Біла книга реформ 2025. Розділ 12. Ринок праці та соціальна політика

До недавнього часу соціальна підтримка переважно мала лише дві форми ― пільги та виплати (соціальні служби існували на місцевому рівні, але були хронічно недофінансовані). Підтримка в такій формі не стимулює людей приєднуватися до ринку праці, але відповідає їхнім патерналістським очікуванням. Ба більше, подібні форми соціальної підтримки політично вигідні: до недавнього часу кожен парламент намагався запровадити додаткові пільги певним категоріям населення ― шахтарям, поліціянтам, сім’ям з дітьми, «чорнобильцям» тощо. Це давало змогу отримати трохи «електоральних балів», але водночас розбалансовувало систему та створювало великі проблеми на майбутнє, адже скасувати якусь пільгу чи виплату (навіть якщо вона не має практичного сенсу) надзвичайно складно. До того ж, як засвідчив нещодавній скандал із «прокурорами з інвалідністю», система, що базується на виплатах, створює стимули для зловживань.

Уряд, який прийшов до влади після Революції Гідності у 2014 році, мав вирішувати одночасно і задавнені, і нові проблеми. Давня проблема ― існування «зоопарку» соціальних пільг і виплат, як описано вище, за відсутності як єдиного реєстру отримувачів цих пільг і виплат, так і розуміння, чи справді їх отримують ті, хто їх потребує, а також скільки вони коштують платникам податків. До цієї проблеми додалася нова ― необхідність допомагати внутрішньо переміщеним особам (ВПО), постраждалим учасникам Революції Гідності та АТО, і це в умовах практично порожньої казни. У 2015 році уряд скоротив низку пільг та субсидій і водночас запровадив енергетичні субсидії, щоб компенсувати підвищення тарифів. Проте радикально вирішити проблему не вдалося, оскільки це дуже непопулярні кроки. А перехід до сучасної кастомізованої моделі соціальної підтримки розпочався лише з 2023 року.

Друга давня проблема ― це існування де-факто двох ринків праці ― офіційного (державний сектор і частина великих компаній) та напів- чи неофіційного (усі решта). У першому секторі працівники суттєво захищені від звільнення, й підприємства платять за них ЄСВ (ставку якого у 2015 році знизили з 43-49% до 22%), у другому працівники часто працюють за короткими контрактами або як ФОП (в останньому разі сплачуючи мінімальний ЄСВ та нижчу ставку податку з доходу). На жаль, ця проблема також досі не вирішена, хоча уряд зробив кілька кроків для осучаснення законодавства, що регулює ринок праці (рис. 12.2). У 2019-2020 роках уряд розглядав запровадження моделі, схожої на данську, коли компанії можуть легко звільняти працівників, але система підтримки безробітних надає звільненим фінансову підтримку й навчання. Така модель робить ринок праці більш динамічним і сприяє зайнятості, проте її так і не вдалося ухвалити як закон.

З початку повномасштабного вторгнення значно загострилася проблема структурного безробіття. Тобто високий рівень безробіття (близько 14% у 2024 році порівняно з 9% у 2021 році) співіснує з дефіцитом робочої сили (у листопаді 2024 року 64% компаній скаржилися на дефіцит працівників), оскільки освіта й навички безробітних не відповідають потребам працедавців. Отже, запровадження описаної вище гнучкої системи з акцентом на навчання й перекваліфікацію стає все більш нагальним. Враховуючи високий рівень невизначеності через війну, така система дозволила би підприємствам швидше пристосовуватися до зміни економічних умов і при цьому наймати працівників офіційно, зі сплатою передбачених законом податків. Водночас вона дозволила би залучити на ринок праці тих, хто перебуває поза ним, наприклад, жінок чи людей старшого віку.

Зміни у 2014-2019 роках

Ринок праці

Як згадано вище, для детінізації трудових відносин на початку 2015 року уряд удвічі знизив ставку ЄСВ. Проте, оскільки довіра до органів влади автоматично не виросла, детінізації не відбулося, і надходження від ЄСВ значно знизилися. Тому згодом уряд намагався частково повернути втрачені доходи за рахунок підвищення мінімальної зарплати та посилення повноважень інспекції праці з виявлення неоформлених працівників. Підприємства ж переважно використали ці «додаткові» кошти на підвищення зарплат.

Протягом тривалого часу значна частка робочої сили (10-12% або одномоментно 1,5-2 млн осіб) працювали за кордоном. З одного боку, перекази мігрантів створювали помітний приплив валюти в країну (наприклад, у 2021 році 15 млрд дол. або 7,5% ВВП). З іншого боку, багато мігрантів із часом втрачають зв’язок як зі своїми родинами, так і з країною загалом. У 2015-2019 роках уряд ухвалив декілька рішень із захисту прав трудових мігрантів: дозволив їм брати участь у системі соціального страхування і відповідно розраховувати на пенсію та обмежив діяльність посередників, які надають послуги з працевлаштування за кордоном, щоб вивести з ринку недоброчесних гравців. Водночас уряд почав спрощувати отримання дозволів на працевлаштування іноземців та зрівнювати їхні права з правами українських працівників. Такі дії необхідні не лише для наближення України для ЄС, але й для зниження дефіциту робочої сили.

