Біла книга реформ 2025. Розділ 1. Урядування

Вони робили це, по-перше, щоб утримати Україну у сфері російського впливу, щоб росія могла зрештою захопити її. Друга мета — збереження корупційної ренти через запобігання розвитку нових конкурентоспроможних підприємств, які витіснятимуть із ринку «старі» підприємства, якщо ті не інвестуватимуть у нові технології. Ця рента використовувалася для впливу на політику як безпосередньо (шляхом «купівлі» політиків і політичних партій), так і опосередковано (через вплив на громадську думку). Все це послаблювало українську державу, економіку та суспільство.

Незважаючи на ці виклики, інституційні реформи тривають, хоча й повільними темпами. У цьому розділі ми розглядаємо зміни в центральних органах влади, а децентралізацію та та судову реформу обговорюємо в розділах 2 і 3.

Прогрес у 2014-2019 рр.

Як і в багатьох інших сферах, у сфері врядування багато важливих реформ відбулося у 2015 році, згодом реформи уповільнилися, а з 2019 року відновилися повільнішими темпами (Рисунок 1.1). Основні напрямки реформи держуправління — це впровадження антикорупційної інфраструктури, підвищення прозорості уряду, цифровізація та реформування державної служби. 

Антикорупційна інфраструктура

Однією з найперших антикорупційних реформ стала вимога до народних депутатів оприлюднювати свої декларації, яку голова ВР підписав у січні 2015 року. У серпні того самого року парламент ухвалив закон, що визначає, які саме доходи й активи мають декларувати державні службовці. Наступного року парламент запровадив спецконфіскацію за відмивання коштів (відповідно до рекомендацій FATF), а також електронні декларації. Влада намагалася саботувати практичне запровадження декларацій на багатьох рівнях: від зволікання із впровадженням програмного забезпечення для електронного декларування до внесення громадських активістів до переліку осіб, які повинні подавати е-декларації. Після протестів антикорупційних активістів, ЄС і G7, а також рішення Конституційного суду в червні 2019 року, останню норму скасували.

З 2016 року сотні тисяч держслужбовців подають е-декларації, тоді як первісно реформа передбачала, що це робитимуть лише декілька тисяч чиновників найвищого рівня. Це перевищує спроможності Національного агентства з питань запобігання корупції, яке проводить близько тисячі повних перевірок декларацій на рік. Агентство запровадило автоматичний попередній перегляд декларацій тільки наприкінці 2023 року, хоча цей інструмент необхідний, щоб контролювати доброчесність осіб, які обіймають або бажають обійняти державні посади.

Чи не найважливішою подією у сфері врядування стало запровадження спеціальних антикорупційних органів. Першим із них було Національне антикорупційне бюро (НАБУ), закон про яке ухвалили в жовтні 2014 року. Бюро займається розслідуванням справ про корупцію найвищого рівня. У березні 2015 року парламент уточнив порядок обрання директора НАБУ, а в червні 2015 року обрали його першого директора. У серпні того самого року повноваження НАБУ конкретизували, а його співробітникам заборонили брати участь у політичних партіях. НАБУ стало, мабуть, найуспішнішою антикорупційною інституцією. Втім, українці досить скептично ставляться до антикорупційних органів, а багато навіть не знають про їхнє існування.

Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) заснували відповідно до закону «Про запобігання корупції», ухваленого в жовтні 2014 року, створили у квітні 2015 року, а завершили набір працівників до нього наприкінці того ж року. Спочатку Агентство організували як комітет, голова якого був «першим серед рівних». Невдовзі виявилося, що такий дизайн не працює. Ба більше, подейкували, що НАЗК не є незалежним органом, тому в 2019 році його «перезавантажили»: змінили закон про агентство, обрали нового керівника й водночас надали йому більше відповідальності та свободи ухвалення рішень. «Перезавантаження» НАЗК дало йому змогу розпочати роботу. Агентство веде реєстр електронних декларацій та може покарати чиновників, які надають недостовірну інформацію в своїх деклараціях. Крім того, Агентство розробляє антикорупційну політику та механізми її реалізації, наприклад, Антикорупційну програму для державних органів.

