніше: ухвалили закон про створення незалежного від НАК «Нафтогаз» оператора ГТС та про незалежність оператора системи передачі електроенергії (цей закон відповідає раніше ухваленим законам «Про ринок природного газу» та «Про ринок електроенергії», а також Третьому енергопакету ЄС). Наприкінці 2019 року «Оператор газотранспортної системи України» (ОГТСУ) пройшов сертифікацію на відповідність умовам Третього енергопакету ЄС і став спостерігачем у Європейській мережі операторів газотранспортних систем ENTSO-G.

З 1 січня 2020 ОГТСУ повністю відокремили від Нафтогазу, але ним продовжувало управляти Міністерство фінансів через АТ «Магістральні газопроводи України» (МГУ). Лише восени 2023 року МГУ розформували й передали ОГТСУ в управління Міненергетики. Тоді ж Кабмін сформував наглядову раду ОГТСУ й затвердив його новий статут, що було структурним маяком програми МВФ.

Восени 2019 року ринкові ціни на газ значно знизилися, що відкрило новому уряду вікно можливостей для переходу на ринкове ціноутворення для домогосподарств. Він навіть запровадив передумову для цього — окрему плату власне за газ та за його транспортування для населення. Проте через спекуляції популістичних політиків на цьому рішенні, уряд не зробив останній крок до ринкових тарифів. На початку 2020 року уряд запровадив цінову стелю на газ, що продається за спеціальними зобов’язаннями, на рівні, що встановився на нідерландському хабі TTF, а на початку повномасштабного вторгнення повернувся до «ручного» встановлення цін на газ для населення. Це призвело до значних збитків НАК «Нафтогаз» у 2022 році (див. рис. 7.2), оскільки державна компанія компенсує різницю між ринковою та регульованою ціною.

У квітні 2021 року парламент продовжив імплементацію Третього енергопакету ЄС, зокрема створив законодавчі можливості сертифікації оператора системи передачі електроенергії (це державна компанія «Укренерго») за моделлю відокремлення ISO (Independent System Operator). Такий оператор користується майном, яке забезпечує цілісність об’єднаної енергетичної системи України, але це майно залишається у власності держави. Оператор системи передачі має бути відокремлений від підприємств, що виробляють або продають електроенергію.

З травня 2022 року Україна перейшла на європейську систему обрахунку газу — в енергетичних одиницях (кВт-год) замість «радянських» кубометрів. Адже цінність газу саме в тому, який обсяг енергії з нього можна отримати.

У грудні 2022 року уряд запровадив в Україні Регламенти ЄС 715/2009 та 2017/1938, що стосуються сертифікації газосховищ, графіків їх заповнення та регулювання діяльності операторів газосховищ. Відповідальною за дотримання нових правил є НКРЕКП. 

«Зелені» тарифи знизили в липні 2020 року, а в червні 2021 року розширили повноваження Гарантованого покупця з продажу на аукціонах викупленої ним «зеленої» енергії (Гарпок отримав право продавати «довгі» — до 12 міс. — контракти на постачання енергії та самостійно визначати стартову ціну на аукціонах). Навесні 2022 року парламент ухвалив рамковий закон, що уможливлює створення операторів зберігання енергії як окремих учасників ринку. Накопичення енергії — необхідний елемент для розвитку «зеленої» енергетики, адже її виробництво не можна швидко збільшувати чи зменшувати у відповідь на зміну попиту.

У серпні 2022 року Україна запровадила двосторонні договори на ринку електроенергії. Таким чином учасники ринку (виробники, постачальники, «Укренерго», споживачі та ін.) можуть вільно обирати контрагентів і укладати з ними договори у довільній формі (втім, закон містить основні умови таких договорів — у них мають бути зазначені ціна й обсяги електроенергії, порядок її постачання й термін дії договору). Учасники ринку можуть продавати за двосторонніми договорами енергію понад встановлені НКРЕКП обсяги, які вони мають обов’язково реалізувати на ринку «на добу наперед». Втім, до квітня 2023 року енергію за двосторонніми договорами продавали лише через електронні аукціони (до цього продавати енергію на аукціонах мали лише державні генеруючі компанії). Такий перехідний етап був потрібний для розвитку ринку. Тепер продаж енергії може відбуватися як через аукціони, так і за прямими договорами.