У 2017 році уряд затвердив критерії отримання державної допомоги на професійну підготовку працівників ― підприємства можуть отримати від держави допомогу в обсязі до 50% таких витрат. Таким чином уряд хотів заохотити підприємства перенавчати працівників самостійно, а не покладатися на державні заклади освіти.

Соціальна допомога

На початку 2015 року, враховуючи надзвичайно складну бюджетну ситуацію, уряд вдався до надзвичайних кроків: обмежив зарплату працівників державних органів і держпідприємств, скасував низку пільг, зокрема значній частці «чорнобильців», протягом 2015 року скасував виплату пенсій працівникам податкових, митних і контрольних органів та обмежив пенсії працюючим пенсіонерам (за кілька місяців пенсії працюючим науковцям відновили). Крім того, пенсії працюючих пенсіонерів були оподатковані (пізніше податок скасували для учасників Другої світової війни та для осіб із пенсією нижче 11 тис. грн). 

Наприкінці 2015 року уряд ухвалив іще один закон про скорочення видатків, яким встановив максимальний розмір пенсій (10 прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб), скасував право дострокового виходу на пенсію для працівників освіти, охорони здоров’я та соцзахисту та переклав фінансування низки пільг на місцеві бюджети. Втім, окремі категорії громадян, наприклад, колишні судді, й надалі отримують значно вищі пенсії на основі спеціальних законів.

З іншого боку, щоб збалансувати значне (подеколи на порядок) підвищення тарифів на енергію, уряд запровадив субсидії, які домогосподарства могли отримати дуже легко. Такі заходи дозволили запобігти значним соціальним заворушенням (незважаючи на розмови деяких політиків про «тарифний геноцид»). Водночас це значно знизило загальні витрати на субсидування комунальних платежів, оскільки за низьких тарифів субсидію отримують усі домогосподарства, включно з найбагатшими. 

Спершу субсидії були «віртуальними», тобто їх отримували постачальники енергії в обсязі різниці між нарахованою та сплаченою домогосподарством сумою. Це не сприяло економії ресурсів, оскільки постачальники мали стимули завищувати обсяги споживання, а домогосподарства не замислювалися про економію. Тому поступово уряд скорочував «нормативні» обсяги споживання енергії, що використовуються для розрахунку субсидій, звужував коло домогосподарств, які можуть отримати субсидії (право на субсидії втратили ті, які мають у власності великі будинки чи квартири, дорогі авто або ж працюють неофіційно, тож між 2017 та 2019 роками кількість отримувачів субсидій та відповідні витрати скоротилися майже удвічі) та монетизував енергетичні субсидії й пільги на оплату житлово-комунальних послуг. Монетизація субсидій мала спонукати споживачів економити, щоб мати змогу використати «залишки» коштів від субсидії на свій розсуд. В даному разі монетизація — це позитивна зміна. Проте інколи вона може бути недоречною, як-от монетизація «пакунку малюка». Через суспільне невдоволення «пакунки» доволі швидко повернули, проте залишили можливість отримати відповідну суму грошима. 

З іншими видами соцзахисту уряд одночасно рухався у двох напрямках: з одного боку збільшував перелік категорій осіб, які можуть отримати соціальну підтримку, та видів підтримки, а з іншого намагався поліпшити облік отримувачів соціальної допомоги та скоротити непродуктивні витрати (наприклад, уряд припинив компенсувати місцевим бюджетам пільги на проїзд у міському транспорті). 

З початком російсько-української війни в Україні з’явилися дві нові великі категорії людей, які потребують підтримки ― (1) внутрішньо переміщені особи та (2) військові, ветерани та їхні родини. З початком повномасштабного вторгнення кількість внутрішньо переміщених осіб виросла з близько 1,5 млн у 2021 році до 4,9 млн на початку 2024 року. У 2024 році в Україні було 1,3 млн ветеранів, а після війни кількість ветеранів разом із членами родин, за оцінками, збільшиться до 5-6 млн осіб (це 12-15% населення станом на початок 2022 року). Тому перехід до більш ефективних форм соціальної підтримки, ніж пільги чи виплати, є життєво необхідним.

У 2015 році роботодавців зобов’язали зберігати за військовими робоче місце та середній заробіток і водночас запровадили дворічну компенсацію ЄСВ працедавцям, які візьмуть на роботу ветеранів АТО. Військових звільнили від сплати відсотків за індивідуальне житлове будівництво на селі, резервістам, які отримали поранення під час АТО, або сім’ям тих, які загинули, призначили такі ж пенсії, як і військовим. Крім того, парламент вніс до законодавчого поля волонтерську діяльність і делегував місцевим органам влади більше повноважень із розподілу гуманітарної допомоги.