Закон про Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру (САП), завданням якої є підтримка НАБУ та представництво в судах справ про корупцію найвищого рівня, ухвалили в березні 2015 року. Фактично САП створили у вересні 2015 року як окремий відділ у структурі Генеральної прокуратури. Із самого початку її діяльності Президент і уряд намагалися контролювати САП: втручалися в обрання її керівника, а згодом і в її діяльність. У 2016 році Верховна Рада відповідно до програми МВФ ухвалила закон, який зробив САП більш незалежною від Генпрокуратури (втім, окремою юрособою вона стала лише наприкінці 2023 року), а її роботу — більш прозорою. У 2018-2019 роках НАБУ звинуватило САП у витоку інформації про свої розслідування корупціонерам. Це призвело до відставки першого керівника САП. Хоча нового очільника САП обрали у серпні 2020 року, його призначили тільки в липні 2022 року за наполяганням ЄС.

Закон про Державне бюро розслідувань (ДБР) ухвалили наприкінці 2015 року. ДБР відповідає за розслідування злочинів вищих посадовців, суддів, правоохоронців, у тому числі керівників новостворених антикорупційних органів. Сьогодні Бюро також розслідує співпрацю українських підприємств із російськими та російські воєнні злочини (у 2024 році уряд запустив державний реєстр санкцій, в якому можна побачити, на яких осіб накладено санкції у зв’язку з російською агресією). Ідея створення ДБР виникла ще у 2012 році, але Бюро запрацювало у 2018 році. У 2019 Бюро також «перезавантажили» через підозри про його залежність від Офісу президента. Сьогодні Державне бюро розслідувань, на жаль, важко назвати незалежним: його кілька разів звинувачували в тиску на бізнес. 

Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА) створили наприкінці 2015 року. У лютому 2016 року воно отримало повноваження не лише шукати «брудні» активи, а й управляти ними (наприклад, продавати або здавати в оренду). Відкриття реєстру цих активів було частиною законодавчого пакету, який Україна мала ухвалити для отримання безвізового режиму з ЄС. У 2021 році АРМА «перезавантажили», оскільки його використовували для тиску на бізнес, а не для переслідування корупціонерів. Однак до нинішньої голови АРМА, яку призначили у 2023 році, є запитання в антикорупційних ГО, тож, можливо, Агентство доведеться «перезавантажувати» знову.

Створення Вищого антикорупційного суду (ВАКС) обговорюється в розділі 3. Тут лише зазначимо, що антикорупційна інфраструктура добре працює тільки тоді, коли працюють усі три її ланки — НАБУ (слідство), САП (прокуратура) та ВАКС (правосуддя). Тож влада щоразу намагається саботувати роботу принаймні одного із цих органів: наприклад, майже рік вона опиралася запуску ВАКС (який почав працювати у 2019 році), протягом 2020-2022 років не призначала керівника САП, а 2024 року мало не скомпрометувала НАБУ. 

Звісно, створенню такої антикорупційної інфраструктури активно сприяли міжнародні партнери України, зокрема МВФ і ЄС. Запровадження реформ було пов’язане з отриманням кредитів від цих організацій та іншими «пряниками» на кшталт безвізового режиму з ЄС. Також можна помітити, що новостворені органи в якийсь момент довелося «перезавантажувати», оскільки українські уряди намагалися або «захопити» антикорупційні інституції, або обмежити їхні повноваження (наприклад, хоча НАБУ отримало право на незалежне прослуховування наприкінці 2019 року, воно все ще не може ним скористатися; імовірно, реалізація цього права відбудеться вже після закінчення воєнного стану). Необхідно багато зусиль з боку як громадянського суспільства, так і міжнародної спільноти, щоб забезпечити належне виконання законів, а новостворені антикорупційні інституції потребують постійного захисту від спроб підважити їхню діяльність.

Антикорупційні інституції та правоохоронні органи загалом є лише частиною кращого врядування. Багато ініціатив зі зменшення рівня корупції відбулися завдяки дерегуляції або зміні процесів взаємодії між громадянами, бізнесом і державою. Ці ініціативи обговорюються у відповідних розділах (про енергетичний ринок, ринок землі та бізнес-середовище). Тут ми розглядаємо прозорість і цифровізацію, а також реформи (точніше, спроби реформування) власне державної служби. 

Відкритість і цифровізація

Делегування повноважень із реєстрації від Міністерства юстиції місцевим органам влади у 2015 році (детальніше див. розділ 2) стало однією з перших реформ у цій сфері. Тоді ж Кабінет Міністрів зрівняв паперові та електронні реєстраційні документи на нерухомість. Невдовзі Мін’юст запустив онлайн-сервіс: інформацію з реєстру підприємств стало можливо отримувати онлайн. А з травня 2015 року органи, які готували нормативно-правові акти, зобов’язані публікувати проєкти цих нормативних актів на своїх веб-сторінках, щоб заінтересовані сторони могли надати свої зауваження. До цього законопроєкт можна було побачити лише після його реєстрації в парламенті. Сьогодні це стосується лише проєктів, які подають народні депутати.