У 2020 році парламент повернув Державній інспекції з ядерного регулювання незалежність та повноваження з перевірки ядерних об’єктів, яких її позбавили у 2016 році в рамках дерегуляції. Інспекція знову зможе (1) щорічно перевіряти АЕС та проводити позапланові перевірки об’єктів, де використовується ядерна енергія, (2) ліцензувати діяльність у сфері використання ядерної енергії, (3) застосовувати санкції до суб’єктів, які порушують правила радіаційної та ядерної безпеки, призупиняти відповідні роботи. Таким чином Україна буде виконувати Директиву ЄС 2014/87/Євратом та рекомендації МАГАТЕ з безпеки.

У лютому 2023 року парламент ухвалив закон про корпоратизацію «Енергоатома», а наприкінці того ж року його перетворили на акціонерне товариство, 100% акцій якого належать державі. Реорганізація «Енергоатома» передбачена кредитною угодою між компанією та Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР). Її передбачає і Комплексна зведена програма підвищення рівня безпеки енергоблоків атомних станцій, яку затвердили ще у 2011 році та яку фінансує ЄБРР.

Незалежність регулятора

У грудні парламент виправив вади ухваленого у 2016 році законопроєкту про НКРЕКП, проте в цілому новий закон отримав негативну оцінку експертів Індексу реформ, оскільки він створив ризики для незалежності регулятора, дозволивши Кабміну звільняти членів Комісії. Крім того, закон дозволив НКРЕКП проводити необґрунтовані перевірки суб’єктів енергоринку. 

В середині 2023 року Україна імплементувала положення регламенту ЄС щодо доброчесності й прозорості оптового енергетичного ринку REMIT. Цей закон розширив повноваження НКРЕКП з контролю за можливими маніпуляціями на ринках (наприклад, змови для підвищення ціни) та зобов’язав учасників ринку розкривати інформацію, що потрібна для цього контролю (НКРЕКП має ще ухвалити вторинне законодавство для імплементації закону). Цей самий закон знизив тарифи для «зелених» електростанцій, які почали роботу після 01.07.2023 (до цього зелені тарифи знизили в липні 2020 р.).

У 2024 році Кабмін скасував для необхідність для НКРЕКП затверджувати свої постанови у Мін’юсті й таким чином дещо підвищив її незалежність.

Економія енергії та розвиток альтернативних джерел

Наприкінці 2021 року парламент запровадив реєстр біометану. Реєстр забезпечить можливість верифікувати й надавати виробникам гарантії походження на біометан, проданий до газотранспортної системи. Це необхідна передумова як використання біометану на внутрішньому ринку, так і продажу його до ЄС (потенційно Україна може виробляти до 22 млрд м3 біометану на рік, що приблизно дорівнює теперішньому споживанню газу). 

У 2023 році парламент ухвалив комплексний закон про розвиток «зеленої» енергетики, яким запровадив реєстр гарантій походження енергії, виробленої з відновлюваних джерел. Тепер українські «зелені» електростанції зможуть самостійно продавати енергію на внутрішньому чи зовнішньому ринку (під час продажу на внутрішньому ринку вони отримуватимуть доплату від «Гарантованого покупця», якщо ціна буде нижчою від «зеленого» тарифу відповідно до Директиви ЄС 2018/2021). Підприємства, які використовують «зелену» енергію, платитимуть нижче мито під час експорту своєї продукції до ЄС (оскільки в рамках «зеленого курсу» ЄС застосовує додаткові мита на товари, для виробництва яких використано енергію з «традиційних» джерел).

У листопаді 2021 року почав діяти рамковий закон про енергоефективність. Серед іншого, він передбачає щорічні видатки на програми з підвищення енергоефективності на рівні не менше 1% видатків бюджету. Втім, зрозуміло, що через війну ця норма закону не виконується. 

У серпні 2022 року парламент затвердив правила комплексної термомодернізації будівель. Зокрема він заборонив часткове утеплення фасадів, визначив, хто та як може провадити енергетичну сертифікацію будівель, та спростив отримання коштів Фонду енергоефективності на утеплення будинків.

У березні 2023 року парламент створив законодавчі умови для запровадження когенераційних установок, які виробляють одночасно теплову та електроенергію. Цей закон імплементує норми Директиви ЄС 2012/27 про енергоефективність.

Водночас парламент запровадив пільги для розвитку зарядної інфраструктури для електромобілів: спрощене отримання земельних ділянок і приєднання до мереж, можливість встановлення зарядних станцій для ОСББ, а також запровадив заборону з 2036 року використовувати у сфері громадського транспорту автобуси з двигунами внутрішнього згоряння (крім водневих і метанових).