Протягом 2015-2019 років уряд запровадив низку заходів із допомоги дітям: обов’язок держави відселяти дітей із зони бойових дій, забезпечення житлом внутрішньо переміщених дітей-сиріт, надбавки особам (зокрема батькам), які доглядають за дітьми з інвалідністю. Крім того, уряд збільшив кількість працівників служб у справах дітей і впровадив можливість забирати дітей у батьків на основі оцінки рівня безпеки дитини. 

У 2016 році Кабмін створив пілотний електронний реєстр отримувачів соцвиплат (до цього спроби створити таку систему тривали протягом майже 10 років, і на це було витрачено мільйони доларів донорських коштів, але за відсутності політичної волі та адміністративної спроможності реєстр так і не створили). До того ж, уряд запустив систему обліку внутрішньо переміщених осіб і контролю того, що виплати отримують лише ті з них, хто переїхав на підконтрольні території, а згодом — Єдину базу даних переселенців. 

У 2017 році уряд ухвалив порядок верифікації громадян у Єдиному демографічному реєстрі, отримання витягів із реєстру та інших видів взаємодії з реєстром. Реєстр створили 2012 року, й в ідеалі у ньому має бути інформація про всіх громадян України. Однак, реєстр заповнюється поступово ― до нього додають дані громадян, які отримують певні документи від держави, такі як закордонний паспорт чи ID картка. Станом на 2023 рік у реєстрі було 23 млн осіб. 

У 2019 році уряд запровадив електронні листки непрацездатності, що має покращити облік коштів, витрачених із Фонду соціального страхування.

Пенсійна реформа

Через низький рівень народжуваності населення України старіє ― скорочується кількість працездатних осіб і відповідно зростає частка пенсіонерів (уже близько 10 років один працівник утримує одного пенсіонера ― рис. 12.5). Зі зменшенням чисельності активного населення, а також через те, що частина працівників ухиляються від сплати ЄСВ, власні надходження Пенсійного фонду скорочуються. Починаючи з 2005 року трансфер із бюджету до Пенсійного фонду становить близько третини доходів ПФУ. Отже, у довгостроковій перспективі солідарна система не зможе забезпечувати необхідні виплати пенсіонерам. 

Ще в 2004 році парламент ухвалив пенсійну реформу, що передбачала три рівні пенсійної системи ― солідарний, обов’язковий накопичувальний і добровільний накопичувальний. Кілька десятків недержавних пенсійних фондів (тобто третій рівень) із того часу були створені, але другий рівень так і не запрацював. Із його запуском є кілька проблем. 

По-перше, відсутність коштів на фінансування Пенсійного фонду протягом перехідного періоду, коли частину ЄСВ замість солідарної системи спрямовуватимуть на індивідуальні рахунки (або необхідність помітно підвищити ЄСВ). По-друге, стабільно доволі висока інфляція, що «з’їдатиме» пенсійні заощадження. По-третє, нерозвиненість фондового ринку й відповідно фактична відсутність інструментів (окрім ОВДП) для інвестування «довгих» коштів. Звісно, третю причину можна вважати проблемою «курки і яйця», тобто можна очікувати, що з появою «довгих» грошей з’являться і відповідні інвестиційні інструменти. Однак, для розвитку фондового ринку необхідні фундаментальні умови, такі як судова система, якій довіряють, та захист прав власності. Цих умов в Україні поки немає, і загалом довіра до інституцій в Україні доволі низька. Крім того, під час розгляду пенсійної реформи у 2017 році уряд і парламент не змогли визначити модель управління обов’язковими заощадженнями. Вони не полишають надії таки запровадити другий рівень, проте яким чином він працюватиме, наразі незрозуміло.

Оскільки пенсіонери становлять близько третини населення й дисципліновано ходять на вибори, у політиків завжди є стимул робити «передвиборчі» підвищення пенсій усім пенсіонерам або окремим їх категоріям. Звісно, такі «подарунки» негативно впливають на стійкість Пенсійного фонду.

Ще одним «табу» для української влади тривалий час було підвищення пенсійного віку. Лише з 2011 року пенсійний вік для жінок почали поступово підвищувати з 55 до 60 років (пенсійний вік чоловіків становить 60 років). У 2016 році Кабмін значно скоротив перелік професій, які дають право на достроковий вихід на пенсію, зокрема вилучив із цього переліку керівні посади. А також дозволив ФОП обраховувати трудовий стаж за період роботи на спрощеній системі за відсутності трудової книжки. Таким чином ФОП змогли претендувати на пенсію за віком.

Більш-менш всеохопну пенсійну реформу запровадили у 2017 році. Втім, і тут влада формально утрималася від підвищення пенсійного віку, натомість визначивши мінімальну кількість років, яку людина має відпрацювати, щоб отримати пенсію за віком (людина, яка відпрацювала менше, отримає соціальну пенсію). Цей самий закон ліквідував привілейовані пенсії для держслужбовців, депутатів, суддів, прокурорів, науковців. Пізніше їх відновили для держслужбовців і науковців, а в рамках реформи судової системи запровадили високі зарплати й пенсії для суддів як необхідну (проте не достатню) умову їхньої доброчесності та незалежності.