У липні 2015 року Верховна Рада відкрила державні реєстри. Деякі з них закрили в лютому 2022 року з міркувань безпеки, але згодом відкрили частково або повністю (тут потрібно знайти баланс між національною безпекою та прозорістю, яка запобігає корупції). 

Наприкінці 2015 року уряд відкрив понад 300 наборів даних і створив портал відкритих даних data.gov.ua. Завдяки цьому Україна стрімко піднялася в рейтингах відкритих даних. У 2021 році уряд опублікував понад 1000 наборів даних. Ці дані мають багато вад, наприклад, деякі з них представлені у немашинозчитувальному форматі, їм нерідко бракує чітких описів вмісту, багато з них не оновлюються вчасно, особливо з лютого 2022 року. Менше з тим, той, хто має необхідні навички роботи з даними, може ними скористатися. 

Відкриття реєстрів уможливило створення сервісів, які надають детальну інформацію про юридичних осіб та підприємців (наприклад, Opendatabot, YouControl та інші). З 2014 року Україна почала відкривати інформацію про бенефіціарних власників (це мало велике значення для реформи банківського сектору), а в 2017 році приєдналася до міжнародного реєстру бенефіціарних власників. У 2018 році уряд затвердив порядок обміну даними між державними електронними ресурсами, щоб зменшити кількість документів, які потрібно надавати для отримання адміністративних послуг. 

Важливою реформою в політичній сфері стало запровадження державного фінансування партій, які пройшли до Верховної Ради. При цьому розміри внесків громадян та підприємств на підтримку партій були обмежені, щоб олігархи не могли їх «купити» (втім, деякі політичні партії обходять цей закон, наприклад, маскують підтримку від великих спонсорів багатьма внесками від пенсіонерів). Ця реформа також зобов’язала партії щоквартально надавати до НАЗК звіти про свої доходи, витрати та майно. Однак, використовуючи як виправдання пандемію коронавірусу, уряд призупинив подання цієї звітності до завершення карантину (офіційно карантин скасували навесні 2023 року, хоча де-факто він припинився на початку повномасштабного вторгнення). Наприкінці 2023 року обов’язкову звітність відновили. Станом на квітень 2024 року більшість партій подали свої звіти до НАЗК.

Реформування державної служби

Важливою і задавненою проблемою державної служби є якість людського капіталу. Ця проблема має дві головні причини: зарплати та процедури добору. Система оплати праці має два недоліки: по-перше, велика частка зарплати — це «премія», що значно залежить від думки керівника; по-друге, люди, які тривалий час пропрацювали на державній службі, мають значно вищу зарплату, ніж новачки (навіть якщо останні мають кращі навички) через надбавку за вислугу років. Це робить державну службу закритою й негнучкою системою. Ба більше, ідея того, що держслужбовці повинні мати гідну зарплату, є досить непопулярною в суспільстві. Тож коли країна стикається з проблемами, як-от на початку 2015 року або під час пандемії коронавірусу, уряд обмежує зарплати держслужбовців, що спонукає людей, які можуть заробляти більше в приватному секторі, йти з державної служби.

Спроби реформувати державну службу поки що мали обмежений успіх. Наприкінці 2015 року Верховна Рада значно оновила закон про державну службу. Закон поділив держслужбовців на три категорії (А, Б, В), запровадив відкриті конкурси на державні посади, уточнив, які посади є політичними, а які ні, а також прояснив деякі процеси. Закон також запровадив посаду державного секретаря (керівника апарату) в міністерствах. Ця ідея не нова — держсекретарів намагався запровадити ще президент Кучма у 2001 році. Ідея полягає в тому, щоб створити певну інституційну пам’ять. Адже на відміну від міністрів, державні секретарі не будуть зобов’язані залишати свої посади в разі зміни Кабінету Міністрів, а отже, зможуть продовжувати реалізацію реформ, які розпочав попередній уряд. Ця ідея не спрацювала, тому що кожен міністр хоче привести своїх людей та провадити політику відповідно до свого бачення. Сьогодні державні секретарі виконують допоміжні функції в міністерствах, як-от кадрове забезпечення, юридичні питання, закупівлі тощо. 