У вересні 2024 року Державне агентство з енергоефективності створило АТ «Фонд декарбонізації». Фонд наповнюватиметься за рахунок екологічного податку на викиди вуглецю та цільових державних запозичень. Фонд надаватиме субсидовані кредити під 9% річних органам місцевої влади, комунальним та приватним підприємствам на закупівлю обладнання для енергомодернізації, встановлення сонячних електростанцій, теплових насосів, когенераційних установок тощо. Щоб отримати фінансування фонду, проєкти мають знижувати енергомісткість щонайменше на 15%, споживання викопного палива щонайменше на 20% або термомодернізувати будівлі принаймні до класу С. За 4 місяці 2024 року фонд профінансував 17 проєктів на 181 млн грн.

З травня 2025 року частка біопалива у пальному, що споживається в Україні (окрім бензину з октановим числом 98 і вище та палива, що постачається для Міноборони та держрезерву), має бути щонайменше 5%. Держенергоефективності контролюватиме дотримання цієї норми.

Енергетична безпека

Безумовно, найбільш значущою зміною, що дозволяє Україні сьогодні мати електрику, є приєднання до європейської мережі ENTSO-E. Це сталося 16 березня 2022 року, проте підготовка до цього велася попередні 5 років (вночі 23 лютого 2022 року, за кілька годин до повномасштабного вторгнення, українську енергосистему від’єднали від російсько-білоруської, щоб протестувати, як вона працюватиме в автономному режимі). Приєднання до ENTSO-E дозволяє Україні як імпортувати електроенергію з ЄС, так і експортувати її до Європи в разі надлишку. Україні ще потрібно нарощувати потужність транскордонних ліній передачі електроенергії, але Єврокомісія планує повністю об’єднати енергосистеми ЄС, України та Молдови до кінця 2026 року. 

Для підтримання енергетичної безпеки відповідно до Директиви ЄС 2009/119 уряд створив резерв нафти й нафтопродуктів. Мінімальні запаси мають становити 90 днів імпорту або 61 день споживання, залежно від того, яка з цих величин більша. Втім, запаси нафти будуть сформовані лише за 6 місяців після закінчення воєнного стану, а пального — приблизно до 2032-2033 року.

Навесні 2024 року уряд затвердив порядок використання природного газу, отриманого в рамках угод про розподіл продукції (УРП): інвестори передаватимуть газ, що належить державі, ДП «Газ України», а ця компанія продаватиме його на біржі. На сайті Міненерго опубліковані 7 угод про розподіл продукції, що були підписані ще у 2020-2021 роках. Наприкінці 2023 року Укрнафта повідомляла, що очікує підписання низки УРП, однак, поки що цього не відбулося.

Що далі?

План Ukraine Facility та програма МВФ передбачають подальше узгодження українського законодавства з європейським, інтеграцію енергетичних ринків України та ЄС, заходи із запобігання змінам клімату та підвищення енергоефективності. Зокрема це:

• підвищення незалежності НКРЕКП;
• скасування мораторію на підвищення тарифів на тепло й гарячу воду, поступова лібералізація ринку газу після скасування воєнного стану;
• децентралізація опалення й зокрема затвердження правил підключення та відключення індивідуальних котелень;
• виконання стратегії термомодернізації будівель, затвердження мінімальних вимог до енергоефективності будівель, ухвалення програми модернізації підприємств ТКЕ;
• ухвалення плану з енергетики та клімату щодо скорочення викидів парникових газів, затвердження нового зобов’язання України в рамках Паризької угоди; створення незалежної Наукової ради з питань зміни клімату;
• ухвалення нового закону про ринок електроенергії, що запровадить в Україні директиви ЄС; призначення оператора ринку електроенергії; запровадження директиви ЄС про транскордонну торгівлю електроенергією;
• упорядкування державної підтримки «зелених» інвестицій (впровадження стабільних правил, яких уряд має дотримуватися);
• підвищення податків на викиди, запровадження механізму торгівлі викидами.

Незважаючи на те, що Росія вперто намагається знищити українську енергосистему, українські підприємства та оселі з 2022 року не залишалися без світла більше, ніж на кілька діб. Багато з них запроваджують децентралізовані рішення, такі як генератори. Частка децентралізованої генерації, імовірно, зростатиме, зокрема й за рахунок «зелених» рішень, таких як сонячні панелі. З іншого боку потрібно буде підвищувати енергоефективність як виробничих підприємств, так і будівель. Крім того, велика частина роботи — це гармонізація регулювання з європейським та деталізація умов приєднання України до «зеленого курсу» (українським підприємствам для цього знадобиться фінансова підтримка). З іншого боку, Україна може зіграти вагому роль у забезпеченні Європи «зеленим» воднем і біометаном.