Змінили й формулу нарахування пенсій. Окрім зарплати й стажу працівника формула враховує середню заробітну плату в країні. За такої схеми збільшення середньої зарплати автоматично веде до перерахунку пенсій. Це мало зменшити розрив між тими, хто вийшов на пенсію давно, та нещодавніми пенсіонерами. Проте складна демографічна ситуація й тінізація ринку праці не дає змоги платити більшості пенсіонерам пенсії, які забезпечили б гідний рівень життя (рис. 12.6). 

Реформи у 2019-2024 роках

Політики на ринку праці 

У цей період законодавчі зміни на ринку праці відбувалися в трьох напрямках: внесення до законодавства нових видів зайнятості (дистанційна зайнятість, гнучкий робочий час та фріланс), поштовхом для чого стала пандемія; наближення українського ринку праці до європейського, а також посилення захисту прав працівників.

Фрілансерам надали соціальні й трудові гарантії: можливість укласти з роботодавцем договір, у якому встановлені базові години та дні роботи, мінімальна та максимальна кількість робочого часу, гарантована нижня та верхня межа оплати праці; право вільно укладати договори з іншими роботодавцями; право на лікарняний та відпустки; право вимагати укладення звичайного трудового договору і, звісно, можливість зараховувати собі офіційний стаж роботи. 

У царині захисту прав працівників уряд запровадив електронний облік трудового стажу, а згодом ― ризик-орієнтований підхід до перевірок умов праці на підприємствах. Парламент заборонив дискримінацію на робочому місці й під час зарахування на роботу, а також цькування на робочому місці (працівник, якого цькують, отримав можливість захищати свої права в суді).

Задля наближення до ЄС уряд привів національну рамку кваліфікацій у відповідність до європейської і розробив процедуру визнання кваліфікацій, здобутих у ЄС. Цим опікуватиметься Національне агентство кваліфікацій. У свою чергу акредитовані агентством кваліфікаційні центри (їх можуть створювати заклади професійної освіти, Державна служба зайнятості, підприємства) підтверджуватимуть результати інформального (самостійного) та неформального (курси) навчання. Крім того, працедавцям надали право надавати працівникам кваліфікаційні розряди відповідно до професійних стандартів, розроблених роботодавцями, органами державної влади, науковими установами, громадськими об’єднаннями тощо. 

Задля наближення до спільного ринку ЄС уряд спростив умови найму на роботу іноземців: скасував зобов’язання щодо мінімальної зарплати іноземному високооплачуваному фахівцю у розмірі 50 мінімальних зарплат. Але водночас підвищив вартість дозволу на роботу для іноземців із 2-6 до 3-10 прожиткових мінімумів залежно від терміну, на який видається дозвіл. Ці кошти планується спрямувати на виплату допомоги для безробітних громадян. Для іноземців, які навчаються в Україні, дозволи на роботу будуть безкоштовними. Також спрощена процедура імміграції для висококваліфікованих іноземців.

Під час повномасштабного вторгнення безробіття значно виросло, оскільки багато підприємств були змушені припинити або скоротити свою діяльність принаймні на деякий час. Щоб сприяти працевлаштуванню безробітних, особливо молоді, уряд запровадив для працедавців можливість отримувати до 12 місяців компенсацію ЄСВ за молодих працівників чи тих, хто був безробітним тривалий час, надав безробітним можливість отримувати сертифікати на навчання у вибраній освітній установі (сертифікати можуть отримувати також військовослужбовці, поранені та люди з інвалідністю) та скасував квоти на працевлаштування певних категорій населення, наприклад, осіб з інвалідністю (дуже часто підприємства вважали за краще заплатити штраф, аніж виконувати квоти). Натомість роботодавці зможуть отримати компенсацію вартості облаштування робочих місць для людей з інвалідністю (протягом 10 місяців 2024 року цю компенсацію отримали 1300 працедавців). Окремі категорії безробітних отримуватимуть комплексні соціальні послуги, частиною яких буде допомога з працевлаштуванням.

В середині 2022 року уряд дозволив підприємствам звільняти працівників, якщо підприємство не може продовжувати роботу або якщо про працівника нічого не відомо протягом 4 місяців (на початку 2025 року в Україні було зареєстровано майже 63 тисячі зниклих безвісти). 

Аби внутрішньо переміщені особи мали більше можливостей інтегруватися в економіку, уряд запровадив програму підтримки підприємств, які працевлаштовують ВПО. За кожного працевлаштованого під час воєнного стану роботодавець отримує виплати у розмірі 8 тис. грн (мінімальна зарплата) упродовж трьох місяців, а за ВПО з інвалідністю ― протягом 6 місяців. За інформацією Мінекономіки, за 10 місяців 2024 року держава виплатила за цією програмою 270 млн грн за працевлаштування 13 400 внутрішньо переміщених осіб. У 2023 році виплати за таку саму кількість працевлаштованих становили 181 млн грн, оскільки розмір виплати був меншим ― 7100 грн.