У 2016 році згідно із цим законом Кабмін створив комісію з питань вищого корпусу державної служби. У 2016-2018 роках комісія організувала понад 200 конкурсів на посади рівня А та призначила 150 посадових осіб, яких відібрали за конкурсом. Помітним досягненням реформи стало запровадження прозорого конкурсу на державні посади та запуск онлайн-порталу з вакансіями в органах влади. У 2018 році запроваджено ключові показники ефективності (КПЕ) для держслужбовців та нову систему їхньої підготовки (Європейську кредитно-трансферну систему — ЄКТС).

Важливою спробою подолати вади державної служби в Україні стало створення директоратів у міністерствах. Директорати мали стати «зародками» правильного формування політики в міністерствах. Створені з нуля та в перші роки фінансовані ЄС, вони залучили кваліфікованих і мотивованих людей, які також отримували вищу зарплату. Згодом директорати мали бути інтегровані в міністерства. Однак ця ідея спрацювала лише там, де міністри були зацікавлені в реформі. Наприклад, Міністерство охорони здоров’я ефективно використовувало свої директорати для впровадження медичної реформи. 

До 2018 року уряд створив 58 директоратів, до яких приєдналися понад 500 експертів. Наприкінці 2019 року уряд зобов’язав усі міністерства запровадити директорати. Проте сьогодні з 19 міністерств лише 11 мають загалом 48 директоратів (отже, різні міністерства реалізували цю ідею по-різному). Втім, невідомо, наскільки сьогодні підходи директоратів до формування політики відрізняються від підходів «традиційних» департаментів. 

Реформи у 2019-2024 рр.

Після свого обрання приголомшливою більшістю у 73% у квітні 2019 року президент Зеленський розпустив попередній парламент і оголосив нові вибори. Його популярність дала йому змогу вперше в історії України після 1991 року отримати парламентську більшість. Тому восени 2019 року реформи активізувалися, оскільки Верховна Рада швидко ухвалювала закони, в тому числі багато реформаторських, що «застрягли» у Раді попереднього скликання.

Одним із перших законів, який ухвалив новий склад ВР, став закон про «перезавантаження» уряду (новий закон про державну службу). Цей закон суттєво спростив процедури найму та звільнення держслужбовців, а також відкрив міністерствам можливість наймати працівників за контрактом для виконання певних проєктів (у 2020 році запровадили контракти із зазначенням вимірних цілей / завдань і термінів виконання). Водночас новий закон надав Кабінету Міністрів повноваження зі встановлення посадових окладів держслужбовців, тоді як раніше вони визначалися законом. Це додало певної гнучкості, але водночас збільшило тривожність серед працівників державної служби. 

Скасування конкурсів на державну службу спочатку через пандемію коронавірусу, а потім через повномасштабну війну є кроком назад у реформуванні держслужби. З іншого боку, в 2024 році відбулися певні зрушення в системі оплати праці: Кабінет міністрів затвердив каталог державних посад і нову систему посадових окладів за класами (grades) та посадами. Нові закони про адміністративну процедуру та про ієрархію законодавчих актів також мають покращити функціонування української бюрократії. Протягом 2025-2026 років уряду й парламенту слід законодавчо визначити, що премія не може перевищувати 30% сумарної зарплати, перезапустити конкурси на державні посади, урядовий HR-портал і систему управління кадрами.

У 2024 році парламент ухвалив два закони «на майбутнє» — тобто вони почнуть діяти після закінчення воєнного стану. Один регулює процедуру публічних консультацій — він зобов’язує всі органи влади проводити публічні консультації з приводу документів, які вони планують ухвалити, щоб врахувати думку людей щодо певних регуляцій. На жаль, закон не стосується народних депутатів. Другий закон запроваджує англійську як мову міжнародного спілкування в Україні. Нею повинні будуть володіти керівники органів влади, а також прикордонники, диспетчери, працівники довідкових служб. Для поліпшення володіння англійською її вивчення запровадять у дитсадках (зараз англійську вивчають з першого класу школи).

В антикорупційній сфері спостерігалися як позитивні, так і негативні зрушення. Так, ухвалений у 2019 році новий закон посилив покарання за незаконне збагачення, за що отримав схвальні відгуки експертів Індексу реформ. Однак у 2020 році Конституційний суд де-факто скасував і цю норму, й електронне декларування. Після протестів громадян і міжнародної спільноти Верховна Рада їх відновила. Також вона посилила кримінальну відповідальність за неправдиву інформацію в деклараціях і розширила перелік держслужбовців, які мають їх подавати. Із початком повномасштабного вторгнення реєстр е-декларацій закрили, а в 2023 році знову відкрили за наполяганням українського громадянського суспільства та міжнародних партнерів. Втім, тут варто було б застосувати більш виважений підхід, щоб захистити державних службовців, родичі яких опинилися на окупованих територіях. 

У 2023 році НАЗК запровадило порядок моніторингу способу життя чиновників на відповідність їхніх витрат зазначеним у деклараціях доходам. Моніторинг стосуватиметься й активів, придбаних до вступу на державну службу. Однак Transparency International відзначає кілька недоліків процедури моніторингу способу життя. Найважливіше те, що невипадкове призначення працівників НАЗК для моніторингу посадовців містить корупційні ризики. Крім того, автоматична перевірка декларацій може виявитися непридатною для виявлення сумнівних доходів чиновників.

Хоча у вересні 2019 року нова влада уможливила роботу Вищого антикорупційного суду (ВАКС), вона саботувала інші антикорупційні установи. Наприклад обраний голова САП не був призначений протягом двох років, і ЄС був змушений внести його призначення до умов відкриття перемовин про членство з Україною. У травні 2024 року викривач повідомив, що деякі співробітники НАБУ попереджали топ-корупціонерів про розслідування щодо них. У вересні 2024 року заступника голови НАБУ, який імовірно був причетний до витоків інформації, звільнили, але розслідування триває. Сподіваємося, що НАБУ зможе очиститися й відновити репутацію найефективнішого антикорупційного органу.

Серйозну спробу послабити тиск на бізнес зробили в 2021 році, коли корумповану податкову міліцію замінили на Бюро економічної безпеки (БЕБ). Ідея (яка циркулювала в уряді з 2013 року) полягала у створенні аналітичного органу, який розглядатиме фінанси підприємств, щоб виявляти неплатників податків та схеми ухилення від сплати податків без використання більш брутальних методів податкової міліції. Втім, оскільки керівником цього Бюро призначили людину з податкової міліції, для бізнесу суттєво нічого не змінилося. Після низки скандалів, за наполяганням міжнародних партнерів України та громадянського суспільства, Верховна Рада ухвалила закон про «перезавантаження» БЕБ, який передбачає його аудит, заміну керівника (вирішальне слово в доборі нового керівника матимуть особи, визначені міжнародними організаціями) та атестацію працівників БЕБ, включно з перевіркою на доброчесність. Наслідком «перезавантаження» (якщо воно пройде відповідно до закону) має стати «нормалізація» роботи БЕБ відповідно до початкового бачення. 

Як згадано вище, з 2019 року «перезавантажили» кілька антикорупційних відомств. «Перезавантаження» Спеціалізованої антикорупційної прокуратури виявилося чи не найуспішнішим. САП стала незалежною від іще нереформованої Генеральної прокуратури — наразі вона є окремою юридичною особою, а, отже, має більше свободи у визначенні чисельності штату, розподілі бюджету тощо. Голова САП також отримав найвищий рівень доступу до державної таємниці. Як зазначає експерт TI Україна, ці зміни здебільшого позитивні, але Верховна Рада ще має скасувати можливість закривати справи проти високопосадовців за спливом строків давності (так звані «правки Лозового», скасування яких є умовою №44 у програмі МВФ). Крім того, необхідно надати керівнику САП повноваження порушувати справи проти депутатів і вимагати екстрадиції без згоди Генерального прокурора.

У 2024 році, в рамках виконання плану Ukraine Facility, парламент дозволив знижувати відповідальність посадових осіб за корупційні дії, якщо вони викриють своїх спільників і відшкодують збитки. Це має знизити стимули долучатися до корупційних оборудок. Крім того, парламент запровадив рекомендації Ради Організації економічного співробітництва та розвитку для боротьби з підкупом посадових осіб іноземних держав. НАБУ наглядатиме за дотриманням цього законодавства.

Ще однією умовою на шляху України до ЄС було запровадження прозорих правил лобіювання (втім, дискусії щодо ухвалення закону про лобізм тривають в Україні вже близько 20 років). Зрештою парламент ухвалив такий закон, але експерти Індексу реформ оцінили його негативно, тому що він не розв’язує питання тіньового лобізму, але ускладнює адвокацію для громадських організацій, які роблять це відкрито.