Як видно з рис. 12.7 і 12.8, незважаючи на високий рівень безробіття, кількість претендентів на одну вакансію останнім часом значно знизилася. Справді, компанії все частіше скаржаться на складнощі з пошуком персоналу. Причини цього ― міграція, мобілізація, а також посилення проблеми структурного безробіття, тобто невідповідності навичок потенційних працівників тим навичкам, які потрібні працедавцям. Ще один фактор ― небажання деяких чоловіків офіційно влаштовуватися на роботу, щоб не потрапити під мобілізацію. Ця ж причина, а також скорочення терміну та розміру виплат із безробіття, пояснює скорочення кількості зареєстрованих безробітних (таблиця 12.1, останній рядок). Із цієї ж таблиці видно, що за останні два роки значно виросла кількість виданих ваучерів на навчання, що є правильним інструментом для подолання структурного безробіття.

Підтримка бізнесу під час війни

Для підтримки бізнесу, який опинився в зоні активних бойових дій, уряд запустив програму релокації, в рамках якої підприємці могли отримати допомогу для переміщення підприємств та обладнання у відносно безпечні регіони. Мінекономіки допомагало знайти місце для розташування виробничих потужностей, сприяло розселенню працівників та пошуку нових кадрів. Із загальної кількості релокованих підприємств 11% переїхали за кордон, а 73% продовжують працювати в Україні. 

Ще одним засобом підтримки бізнесу, який постраждав під час війни, стало розширення програми субсидованого кредитування «5-7-9%». За цією програмою підприємства, які втратили потужності через війну, можуть отримати кредит на суму до 60 млн під 9% терміном на 5 років. Програму розпочали у 2020 р. для підтримки малого бізнесу та інвестицій у нові потужності чи технології, однак під час повномасштабного вторгнення розширили практично на будь-які бізнеси. Тому програма втратила фокус і стала занадто дорогою для держави. Чинна програма з МВФ передбачає повернення «5-7-9%» до попередніх параметрів. 

Окрім цього, уряд надає підприємцям гранти в рамках програми «єРобота» Сьогодні українці можуть отримати фінансову допомогу на розвиток бізнесу в рамках шести грантових програм.

Помітним трендом останніх двох років став приплив жінок до «традиційно чоловічих» професій. Жінки проходять професійне навчання й починають працювати, наприклад, водіями-далекобійниками чи машиністами метро. Крім того, держава, переважно за донорські кошти, провадить програми підтримки жіночого підприємництва ― видає гранти на розвиток власної справи.

Соціальна підтримка 

В царині соціальної підтримки головним напрямком реформ є перехід, що триває, від хаотичної системи різноманітних пільг і виплат до надання комплексної соціальної допомоги домогосподарству таким чином, щоб вивести його з категорії вразливих. Після завершення реформи соціальний працівник буде супроводжувати домогосподарство й надавати йому саме ту допомогу, яка потрібна, наприклад, оформлення документів, влаштування на роботу чи навчання та ін. 

Для запровадження такої системи уряд, по-перше, переводить адміністрування соціальної підтримки в електронний формат, а по-друге, розширює перелік суб’єктів, які можуть надавати соціальні послуги.

Так, у грудні 2019 року парламент ухвалив рамковий закон про верифікацію соцвиплат, у якому визначив відповідальних за таку верифікацію, розподілив обов’язки між органами влади та визначив порядок електронного обміну даними між ними. Тоді ж уряд створив Державну соціальну службу (сьогодні Національна соціальна сервісна служба), яка має координувати всіх надавачів соціальних послуг і стежити, щоб вони надавали послуги відповідно до стандарту.

У жовтні 2023 року уряд запустив Єдину інформаційну систему соціальної сфери (ЄІССС), яка допомагає координувати дії органів влади й надавачів соціальних послуг, а восени 2024 запрацював соціальний портал Мінсоцполітики. На порталі можна знайти інформацію про соціальні послуги, а також через особистий кабінет подати заяву на отримання соціальних послуг або залишити повідомлення про людину чи сім’ю, яка потребує підтримки. Заяви розглядатимуть місцеві органи соціальної підтримки, а громадяни зможуть відстежувати статус своїх звернень в електронному кабінеті. 

ВПО сьогодні можуть отримати допомогу через ЄІССС за місцем свого фактичного перебування. Також у ЄІССС працює комплекс послуг для усиновлювачів (первинна консультація, реєстрація кандидатів). У січні 2022 року уряд запровадив електронне посвідчення ветерана, еквівалентне паперовому (сьогодні це головний документ, що підтверджує статус ветерана), а з 2025 року статус УБД можна буде отримувати за допомогою електронної системи.