Згідно з передвиборчими обіцянками президента Зеленського, депутатську недоторканність обмежили (хоча мало хто насправді розуміє, що таке депутатська недоторканність і як вона працює, ця тема була досить популярною серед людей і тому багато політиків використовували її для отримання голосів виборців). Новий закон про депутатську недоторканність і зміна порядку притягнення нардепів до відповідальності фактично зробили їх більш залежними від рішень підконтрольного президенту генпрокурора. Це зрушило баланс у бік президента, й тому ці зміни отримали негативну оцінку (-2) від експертів Індексу реформ. Відповідальність народних обранців за неособисте голосування посилили (хоча це й не мало особливого впливу на поведінку депутатів). Ще один закон має запобігти «поправковому спаму» (коли депутати не хотіли ухвалювати якийсь важливий законопроєкт, вони надавали до нього тисячі поправок. В такому разі закон дозволяє третині народних обранців затвердити особливий порядок ухвалення законопроєкту через обмеження кількості поправок, які може внести фракція або окремий депутат).

Проросійські політичні партії нарешті заборонили в 2022 році. Парламентська партія «Опозиційна платформа — За життя» розпустила свою фракцію, утворивши дві нові, які у 2022 — першій половині 2024 року голосували в унісон із президентською фракцією «Слуга народу». Це значно підвищило їхній коефіцієнт корисної дії з підтримки реформ. Але згодом їхня реформаторська активність знизилася.

З 2019 року уряд значно активізував процес цифровізації. У 2020 році він запустив сервіс Дія (мобільний застосунок і веб-портал), завдяки якому громадяни можуть отримувати низку державних послуг онлайн. Попри побоювання щодо безпеки даних у Дії, сьогодні нею користуються понад 20 мільйонів людей. У квітні 2021 року електронні паспорти прирівняли до паперових.

Наприкінці 2021 року Верховна Рада ухвалила закон про публічні електронні реєстри. Цей закон дав змогу уніфікувати основну інформацію, необхідну, наприклад, для ідентифікації особи. Таким чином державні органи зможуть отримувати цю інформацію з одного джерела, що спростить надання адміністративних послуг і зменшить ризик помилок. У 2023 році уряд запровадив платформу реєстрів. Завдяки цій платформі державні установи зможуть створювати різні реєстри й обмінюватися даними між ними. Це має підвищити ефективність надання адміністративних послуг. 

У 2022 році ухвалили кілька нормативних актів для підвищення безпеки державних онлайн-ресурсів (закон про хмарні сервіси, закон і указ Кабміну про захист публічних електронних ресурсів, закон про протидію кіберзагрозам).

Того ж року парламент ухвалив новий закон про офіційну статистику. Він збільшив незалежність Держстату, запровадив конкурсний добір його керівника й застосування стандартів ООН зі збирання й поширення даних. Імовірно, цей закон запрацює лише після скасування воєнного стану.

Що далі?

Програма МВФ і план Ukraine Facility здебільшого містять продовження вже запроваджених реформ або тих, що мали бути впроваджені раніше. Так, НАБУ має нарешті отримати право на незалежне прослуховування, а влада має утримуватися від спроб захоплення антикорупційних інституцій чи впливу на них. Також уряд планує продовжити цифровізацію. Оскільки Україна прагне приєднатися до ЄС, важливою частиною цифровізації буде затвердження регламентів ЄС із захисту даних.

У рамках реформи державної служби головними «маяками» програми МВФ і Ukraine Facility є зміна системи оплати праці, відновлення конкурсів на посади державної служби та електронної системи управління персоналом. Проте відсутність конкурсів і непрозорі зарплати — не єдині проблеми державної служби. Наприклад, аналіз впливу законодавства на стейкхолдерів, запроваджений ще у 2004 році, часто відбувається лише формально або не відбувається взагалі (особливо це стосується законопроєктів, поданих народними депутатами). 

Рівень довіри до уряду залишається низьким, а рівень сприйняття корупції високим (цьому, звісно, сприяють періодичні корупційні скандали), тому державна служба виглядає непрестижною, особливо для молоді. Іншими словами, переваги державної служби (причетність до змін у країні, стабільність робочого місця) наразі не перекривають пов’язаних із нею незручностей, наприклад, публічного декларування всіх статків родини, статусу політично пов’язаної особи тощо. Відкриття конкурсів і зміна системи оплати праці мають дещо покращити становище, але необхідна фундаментальна зміна культури державної служби та розуміння її ролі в суспільстві.