На початку 2020 року уряд визначив, що надавачами соціальних послуг можуть бути не лише бюджетні установи, а й фізичні, юридичні особи або ФОП, проте вони повинні мати відповідний фаховий рівень і дотримуватися стандартів надання послуг. За останні чотири роки уряд розробив порядок оплати соціальних послуг, тож сьогодні держава чи місцеві органи влади можуть закупити такі послуги у виконавців, які запропонують найкращі умови. Особи, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі (наприклад, родичі), також можуть отримувати оплату від держави за надання цих послуг, а якщо підтвердять свою кваліфікацію, оплата може вирости до 10 тис. грн на місяць.

Крім того, уряд зробив декілька кроків із підвищення доступності соціальних послуг: дозволив отримувати їх через ЦНАПи, дозволив реєструвати місце проживання онлайн, щоб люди, які переїхали, змогли отримувати соціальні та адміністративні послуги за місцем проживання, запровадив дистанційну ідентифікацію мешканців тимчасово окупованих територій для отримання пенсій і соцвиплат, а людям, які залишилися без житла, надав можливість реєструвати місце проживання в соціальних закладах, щоб полегшити їм отримання державних послуг. 

Протягом 2023-2024 років уряд запустив декілька пілотних проєктів із надання кастомізованих соціальних послуг: послуги соціальної адаптації для громадян, які перебувають у притулках, «Асистент родини» для сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах, супровід військовослужбовців та їхніх родин, а також психологічна допомога для тих, хто її потребує. У 2023 році уряд надав можливість постраждалим на виробництві отримувати соціальні послуги за рахунок держави.

У липні 2021 року уряд створив Український ветеранський фонд, який допомагає ветеранам отримувати додаткову освіту чи знаходити роботу, дає гранти на власний бізнес та ін., а на початку лютого 2022 року визначив спорт ветеранів як новий напрям спорту.

Зрозуміло, що з початку повномасштабної війни уряд почав приділяти більше уваги підтримці військових, які отримали поранення, сімей загиблих, а також реінтеграції ветеранів. Родини загиблих військових отримують одноразово 15 млн грн, волонтерів — 500 прожиткових мінімумів (у 2024 році це 1,46 млн грн), а волонтери, які отримали інвалідність, — від 150 до 250 прожиткових мінімумів. 

Поступово у відповідь на звернення військових уряд врегулював питання виплат тим, хто виконує бойові завдання, пораненим військовим, тим, хто зник безвісти чи потрапив у полон (останні отримали право на компенсацію, медичну, реабілітаційну та іншу допомогу від держави після рішення комісії зі встановлення факту позбавлення особистої свободи). Крім того, уряд врегулював питання надання статусу учасника бойових дій цивільним добровольцям і надав ветеранам право на соціальну та професійну адаптацію, щоб полегшити перехід від військового до цивільного життя. 

Для громадян інших держав, які воюють на боці України, передбачене отримання громадянства України з можливістю відтермінувати складання іспитів з української мови та знання Конституції до двох років після закінчення воєнного стану. 

Для врахування реалій війни, зокрема для пошуку викрадених чи зниклих безвісти осіб, уряд створив реєстр депортованих осіб, в т.ч. дітей, а також розширив перелік причин для визнання дитини такою, що позбавлена батьківського піклування (дитина може отримати цей статус, якщо її батьки в полоні чи зникли безвісти, й відповідно позбавляється статусу, якщо батьки повертаються). 

Для більш ефективного пошуку зниклих безвісти військових, а також для ефективнішого розкриття злочинів, парламент ухвалив закон «Про державну реєстрацію геномної інформації людини» (така інформація міститиметься в закритому реєстрі, власником якого є МВС. Люди зможуть добровільно додавати свою інформацію до реєстру, обов’язковим буде внесення інформації лише осіб, які пов’язані зі злочинами).

Нещодавно парламент вирішив створити реєстри депортованих дітей та шкоди (в тому числі моральної), завданої українцям через війну. 

З початку повномасштабної війни уряд запроваджував програми підтримки людей, які втратили доходи або майно через війну. Навесні 2022 року ця допомога була невибірковою: замість виплати 1000 грн за вакцинацію через програму єПідтримка уряд виплачував допомогу в сумі 6500 грн найманим працівникам та ФОПам з областей, де ведуться активні бойові дії. До завершення програми у липні 2022 року таку допомогу отримали майже 5 млн осіб на суму 31 млрд грн. Згодом аудит виявив, що понад 25 тис. осіб отримали таку допомогу неправомірно, бо вони були працівниками бюджетних установ.

Уряд також спростив процедуру надання соціальної допомоги. Спочатку безробітні та ВПО отримали можливість зареєструватися в Дії, а згодом запрацювала програма єДопомога. Це цифрова платформа, яка дозволяє тим, хто цього потребує, отримати допомогу від міжнародних організацій (Червоний хрест, ПРООН, ЮНІСЕФ). Станом на грудень 2024 року до системи єДопомога подали понад 10 млн заявок, тому уряд тимчасово припинив прийом нових заявок. 

Для підвищення гендерної рівності уряд запровадив можливості для батька та інших родичів брати відпустку з догляду за дитиною на рівних умовах із матір’ю (до цього мати могла лише «передати» частину своєї відпустки батьку чи іншим родичам). 

Держава та місцеві органи влади забезпечують житлом ВПО, які не мають можливості купити чи орендувати його. Пріоритетними категоріями для забезпечення житлом є сім’ї військовослужбовців, які беруть участь у бойових діях, внутрішньо переміщені особи, які після 2014 року вже вдруге зазнали переміщення, ВПО, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок агресії Росії, та які є мешканцями громади, яка забезпечує ВПО житлом. 

Окрім цього, ВПО можуть отримати від держави грошову допомогу на проживання. За даними Мінсоцполітики, у 2022 році допомогу на проживання отримали 2,3 млн ВПО на суму 52,8 млрд грн, а в 2023 році — 2,5 млн осіб на суму 73,3 млрд грн. Втім, з 2023 року, щоб зекономити державні кошти, уряд почав поступово обмежувати коло осіб, які можуть претендувати на допомогу: особи, які зробили велику покупку (наприклад, квартиру чи машину), які мають велику суму на депозиті, ті, хто не працює і не реєструється у службі зайнятості, або тривалий час перебуває за кордоном, не зможуть отримати виплати. 

У серпні 2022 року уряд запустив програму субсидованих кредитів на житло єОселя. На оформлення такого кредиту мають право ветерани війни, члени їхніх сімей, учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, а також члени сімей загиблих. Майже всі іпотечні кредити, видані під час повномасштабного вторгнення, ― це саме субсидовані кредити. З початку програми до кінця листопада 2024 року було видано 14,5 тис. кредитів на суму 24,3 млрд грн. 

З 2023 року розпочалася програма «єВідновлення», в рамках якої громадяни можуть отримати кошти на ремонт пошкодженого житла або сертифікат на купівлю нового житла замість зруйнованого. Станом на кінець вересня 2024 року програмою скористалися майже 70 тисяч родин. 

Нарешті, з 2022 року Україна приєдналася до низки міжнародних угод, які мають поліпшити захист прав і цивільний захист її громадян. Перш за все це Стамбульська конвенція, на ратифікацію якої Україна чекала 11 років. На виконання конвенції Україна має криміналізувати домашнє, економічне, психологічне та інші види насильства та посилити захист жертв насильства. 

Крім того, Україна привела своє законодавство у відповідність до Женевської конвенції про цивільний захист населення й стала повноправним учасником Механізму цивільного захисту ЄС. Отже, Україна може співпрацювати з ЄС у сфері цивільного захисту та управління ризиками стихійних лих, що дає змогу покращити координацію та реагування під час надзвичайних ситуацій. Угода сприятиме мобілізації допомоги Україні в рамках Механізму цивільного захисту ЄС. Також уряд запровадив нові правила цивільного захисту: підприємства зобов’язані забезпечити своїх працівників і відвідувачів (пацієнтів у лікарнях, учасників освітнього процесу тощо) засобами індивідуального захисту. 

І, звісно, уряд почав приділяти більше уваги людям з інвалідністю. Так, нові стандарти для відбудови передбачають безбар’єрність, енергоефективність і наявність укриттів цивільного захисту. Проте не лише фізичні об’єкти, які постраждали за період воєнного стану, але й публічні послуги мають бути безбар’єрними, тобто доступними для осіб із вадами слуху, зору, мовлення та ін. Тому Україна приєдналася до Маракеського договору, що полегшує незрячим доступ до друкованих творів. Закуплені за бюджетні кошти товари, якими можуть користуватися маломобільні групи, в тому числі транспортні засоби, мають бути доступними для маломобільних осіб (серед іншого це підвищить інклюзивність громадського транспорту).

З грудня 2023 року розпочав роботу портал Дія.Безбар’єрність, де є інформація про державні послуги, пошук роботи й соціальну допомогу людям з інвалідністю. Портал Дія.Цифрова освіта також доступний людям з інвалідністю.

Для боротьби з імовірними зловживаннями наприкінці 2023 року уряд запровадив нові правила ввезення гуманітарної допомоги з необхідністю реєструвати таку допомогу в електронній системі. Згодом парламент спростив завезення гуманітарної допомоги: окрім зареєстрованих благодійних фондів чи ГО завозити допомогу можуть іноземні благодійні організації, неприбуткові державні та комунальні установи, місцева влада, надавачі соціальних послуг. Цей самий закон дозволив визнавати гуманітарною допомогою товари, куплені благодійниками за кордоном, а не лише отримані від донорів. Це спростило завезення необхідних товарів.

Скандал з «прокурорами-інвалідами» став поштовхом для реформування медико-соціальних експертних комісій (МСЕК) — це комісії, які визначають групу інвалідності для людини й відповідно пільги чи виплати, які вона може отримати. У грудні 2024 року парламент ухвалив закон про ліквідацію МСЕК та перехід до Міжнародної класифікації функціонування. Тобто експертні команди лікарів визначатимуть, наскільки людина в змозі виконувати певні функції, та призначатимуть відповідне лікування чи реабілітацію. Процес відбуватиметься через електронну систему, й у багатьох випадках особиста взаємодія лікарів і пацієнтів узагалі не буде потрібна, що знизить можливості для корупції.

Наприкінці 2024 року уряд за ініціативою президента розпочав програму «Зимова єПідтримка», більш відома як «тисяча Зеленського». Станом на 11.12.2024 заявки на програму подали 6,3 млн громадян. Ця програма — популістичний крок, і суперечить загальному вектору політики уряду на підвищення таргетованості соціальної підтримки.

Пенсійна система

У пенсійній системі за 2019-2024 роки не відбулося значних змін, окрім цифровізації. Так, у 2020 р. Пенсійний фонд запровадив автоматичне призначення пенсій, а у 2021 р. почалося впровадження електронних трудових книжок замість паперових. Завдяки цьому кожен працівник у будь-який момент може перевірити свій страховий стаж, а згодом автоматично розрахувати пенсію. 

У 2022 році парламент спростив добровільне долучення громадян до системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Фізичні особи зможуть добровільно сплачувати додатковий ЄСВ за себе чи близьких, а підприємства за своїх працівників. Відповідно ці люди зможуть претендувати на вищу пенсію в майбутньому. 

З 2023 року Фонд соціального страхування приєднали до Пенсійного фонду, щоб підвищити ефективність адміністрування відповідних коштів.

Що далі?

Демографічна ситуація в Україні, й так доволі складна, значно ускладнилася після повномасштабного вторгнення через загибель і поранення великої кількості людей, еміграцію (переважно людей працездатного віку) та потрапляння мільйонів людей до окупації. Погіршився розрив на ринку праці, через що одночасно з високим рівнем безробіття в Україні відчувається брак робочої сили.

Сьогодні в Україні значно збільшилася кількість родин та осіб, яким потрібна соціальна допомога ― це родини, які втратили житло та/або джерела доходів, родини загиблих і полонених, внутрішньо переміщені особи, ветерани та ін. Водночас обсяг коштів, які держава може витратити на соціальну підтримку, знизився (переважно це кошти, отримані від іноземних партнерів). Тому необхідно значно підвищити ефективність соціальної підтримки, розмови про що тривають уже багато років.

Уряд розпочав рух у цьому напрямку, але щоб не звертати з цього шляху, план Ukraine Facility містить низку умов, які потрібно виконати для отримання фінансової підтримки від ЄС. У сфері соціального захисту, окрім переходу на модель комплексної соціальної підтримки домогосподарств, це:

• інтеграція ветеранів у цивільне життя;
• створення системи, яка міститиме інформацію про людей з інвалідністю та автоматично пропонуватиме їм допомогу;
• деінституціоналізація дітей, громадян похилого віку та людей з інвалідністю;
• зниження дискримінації та насильства.

Для вирішення проблем на ринку праці потрібно буде підвищувати залученість людей до робочої сили (в Україні вона ще до повномасштабного вторгнення була нижчою, ніж у країнах ЄС). Для цього потрібне не лише масштабне навчання та зміна законодавства про працю, але й розвиток інфраструктури з догляду за дітьми, щоб залучати до ринку праці жінок, а також адаптація публічних просторів і робочих місць, щоб люди з інвалідністю й люди старшого віку могли вільно пересуватися та працювати. 

Крім того, Україні потрібно буде:

• зрівняти права українців та іноземців на ринку праці та здійснити кроки для приєднання до системи EURES, яка підтримує єдиний ринок праці ЄС;
• ухвалити новий, сучасніший закон про професійно-технічну освіту;
• продовжити втілення стратегії розвитку вищої освіти, зокрема впровадження моделі «гроші ходять за студентом» і об’єднання освітніх закладів;
• інвестувати в розвиток науки та інновацій із запровадженням елементів конкуренції між проєктами.

Сьогодні українське суспільство й уряд хвилює проблема повернення біженців. За опитуваннями, багато з них планують повернутися після війни. Однак, навряд чи демографічні проблеми України можна буде вирішити без залучення мігрантів. Коли розпочнеться відбудова, до України можуть приїхати мігранти з бідніших країн, наприклад, Азії та Африки, й український уряд має бути готовий до їхньої інтеграції. Програми інтеграції мають передбачати вивчення мови та законів України, залучення до ринку праці, рівномірне розселення приїжджих, щоб уникнути формування гетто. Розробку такої політики варто розпочати вже зараз, і вона має враховувати досвід країн ЄС, як позитивний, так і негативний.